З 1907 р. самодержавство перейшло в наступ. Після «третьочервневого перевороту» (розпуск царем Миколою II другої Державної думи 3 червня 1907 р.) переслідувались опозиційні до влади політичні партії, закривалися профспілки, були страчені, кинуті в тюрми або заслані активні учасники революційного руху.
Одночасно поширювалася діяльність російських шовіністичних організацій (чорносотенців). Серед них був заснований 1908 р. «Клуб Російських націоналістів». Одна за одною почали закриватися «Просвіти», заборонялися українські друковані видання, відновилася заборона на вживання української мови у школах та інших освітніх закладах.
Українські соціал-демократичні партії — УСДРП і «Спілка» не знайшли чіткої тактики своєї діяльності в умовах реакції. Лідери соціал-демократії почали шукати союзників в організованому 1908 р. міжпартійному політичному блоці українських ліберальних діячів. Таким політичним блоком було Товариство українських поступовців на чолі з М. Грушевським і С. Єфремовим. У програмі ТУП висувалися такі вимоги:
• парламентаризм як основа загальнодержавного ладу;
• федеративна перебудова Росії як засіб забезпечення прав українського народу;
• національно-територіальна автономія України у складі Росії.
У своїй діяльності «тупівці» знайшли спільну мову з російськими думськими фракціями трудовиків і конституційних демократів (кадетів), але ті продовжували ставитись критично до українського питання.
Одночасно з проведенням курсу на обмеження і ліквідацію демократичних прав і свобод царська влада вживала заходів, спрямованих на послаблення соціального напруження у суспільстві. Цю мету ставила Столипінська аграрна реформа, що розпочалася 1906 р. Реформа, руйнуючи селянську общину, створювала умови для економічного зростання селянства шляхом передачі їм земельних наділів у приватну власність. Таким чином, селяни мали перетворитися на фермерів. В 1907—1911 рр. в Україні на хутори і відруби виділилось понад 226 тис. селянських господарств.
Щоб укріпити своє економічне становище, селяни користувались послугами Селянського банку: брали кредити під заставу своїх земельних ділянок. Не всі сільські господарі витримували ринкову конкуренцію.Коли борг не повертався, земля переходила у власність банку і продавалась ним. Таким чином, банківські операції призводили до подальшого розшарування селян. Збіднілим селянам надавалась можливість переселятись у малозаселені райони Російської імперії. Понад 1,1 млн. українських селян у 1907—1914 рр. переселилось у Сибір, на Далекий Схід, в Середню Азію і Казахстан.
В результаті так і не вдалося остаточно зруйнувати селянську общину,не було ліквідувано і поміщицьке землеволодіння, реформа привела до соціального розша- рування серед селянства, скорочення земельних наділів, і навіть до обезземелення селян.
Однак Столипінська реформа мала і певні позитивні наслідки, зокрема: привела до позитивних зрушень у розвитку торгівлі і транспорту,була збільшена кількість орних площі і врожаїв
