Істина - Це адекватне точне відображення обєктів пізнаючим суб’єктом, що відтворює обєкти і іх властивості такими, якими вони є в процесі змін і розвитку.
Якщо знання точно відповідають дійсності – це істина. Істина і правда поняття не тотожні. Істина – одна для всіх, а правда є різною. (Хотинська битва – істина, але Мазепа і Петро І мали кожен свою правду).
Критерії істини: об’єктивність, конкретність, абсолютність, відносність.
Поняття абсолютної істини не однозначне. Одне значення : вічна" істина, тобто така, що не може бути спростованою чи запереченою в майбутньому. Наприклад (Наполеон Бонапарт помер 5 травня 1821 року, 2+2 = 4, всі закони науки (+ філософії).
Друге значення: вичерпне знання про будь-який конкретний об'єкт чи про світ "у цілому". В цьому розумінні одержання абсолютної істини досягається в принципі, але її пізнання здійснюється в нескінченному ряді людських поколінь, через скінченний ряд наближень, кожне з яких є відносною істиною.
Відносність істини, яка досягається на окремому етапі історії пізнання, полягає в тому, що знання, якими користується людство на певному етапі, є в цілому (чи в ряді суттєвих моментів) правильним відображенням об'єктивної дійсності. Остання доповнюється, поглиблюється, уточнюється подальшим розвитком пізнання. Відносна істина не може бути відірвана від абсолютної. Кожна відносна істина містить певний абсолютний зміст, тобто кінцеве досягнення науки.
Таким чином, діалектика відносної й абсолютної істини виражає ту обставину, що осягання істини є процес, який здійснюється не шляхом переходу від однієї істини до іншої, коли попередні етапи пізнання залишаються позаду, а шляхом розвитку істини, її збагачення, поглиблення, уточнення, конкретизації. При цьому зміст попередніх етапів, наукових концепцій тощо не відкидається, а зберігається, засвоюється, переробляється, підіймається до вищого рівня. Його елементи включаються до нової теоретичної системи, осмислюються в світлі нових досягнень науки тощо.
