Філософія релігії – сукупність актуальних і потенційних філософських установок щодо релігії і бога, філософське осмислення їх природи, сутності, сенсу.
У філософії XX ст. вагоме місце належить релігійній філософії. на тлі успіхів науки, техніки, інформаційних систем і технологій релігійна філософія, повинні були б зазнати кризи, але так не сталося. далися взнаки суперечливості історичних процесів, тривале протистояння двох соціальних систем – 1) капіталістичної та соціалістичної, де остання претендувала на світове панування, пропагуючи атеїстичний світогляд. також, у XX ст. людство пережило дві 2) світові війни, і на тлі тих самих успіхів науки складно було не замислитись як над можливостями людського розуму і засадами людської долі. Ріст інтересу поясн. тим, що на тлі колосального прискорення соціальної динаміки все більш проблематичними постають 3) людська індивідуальність і життєва доля окремої людини. У зв'язку із цим людські погляди мимоволі звернулись до релігії, бо її бачення дійсності виводило людину за межі простого перехрещення природно-космічного процесу, дозволяло побачити її прилученою до особливих, найперших та вихідних засад буття.
найбільш поширеною у XX ст. постала концепція неотомізму - нові вчення Томи Аквінського, представники – Жільсон, Марітен, Ранер, Фабро в 1879 р. папа проголосив офіційною філ доктриною католицької церкви. «саме буття» - є бог, в якому виявляється тотожність сутності та існування, тобто він означає всю повноту буття, не обмежену небуттям. Людина – найдосконаліше творіння бога, з безсмертною душею, силою волі і духу. тіло і душа не розмежовані, бо тіло – не в’язниця душі, вони мусять бути в гармонії. Люд – поняття складне, душа формотворча для тіла. Тілесне начало визначає індивід. Природним законом твориться добро, тому держава і церква мусять спрямовувати людей на доброчинність, що розвиває творчу особистість.
теорію тейярдизму засн. П'єр Тейяр де Шарден. У працях "Гімн Всесвіту", "Феномен людини" намагається узгодити релігійний світогляд з досягненнями науки. вважав, що остання істотно скорегувала конструкцію світобудови, довела, що світ перебуває в постійному русі, розвитку. Тому необхідно переосмислити християнське світорозуміння. Центральним методологічним принципом мислення проголосив еволюціонізм, висуває свою теорію космогенезу, де основними точками процесу розвитку Всесвіту виступають такі етапи: "переджиття" (фізична оболонка), "життя" (органічна оболонка), "мислення"(ноосфера,персоналізація світу) і "зверхжиття" (духовна оболонка).
Персоналізм – реліг-філ течія, що вищою реальністю і цінністю вважає персону – людину, бога. Світ – сукупність духовних персон (на зразок монад Лейбніца). Бере початок з журналу «дух» Моньє. Представники лакруа, дюфрен, хокінг. З одного боку це пріоритетна унікальность начала як у людині так і в бутті, а з іншого – нерозривний зв'язок особистісного «я» з іншими «я». персоналізм обстоює релігійність комунікації людини, що має правічний зв'язок з богом, ідеяч якого апріорно закладена в людині.
