Одним із мислителів,який першим відкинув класичну філософію був Артур Шопенгауер(«Світ,як воля і уявлення»). Він критикувава класичних філософів за те,що вони на 1 місце ставили розум,а не волю(інстинкти,пориви,тяга до життя).Воля до життя є першоначалом.
Продовжив цю ідею Фрідріх Ніцше(«По той бік добра і зла»).Він сказав,що основою вихідної діяльності людей є не розум,а воля до влади.Люди-ірраціональні істоти,діяють за несвідомим вчинками, інстинктами.Апарат людини створюється не для пізнання,а для виживання і витримати в цьому може лише той,хто має міцнішу волю до влади.Світ пізнати неможливо,його не можна пізнавати, атільки виживати в ньому.
Представники «філософії життя»(Едуард Германд,Анрі Бегсман) вважали ,що місці буття треба ставити життя.Життя-це зміни,а буття-статика.Життя-це основа буття.Кожен індивід –це основа життя,яке неможливо пізнати розумом.Головним є інтуіція.
Бергсман казав,що треба подивитись як людина у певному стані діє.Кожне явище можна пояснити тільки через інтуіцію,бо воно неповторне.
Зігмунд Фройд розробив психоаналітичний метод.Він вийшов на проблеми філософії: «Людина діє так не тому, що їй так диктує свідомість;нею керують несвідомі потяги».Це вчення дістало назву Фрейдизм.
Я(людина,душа)-як свідомість.Воно(тіло)-несвідомість.Несвідомість найбільше проявляється найбільше у сексуальних потягах.Потяги визначають поведінку людини.
Послідовники Фрейда(Карл Юнг та Еріх фром) заснували вчення неофрейдизму.Юнг критикував Фрейда за абсолютизацію лібідо, і вважає що потяги проявляються у всіх сферах,не тільки у сексуальній.
На відміну від Юнга,Фром намагався поєднати вчення Фрейда і Марка.Він розробив теорію соціального характеру(визначати думки,почуття, вчинки людей).Окремі вчинки можуть траплятися як колективна дія(Ми можемо купити не те,що нам треба,а те що нам нав*язують).
Американські психологи(Чарльз Пірс,Вільям Джеймс, Джон Дуі) заснували вчення прагматизму. Суть цього вчення-істинним є те,що приносить користь,все що спонукає до дії.
