Після невдалої спроби більшовиків наприкінці жовтня захопити владу в Україні збройним шляхом, ними був взятий курс на усунення УЦР шляхом її переборення на Всеукраїнському з'їзді рад. 6 грудня 1917 р. об'єднаний виконком київських рад робітничих і солдатських депутатів оголосив про скликання Всеукраїнського з'їзду рад. На з'їзд запрошувались представники губернських, міських і повітових рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Норми представництва були розроблені так, щоб найбільше делегатів було від рад, що знаходились під впливом більшовиків. У цей час, на противагу більшовикам, УЦР готувала вибори до Установчих зборів на основі загального, рівного виборчого права з таємним голосуванням і дотримання принципу пропорційного представництва.
Використовуючи політичні методи боротьби за владу, біль шовики не забували про збройні сили. В Києві було створено Військово-Революційний Комітет (ВРК), який готував нове повстання. Але, завдяки рішучим діям дивізії під командуванням О.Павленка, більшовицькі частини були роззброєні і відправлені до Росії. Коли робота оргкомітету Всеукраїнського з'їзду рад наблизилась до кінця, то виявилось, що у Києві зберуться не всі делегати. Не рахуючись з оргкомітетом, есеро-менщовицький виконком рад Донецько-Криворізької області призначив приблизно в цей же час свій з'їзд у Харкові.
Спочатку УЦР ігнорувала Всеукраїнський з'їзд у Києві, але за тиждень до нього змінила свою позицію, розіславши на місця лист з вимогою направити на з'їзд якомога більше делегатів від селянських спілок і українізованих військових частин. На з'їзд у Київ зібралось понад 2 тисяч делегатів, серед яких більшовиків було близько 100. З' їзд у Києві однозначно висловився за підтримку УЦР.
Більшовики, усвідомивши свою поразку, разом з лівими есерами, кількома українськими соціал-демократами, деякими безпартійними делегатами (всього 127 осіб) вирішили продовжити роботу в Харкові. Вони об'єдналися з делегатами обласного з'їзду Рад Донбасу та Криворіжжя і проголосили початок роботи першого Всеукраїнського з'їзду рад.
Не зумівши мирним шляхом встановити радянську владу в Україні, Раднарком Росії на початку грудня надіслав підписану В.Леніним і Л.Троцьким телеграму з ультиматумом Раднаркому Центральній Раді, в одному із пунктів якого було вказано, що в разі
невиконання вимог Раднарком вважатиме УЦР у стані відкритої війни з радянською владою в Росії і на Україні.
Оскільки УЦР не прийняла ультиматуму, 5 грудня 1917 р. більшовицьке керівництво ухвалило "вважати Раду в стані війни з нами". Загальне керівництво війною було покладено на комісію в складі В.Леніна, Л.Троцького, Й.Сталіна.
Головним радянським плацдармом в Україні став Харків, захоплений червоногвардійцями з Бєлгорода, і саме до нього в цей час приїхала група делегатів-більшовиків, яка залишила київський з'їзд Рад. 11-12 (24-25) грудня 1917 р. нашвидку руч було інсценізовано альтернативний з'їзд Рад. Він схвалив повстання у Петрограді та політику Ради Народних Комісарів (РНК), а також проголосив встановлення радянської влади в УНР.
Радянські війська концентрувалися в Харкові. Вище політичне керівництво здійснював командувач Антонов-Овсієнко, а військове -полковник Муравйов.
Військові сили УЦР складали підрозділи Вільного козацтва - добровольчі формування, які створювалися вже в ході війни. Чисельністю війська УНР не поступалися радянським, але вони були розпорошені по всій Україні, у той час як більшовицькі сили діяли на головних стратегічних напрямках.
Насамперед радянське командування встановило контроль над Харківською та Катеринославською губерніями. До середини грудня було захоплено важливі залізничні вузли і станції. У другій декаді січня 1918р. радянська влада була встановлена в Миколаєві, Одесі, Херсоні.
Узгодженими ударами з півночі і сходу більшовики розгорнули наступ на Київ. Використовуючи перевагу в чисельності й озброєнні загони Муравйова швидко просувалися до столиці. Становище УЦР ставало критичним. В умовах дезорганізова ності регулярних частин УНР символом національної честі став подвиг київських студентів і гімназистів на чолі з сотником Мельченком, які 16 (29) січня неподалік станції Крути вступили у нерівний бій з переважаючими силами ворога загинули за українську ідею.
16 січня 1918 р. в столиці розпочався збройний виступ окремих частин міського гарнізону і робітників заводу "Арсенал", спрямований проти УЦР. 22 січня війська УНР під командуванням С.Петлюри та Є.Коновальця придушили повстання в Києві. Однак наступ більшовицьких військ продовжувався. 25 січня члени Малої Ради й Ради Народних Міністрів залишили Київ, перебравшись спочатку до Житомира, а потім - до Сарн. 26 січня 1918 р. радянські війська ввійшли у Київ.
Причинами поразки військ УЦР слід вважати: ослаблення соціальної бази; відсутність належної уваги до воєнної політики, збройного захисту державності; високий ступінь організованості та боєздатності більшовицьких військ.
