Мета пізнання - осягнення істини.
Проблема істини одна із найголовніших у філософії,гносеології та й у всьому світі загалом.
В ідеалістичній філософії істина трактувалась як відповідність людських знань,понять і суджень «ідеї»,як «організуюча форма людського досвіду» тощо. Таке розуміння істини обмежувало її в світлі свідомості.
Істина –це адекватне відображення об’єктів пізнаваючим суб’єктом,що відтворює об’єкти та їх властивості такими,яким вони є в процесі змін та розвитку. Істина –це характеристика знань. Знання можуть бути істинними та хибними.
Істина є однаковою для всіх та є конкретною завжди.
Існують такі види істини:
- Абсолютна істина — повне, вичерпне знання.
- Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою).
- Відносна істина — форма вираження об'єктивної істини, яка відображає певну повноту знань, певну міру чіткості і точності, яка досягнена на певному етапі розвитку науки.
Виділяють такі критерії істини:
1)практика(але не все можна перевірити на практиці:як можна довести на практиці чи щось в минулому було правильним)
2)корисність(те,що приносить користь є істинним).