Лірика ХVIII ст. суттєво відрізнялася від попереднього поетичного досвіду розширенням тематики, засобів художнього мовлення та актуалізацією внутрішнього світу людини.
Особливе місце серед її жанрових різновидів посідала метафізична лірика, тобто духовна, релігійна. Значна кількість поезій цього жанру зафіксована в збірниках так званих набожних пісень. Інтенсивне поширення таких творів зумовлене власне тим, що їх популяризувала літературна традиція та шкільна поетика.
Культивування духовних віршів пов’язане передусім із вшануванням християнських свят та окремих святих. Найчастіше їх автори висловлювали свої почуття щодо образів Ісуса Христа, Богородиці, святого Миколи, великомучениці Варвари. Багато віршів виражало індивідуальне ставлення до християнських моральних цінностей. Вірші мали на меті не лише образно та емоційно виразити релігійні почуття, а й зворушити слухача, читача описом страждань Ісуса чи Варвари, виховати у релігійно-аскетичному дусі. Серед метафізичної лірики виокремлювали кант, псалом та коляду. Виникали вони переважно в релігійно-церковному середовищі, авторами були викладачі та спудеї навчальних закладів, а розповсюджували їх переважно мандрівні дяки та ченці. Багато духовних віршів увійшло до репертуару кобзарів та лірників.
Якщо твори елегійної та любовної лірики мали обмежені можливості для поширення, то метафізичні вірші, навпаки, розповсюджувалися у друкованих виданнях. Наприкінці ХVIII ст. у Почаєві з’явився друком ,,Богогласник’’ (1791) – антологія духовної пісні. Твори в ньому поділено на чотири тематичні групи: прославляння Христа; оспівування Богородиці; вірші до різних свят; пісні, що мають ,,благоговійний, покаянний, і умилительний’’ характер. Більшість пісень – анонімна, проте за допомогою акровіршів встановлено імена майже п’ятдесяти авторів, серед яких Георгій Кониський, Дмитро Туптало. Деякі з пісень цієї антології були популярні і в наступному столітті: одну з колядок, оброблену народною мовою, співали у ,,Назарі Стодолі’’ Т. Шевченка, а іншу (,,О горе мні, грішнику сущу!’’) – у водевілі ,,Москаль-чарівник’’ І. Котляревського.
Загалом лірика ХVIII ст., а в тому числі і метафізична, була визначним явищем у літературі барокової доби і помітно вплинула на романтичні та сентименталістичні тенденції нової літератури, тому в перші десятиліття ХІХ ст. переважали віршові форми.
