Зречення Дорошенком гетьманства було справжньою подією для Османської імперії, яка суперечила її політичним планам. Вихід із такої невигідної ситуації султан пов’язував з особою Юрася Хмельницького. У зв’язку з подіями на Україні Юрася було звільнено зі стамбульської в’язниці Єдикуле та проголошено князем Сарматії (України). Навесні 1677 р. Юрій Хмельницький із загонами турецького війська вирушив на Україну. Зупинившись у Немирові, він почав розсилати універсали з вимогою визнати його владу. Такі дії Хмельниченка перешкоджали намірам Самойловича об’єднати обидва береги Дніпра під своєю булавою. Центром військового протистояння двох гетьманів стала колишня гетьманська столиця Чигирин. У 1677р. відбувся перший чигиринський похід 60-90-тисячного турецько-татарсько-ногайського війська.
Свій загарбницький похід проти України Османська імперія виправдовувала прагненням повернути землю та булаву Ю. Хмельницькому. Турецький уряд намагався використати популярність імені Хмельницького, аби прихилити на свій бік українську людність і нейтралізувати козацтво. Перший удар турки вирішили завдати саме Чигирину, бо місто мало важливе стратегічне страчення: було гетьманською резиденцією. Коли ж підійшли головні об’єднані українсько-московські сили на чолі з Ромодановським і Самойловичем, турки були змушені відступити. Невдале завершення походу 1677р. не змінило намірів турецького султана оволодіти Чигирином та всією Правобережною Україною. Це добре розуміли Самойлович і московські воєначальники. Проте якщо для українців оборона Чигирина була справою честі, то в Москві до неї поставилися байдуже. Саме тому головнокомандувач московського війська боярин Ромодановський, вирушаючи в Україну, отримав таємну інструкцію: в разі неможливості втримати Чигирин – зруйнувати його укріплення й вивести військові сили з фортеці.
8 липня 1678 р. 200-тисячна турецько-татарська армія під командуванням візира Кара-Мустафи оточила Чигирин. Загарбники вели безперервний гарматний обстріл, вдавалися до численних штурмів. Більше місяця, відчайдушно захищаючись, чигиринська залога чекала на прихід сил Ромодановського, однак той до козацької столиці не квапився. Врешті московські війська підійшли до Чигирина. Проте, так і не надавши його захисникам потрібної допомоги, почали готуватися до відступу. Начальникові чигиринської залоги наказали підпалити порохові склади і прориватися з оточення.
Тож коли турецькі війська вдерлися до міста, пролунав вибух. Чигирин перетворився на руйновище. Відбиваючи шалений натиск турків і татар, об’єднане московсько-українське військо відійшло до Дніпра. Влада Хмельниченка поширювалась лише на сплюндроване Поділля. Там він панував, але невдало. Турки стратили його в Кам’янці наприкінці 1685 р.
Війни 1670-х рр. між Московією, з одного боку, і Османською імперією та Кримським ханством – з іншого, за володіння землями Правобережної України завершилися підписанням у Бахчисараї 13 січня 1681 р. мирного договору між цими державами. Однак цей мир виявився нетривким, бо не відповідав інтересам Речі Посполитої . Скориставшись підтримкою численного турецького війська від сил країн Священної ліги під Віднем 1683 р., Польща відновила своє панування над більшою частиною Правобережної України.
6 травня 1686 р. в Москві між Польщею та Московією було укладено новий договір - ,,Вічний мир’’.
***
У боротьбі проти турків і татар велике значення мали суходільні та морські походи на Крим і турецькі фортеці. В 60-х роках ХVII ст. таки походи очолювали Іван Сірко та Іван Ріг. Основні напрямки цих походів пролягли на Перекоп, Кафу, Бахчисарай, Акерман, Кизикермен, Тагин та інші фортеці. Сірко разом із Запорозькою Січчю не прийняв присяги цареві в 1654 р. Постійно організовував походи проти турків і татар. Навесні 1660 р. Сірко на чолі загону козаків завдав удару Очакову. У 1663 р. Сірко разом із командиром російського гарнізону на Запоріжжі Г. Косаговим здійснив два походи на перекопські укріплення і не дав татарам можливості об’єднатися з поляками. Успішним був похід Сірка та кошового Рога проти татар 1667 р. У 1677-1678 рр. Українські козаки на чолі з І. Самойлевичем разом із московськими військом обороняли Чигирин від Турків під час російсько-турецької війни (1677-1681) за правобережні землі України. У 90-х роках козаки планували здобути турецьку фортецю Азов. Відволікаючий удар завдався в пониззі Дніпра. Було здобуто 4 ворожі фортеці, що відкривало водний шлях до Чорного моря. 19 липня 1696 р. під час другого похода Азов було здобуто. Водночас активізувалися суходільні та морські походи запорозьких козаків на Крим, що сприяло бойовим діям під Азовом. Унаслідок азово-дніпровських походів південні рубежі України та Росії стали безпечними.
У другій половині XVII ст. народ України, як і раніше, боровся проти агресії Туреччини, Польщі та Кримського ханства. На при кінці XVII ст. українські землі було поділено між Росією, Польщею і Туреччиною. Автономія Лівобережної України регулярно обмежувалася. Політика козацької старшини та української шляхти, як і боротьба між гетьманами за владу, лише руйнувала державний лад України.
