Україна багата на видатні імена, які відомі не тільки в рідній країні, а й за її межами. Серед найцікавіших постатей нашої Батьківщини виокремлюється постать мандрівного філософа та письменника Григорія Сковороди.
Ця видатна людина мала надзвичайний розум, високу освіченість. Але Г. Сковорода не обирає шлях кар’єриста. Його охоплює ідея вільного життя, можливість мандрувати Україною та іншими державами. У такий спосіб він збирав матеріал для своїх творів, знаходив друзів та втілював свої філософські погляди у життя. Цей вільнодумний митець прагнув бути «чорною сковородою, що пече білі млинці». Тому свої твори адресував усім, хто вболіває за долю України.
Серед простого народу ще в ті часи Г. Сковорода був дуже популярним. Один із сучасників філософа писав: «Не зібрав він ні золота, ні срібла, але не для того й приймали його під свою стріху прості люди... Він їм давав усе, що мав: добрі поради, остороги, поучення... Сковорода створює свою філософію про людину і шляхи досягнення нею щастя.
На його думку, усі люди рівні. Тому він заперечує явище експлуатації. Особливо яскраво ця тема розкривається у вірші «Всякому городу нрав і права». У цьому творі письменник викриває негативні риси панівного класу. Наприкінці поезії автор закликає до одвічних загальнолюдських цінностей: чесної праці та совісті, «як чистий кришталь».
Ці погляди відображаються в «Байках харківських». У байці «Бджола та Шершень» протиставляються образи ледаря та працьовитої людини, висвітлюється ідея постійної праці як сенсу людського життя. У байці «Олениця та Кабан» автор підкреслює важливість вибору способу життя за природними нахилами. Мудрість байок Сковороди — це народна мораль з її розумінням добра і зла.
Серед провідних тем творчості митця — тема волі. Воля для нього — основа щастя людини, можливість вибору професії за здібностями. Цю тему розкриває Г. Сковорода в поезії «De libertate», присвяченій Б. Хмельницькому.
Видатного діяча України — Богдана Хмельницького — представлено батьком вольності. Сковорода не тільки у творчості, а й усім своїм життям прагнув волі. Уникаючи будь-якої залежності від суспільства, мандрував від села до села в пошуках щастя. Тому й заповідав написати на надгробку: «Світ ловив мене, та не спіймав».
Головними роздумами «українського Сократа» також були роздуми про щастя людини. Найвиразніше вони представлені у філософських творах «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу», «Розмова п’яти подорожніх» та інших. Автор цих трактатів стверджує, що щастя всередині нас. Досягти щастя — означає прислухатися до свого внутрішнього голосу, вислухати себе, знати свої здібності, працювати невтомно:
Те, чого прагнеш, з тобою.
Воно, друже, — всередині тебе...
Основою щастя, як вважав філософ, є «сродна праця», до якої людина має природний нахил. Єдиний шлях для пізнання себе, своєї «сродної праці» — освіта і навчання. Щасливим може бути кожен, варто лише «читати блаженні книги, які очищають душу і навчають керувати почуттями».
Творча спадщина Г. Сковороди подарувала нам не тільки поезії, байки, філософські твори, а й численні афоризми. У них він заперечує байдужість, марнотратство, лицемірство. Письменник вчить шукати «ядро» в людині, бути «у бідності багатим», «знати час, місце і міру», не витрачати марно час, плідно працювати, постійно удосконалюватись.
Літературно-філософські погляди Г. Сковороди не втратили своєї актуальності. Як би було добре, якщо б наше суспільство відгукнулось на ідейні пошуки видатного філософа. Тоді б усі ми були щасливі, а наша праця приносила би плоди.
