Головна мета вчення Сковороди полягає у проповіді набуття людиною містичного стану «обожнення» через внутрішнє «перетворення» її «серця».Реальність Сковорода розуміє не як матеріальне буття, а як гармонійну взаємодію трьох світів: макрокосмосу, мікрокосмосу, символічного світу або Біблії. Божественне життя «пронизує» кожен з трьох світів, воно становить собою їх творчу основу, справжню «натуру». Макрокосмос - великий світ. Мікрокосмос - світ людини. Кожен з трьох світів є єдність двох «натур»: «видимої та «невидимої».
У своїй «видимій» іпостасі макрокосмос - це природний світ відчутих речей і явищ, але насправді - «тінь» справжньої, але невидимої його «натури» - Бога. Проте Бог - не сама природа, а її «джерело.
Мікрокосмос (людина) — це також єдність двох «натур»: тілесної та душі. Проте мікрокосмос не просто співіснує з макрокосмосом, пасивно відтворює його структуру, а є активним моментом у гармонійній взаємодії з великим світом (макрокосмосом), оскільки єством «внутрішньої» людини є Бог. Тому сократівський заклик Сковороди «пізнай себе» означає пізнати Бога.
Гармонія великого світу (макрокосмосу) і людини (мікрокосмосу) не встановлюється сама собою, автоматично; вона має своїм грунтом творчу життєву ініціативу людини. Можливих (і різних) способів гармонізації людини зі світом багато, і кожен має віднайти відповідний («сродний») своїй неповторності й унікальності спосіб життя у світі. Але ці способи репрезентовано людині символічно. Тобто між макрокосмосом і мікрокосмосом існує посередник, третій світ, світ символів — Біблія. Тут також вирізняються дві «натури» - «видима» (Біблія) і «невидима» (образи). Біблія як третій світ є справжнім, реальним Словом Божим і втіленням Бога. Сама Біблія стає істотою божого порядку. Сковорода вказує, що Біблія є Бог.
«Розшифрування» символіки третього світу має метою знайти відповідний («сродний») спосіб діяльності «Сродна» або «споріднена» праця є однією з найважливіших передумов досягнення людиною щастя, реалізації справді людського способу життєдіяльності, самоствердження особи. Праця за покликанням, яка відповідає пізнаній внутрішній природі, потребам і вродженим схильностям людини, є найвищою насолодою і справжнім щастям. «Неспоріднена» («несродна») праця є основним джерелом усіх суспільних бід. Можливість «сродної» праці для всіх виявляє себе в ідеї «нерівної рівності», тобто в реалізації кожним себе за своїми можливостями.
