В Україні розробку філософії української національної ідеї започатковують члени Кирило-Мефодіївського товариства — таємної політичної організації. Велике значення у пробудженні інтересу до розробки філософії української ідеї відіграла для членів товариства творчість першого ректора Київського університету М.Максимовича. Філософія, на думку Максимовича, — це любов до мудрості, і, як така, вона не може будуватись на розрахунках одного «розуму». Для філософського розуміння необхідні зусилля і серця. Завданням філософії є осягнення внутрішнього значення й єдності предмета. В цьому розумінні філософія є особливим поглядом на світ, що може виявлятись у будь-якій науці, поезії, житті.
Ідеї, накреслені у творах Максимовича одержують подальший розвиток в творчому здобуткові одного із засновників Кирило-Мефодіївського товариства Миколи Костомарова. Він є автором головного ідеологічного документа товариства «Книги буття українського народу». Твір цей, адресований найширшим верствам народу, в стислій формі містить образ історіософської концепції, що одержала своє наукове, теоретичне і поетичне обгрунтування в подальшій творчості М.Костомарова та інших членів товариства. У центрі концепції головна, з огляду на філософію національної ідеї, проблема «Україна і світ», що одержує своє обгрунтування на основі традицій тогочасного романтизму, сполученого з ідеями християнської філософії, яка від давнини визначала спрямування української культуриЗгідно з цією концепцією, історія є накреслений Богом шлях людства до спасіння. Щастя як бажаний результат людської історії можливе при дотриманні двох передумов, які відповідають первісному Божому задумові: всі народи і племена повинні жити на основі рівності, свободи, що панує як всередині кожного народу, так і у відносинах їх один до одного. Другою необхідною передумовою є віра й любов до єдиного, істинного Бога..
В основі філософського світогляду П.Куліша характерний для традиції української духовної культури погляд на двояку сутність людини й світу: наявність внутрішнього, сутнісного начала і зовнішнього, яке протистоїть йому. Людина уявляється як осереддя постійної боротьби, що веде між собою «людина внутрішня» і «зовнішнє», поверхневе в людині. В «глибокому колодязі» душі людської приховане начало, що визначає сутність її. В глибині душі людської приховано не лише поетичний дар людини. Тут місце, де здійснюється спілкування людини з Богом. Душа — осереддя міжлюдського спілкування.
