Напередодні поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні активізувався національно-визвольний рух у західноукраїнських землях.
Переговори делегації УЦР з представниками країн Четверного союзу в Бресті завершилися зобов'язанням Австро-Угорщини і Німеччини передати велику частину Холмщини і Підляшшя УНР, а решті західноукраїнських земель надати автономію, перетворивши їх в окремий край.
Протягом тривалого часу австро-угорська влада відмовлялася виконувати це зобов'язання, і тільки 16 жовтня 1918 р., коли імперія була вже приречена, з'явився маніфест імператора «До моїх вірних австрійських народів», який передбачав федеративну перебудову держави. Відповідно до положень цього документа, 18 жовтня 1918 р. українські парламентарії зі Східної Галичини і Північної Буковини, керівники політичних партій і церковних ієрархів створили у Львові орган представницької влади - Українську Національну Раду,яку очолив Є.Петрушевич.
Частина молодих українських офіцерів, які вважали, що домогтися визнання Української держави мирним шляхом не вдасться, ще у вересні 1918 р. створили Центральний військовий комітет.
Уночі проти 1 листопада 1918 р. українські військові частини взяли під свій контроль головні пункти Львова. Над ратушею був піднятий прапор. Українська Національна Рада взяла владу в свої руки в Станіславі, Раві-Руській, Коломиї та інших містах Сх Галичини. Того ж дня австрійська влада у Львові погодилася на передачу влади Українській Національній Раді. Подальшому піднесенню її авторитету сприяли обіцянки демократичних прав і свобод, аграрної реформи в інтересах селян, введення 8-годинного робочого дня.
11 листопада 1918 p. у Львові Українською Національною Радою був створений уряд - Державний секретаріат. Його головою став К. Левицький
13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка. Президентом ЗУНР було обрано Є. Петрушевича, главою уряду залишився К. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. км кв., її населення (6 млн) на 71% було українським.
Внутрішня політика ЗУНР. Основні заходи:
- була створена централізована система врядування: центральні органи спиралися на розгалужену систему місцевого врядування, що мала авторитет серед українського населення;
- в умовах конфлікту з польськими військами важливе значення мало створення регулярних військ - Української Галицької армії, до якої були мобілізовані десятки тис чол;
- заходи для виведення економіки з кризи: була встановлена державна монополія на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, шкір, худоби; заборонений вивіз нафти; введена в обіг власна валюта-гривня; відновлювалися залізниці;ліси мали перейти у власність держави
- за законом від 14 квітня 1919 р. ліквідувалося поміщицьке землеволодіння, а земля розподілялася між безземельними і малоземельними селянами;
- була затверджена державність української мови, але національним меншостям гарантувалося право на користування своїми мовами; школи проголошувалися державними;було відкрито 30 укр.шкіл
Зовнішня політика ЗУНР була спрямована на міжнародне визнання молодої держави, насамперед країнами Антанти, і припинення війни з Польщею. Однак Польща не збиралася відмовлятися від Східної Галичини. Польська армія в листопаді 1918 р. захопила Львів, Перемишль, 10 повітів ЗУНР із 59. 22листопада 1918 р. уряд ЗУНР переїхав до Тернополя. Країни Антанти не визнали ЗУНР, і вона опинилась у міжнародній ізоляції. Особливо вороже до ЗУНР ставилася Франція, що була зацікавлена у зміцненні Польщі на противагу Німеччині.
На Паризькій мирній конференції (1919 р.) вирішувалось питання про врегулювання відносин з Польщею. У ході її роботи була внесена пропозиція про укладання перемир'я між Польщею і ЗУНР, що припускало проведення між ними демаркаційної лінії. За цією пропозицією Львів і Дрогобицький район (на території якого були великі нафтові родовища) залишалися б за Польщею. Уряд ЗУНР погодитися на таку пропозицію не міг, і війна з Польщею продовжувалася.
Після деякого успіху в червні 1919 p., коли УГА провела наступальну операцію (Чортківська офензива),польська армія тимчасово відступила. Але наприкінці липня поляки знову відкинули УГА до ріки Збруч. Польські війська окупували Сх Галичину і Зх Волинь.
21 листопада 1919 р. Верховна рада Антанти надала Польщі 25-річний мандат на управління Східною Галичиною. Але Польща протестувала проти такого рішення, заявивши, що Східна Галичина є «невід'ємною частиною Польщі».
