Екзистенціалізм – суб’єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість, часовість, людина…) виводиться з існування (екзистенції) людини.
Один з провідних напрямів зах європ 20ст. умовна дата його появи – вихід праці М. Гайдеггера «Буття і Час». Це духовний спадок ірраціоналістів Керкегора і Ніцше. Гайдеггер, Камю намагались ровзязати проблему буття людини у світі, не вдаючись до ідеї бога, тоді як Ясперс і Марсель розглядали цю проблему в органічному зв’язку з богом. Головною темою їх дослідження є існування людини, яке на їх думку, є джерелом всього сущого. Вони пропонують онтологічний підхід всупереч гносеологічному, суть якого полягає в тому, що людське існування інтимне, емоційне, пов’язане з буттям світу.Питання сутності людини вивчалось в межових ситуаціях (смерть, війни, хвороби). За Жан-Поль Сартром люди серед речей втрачають свою унікальність, уподібнюються буттю речей, їх сутність виявляється в свободі вибору, адже людина вибирає те, чим за сумісністю є сама. За Камю суть проявляється тоді, коли людина об’єднана з іншими і виступає проти загального існуючого зла (людина, що протестує). М. Бердяй вважав що в 20 ст до людини треба підходити по-іншому, ніж раніше. Для людини 20ст характерне відчуження, люди одинокі і покинуті – в цьому і є сутність людини. Риси екзистенції:
1. позбавлена субстанційного, предметного характеру
2. вона є трансценденцією («буття в світі», не в собі, а поза собою)
3. екз – це постійна можливість бути іншим
4. кожна екз унікальна і неповторна
5. екз не може бути об’єктивною («живе» я – це я, що здійснює рефлексію, уникає обіймів поняття).
Екзистенціалість вважали розвиток науки і техніки. Модернізацію небезпечною для людини, де вона втратить себе і свободу, виходом з цього бачили в зміні настанови на світ, в духовній переорієнтації людини.
