Цікавим у творчості Стефаника є ставлення людини до смерті, її страждання. Перед смертю людина за допомогою страждання очищує душу та наближає її до чистоти абсолютної свідомості для сполучення з нею. Нічого нечистого не може ввійти в чисту сферу нового життя. Людина сама себе карає, а Бог тільки допомагає їй, відлунюючи голосом сумління.Тому страждання у творах Стефаника - то дорога до перетворення. На цій дорозі страждання людина мусить пізнати саму себе, заглибитися у власне життя, оцінюючи всі свої думки й учинки, звідати почуття провини й каяття. Без пережитих мук людина не змогла б досягнути блаженного життя. Для Стефаника життя, страждання і смерть на землі не є абсурдом. Вони є для нього позитивним явищем, потрібним для перетворення й духовного зростання людини. Леся Українка, оцінюючи творчість письменника, зазначає, що в усіх героїв Стефаника однакова психологія, змінюються лише умови, які впливають на неї. Основна риса цієї психології - пасивність, що межує зі стихійним рухом за інерцією. Жодна з дійових осіб в оповіданнях Стефаника не підноситься над рівнем решти, а з усіх разом складається єдина колективна особа.
Світогляд Лесі Українки формувався під впливом ідей Т. Шевченка, від якого вона перейняла "Прометеїв вогонь", М. Драгоманова, І. Франка, соціал-демократичних та марксистських ідей. Характерними особливостями її світогляду були матеріалізм, діалектика, глибока віра в пізнавальні можливості людини, інтерес до нових досягнень природознавства і філософії, реалістична естетика та історичний оптимізм. Л. Українка була переконана в тому, що матеріалізм характеризує світосприйняття кожної здорової людини і є результатом погляду на речі, які існують незалежно від нас і від будь-якого суб'єкта.
Значення людини як суспільної істоти Л. Українка розглядала під кутом зору людської особистості, піднесення її гідності як найвищої цінності в загальнолюдських і національних вимірах, відбиття в ній духу Прометея. Прометеїзм поставав символом усього поступового, сміливості думки, доброго серця, твердості духу та безстрашності, силою, яка скріплює готовність йти на муки і смерть в ім'я правди та надії. За алегоричними символами та сюжетами вона прагнула показати зв'язок минулого з сучасністю, їх трансформацію в майбутньому. При розгляді цих питань безперечним у творчості Л. Українки є протиставлення авторитету громади — сміливої людської індивідуальності, діяльній особистості — пасивності маси. Звідси випливало її розуміння призначення видатної особи (пророка, месії). На думку Л. Українки, воно полягає в тому, щоб пробудити народ, роздмухати надію на майбутнє визволення, не лити сліз, а шукати в людях "живий вогонь", щоб таким способом здолати лихо і негаразди.
