Розвиток української філософської думки після 1917 р. є складним і суперечливим. Слід зазначити, що вже з 20-х років в Україні з'являються два філософських центри. Як харківські, так і київські мислителі головну увагу приділяють дослідженню укр філософської спадщини. Так, історик Д.І. Багалій видав монографію про Г.С.Сковороду.
Проблеми обгрунтування наукової картини світу, взаємин людини (суспільства) з природою (довкіллям), формування біосферного мислення знайшли відображення у творчості В.І.Вернадського. Вчений вважав, що з виникненням людського розуму розпочинається якісно новий етап еволюції Всесвіту. Людина — розумна своєю діяльністю поступово перетворює біосферу в ноосферу (сферу розуму).
На жаль, із 30-х років в силу тих обставин, що склались у Радянському Союзі, філософські дослідження згортаються, підпорядковуються ідеологічним вимогам партії та уряду.
Якісно новий етап розвитку філософської думки в Україні розпочався з 60-х років. "Шестидесятники" розхитували підвалини догматизму, партійної ортодоксії та консерватизму. П.В.Копнін та його однодумці утверджували нове бачення філософії, закликали з нових позицій осмислювати західноєвропейську філософську думку.
Значна кількість наукових праць присвячена розробці методології застосування в природничих і гуманітарних науках принципів і методів матеріалістичної діалектики. В цьому руслі активно працювали колективи під керівництвом М.О.Парнюка, М.Л.Злотіної та інших. Дослідженню вітчизняної філософії приділяли увагу М. В. Нічик, В.С.Горський та ін. Завдяки їх зусиллям вдалося об'єктивно висвітити зміст української філософської думки і показати її місце в контексті світової культури. В.І.Шинкарук, І.В.Бичко, П.Т.Гордієнко та інші плідно працювали на ниві дослідження філософської думки. Вони грунтовно вивчали зах-європейську філософію XVII—XIX ст., а згодом і XX ст. Слід зазначити, що актуальні філософські проблеми отримували висвітлення на сторінках спеціальних журналів та в матеріалах конференцій, симпозіумів тощо.
Поряд з вітчизняною філософською думкою значний її пласт пов'язаний з діяльністю мислителів української діаспори, її представники значної ваги надавали розробці проблем політичної філософії, аналізу філософської проблематики в контексті традиційної класичної філософії та власне українських етнонаціональних проблем. При цьому слід зазначити, що вузькоспеціалізований розподіл інтересів є умовним, оскільки автори поряд з основною досліджували цілий ряд інших, не менш важливих, проблем.
