Після промислового піднесення 90-х років початок XX ст. в Росії, як і в Західній Європі, відзначився глибокою економічною кризою.
У зв'язку із зниженням цін і попиту на товари капіталісти скорочували обсяг виробниц- тва або й закривали підприємства. У Криворіжжі в 1902 р. з 79 рудників діяв лише 41. У 1903 р. на Півдні з 56 доменних печей працювали лише 23.Криза зачепила, й вугільну, а також легку й харчову, зокрема цукрову промисловість. У цілому за роки кризи в Росії було закрито близько З тис. великих та середніх підприємств і звільнено з роботи понад 200 тис. робітників.
Одним із найважливіших наслідків промислової кризи було посилення концентрації виробництва і створення монополістичних об'єднань.
Високою була концентрація виробництва у промисловості, особливо важкій, в Україні. 6,2 % шахт Донбасу з річним видобутком вугілля понад 10 млн. пудів кожна в 1900 р. давали 57,1 % загального видобутку кам'яного вугілля цього басейну.П'ять найбільших заводів (Юзівський, Дніпровський, Олександрівський, Петровський і Донецько-Юріївський) в 1900 р. виробили 49 % усього чавуну Південної України і понад 25 % загальноросійського виробництва. На основі дедалі більшої концентрації виробництва створювалися монополії. В Україні одним із перших виник у Києві в 1887 р. синдикат цукрозаводчиків. У період кризи 1900—1903 рр., коли багато дрібних і середніх підприємств розорялися, процес створення монополістичних об'єднань відбувався досить інтенсивно.
У 1902 р. було засновано:
1) синдикат для продажу залізних труб («Трубопродаж»);
2) синдикат для торгівлі виробами російських вагонобудівних заводів («Продвагон»).
3) у 1904 р. — синдикат для торгівлі мінеральним паливом у Дон.басейні («Продвугілля»).
Всього напередодні революції 1905 р. в Росії уже діяло 30 синдикатів.
Економічна криза 1900—1903 pp. привела до значного погіршення економічного становища робітників й скорочення обсягу виробництва підприємств і зумовила зростання безробіття.Тому для того, щоб зменшити витрати на зарплату, підприємці розширювали застосування праці жінок і підлітків. Тривалим залишався робочий день (12-16 год). Як і раніше, не було налагоджено охорону праці, техніки безпеки й медичного обслуговування. У роки кризи на багатьох підприємствах заробітна плата була знижена на 30—40 %.
На початку XX ст. сільське господарство України, як і всієї Росії, продовжувало розвиватися капіталістичним шляхом.В поміщицьких і заможних селянських господарствах ширше застосовувалися вільнонаймана праця, с/г машини, посилювалися спеціалізація районів. В Україні на 1905 р. в руках дворян було зосереджено в середньому 334 дес. на маєток.
У той же час селяни були зв'язані общиною і круговою порукою (до 1903 p.), придуше- ні податками,позбавлені політичних прав, зазнавали національного гніту. Гноблені поміщиками й капіталістами, селяни розорялися.
Отже, за рівнем розвитку провідних галузей промисловості, концентрації та монополізації капіталу Україна на початку XX ст. займала одне з перших місць у Російській імперії. Саме в Україні існували основні монополістичні об'єднання, що визначали характер промислового капіталізму в Росії в цілому, глибину його суперечностей.
Загальний стан с/г, існуюча система землеволодіння та землекористування, напівголодне існування селянства в багатій чорноземами Україні зумовлювали необхідність запровадження невідкладних заходів. Їх розробку і впровадження в імперській Росії міг здійснити виключно центральний уряд.
