Історики Росії та Радянського Союзу вбачали в Запорізькій Січі тільки військову організацію українського козацтва, але сучасні українські дослідники (Я. Малик, Б. Вол, В. Чуприна) на основі комплексного підходу до вивчення української козацької держави зробили ґрунтовні й послідовні висновки, що козацька держава періоду Б. Хмельницького мала всі характерні для будь-якої держави ознаки, як-от:
• політичну владу,
• територію,
• політико-адміністративний устрій,
• право, суд і судочинство,
• фінансову систему та податки,
• соціальну структуру населення,
• власне військо,
• активну зовнішню політику.
Політична влада. На звільнених територіях України та Запоріжжя влада перебувала в руках гетьмана та старшини, обраної козацькою радою. Навіть в умовах війни козацькі ради розв'язували найголовніші питання внутрішньої та зовнішньої політики. Обраний козацьким товариством гетьман виконував законодавчі та виконавчі функції (видавав універсали, накази, розсилав листи). З часом у руках гетьмана зосередилася необмежена влада. Б. Хмельницький вже називав себе «са-модержцем руським», посол Венеції говорив про нього як про «справжнього государя», а керівник англійської революції Олівер Кромвель називав його «імператором запорізьких козаків».
Територія. Спочатку козацьке самоврядування поширювалося тільки на територію Запорізької Січі. Саме вона стала першим острівцем свободи й надії українського народу. Під час Національно-визвольної війни території, які були під владою козаків, значно розширилися. І хоч за українсько-польськими договорами цього періоду визволені території переходили з рук у руки, Середня Наддніпрянщина залишалася в центрі державотворчих процесів. Український історик І. Крип'якевич описав кордони української козацької держави по закінченні Визвольних змагань: «З Польщею — Яруга — Чернівці — Мурафа — Красне — Вінниця — Прилуки — Самгородок — Каменеброд — Макарів — Чорнобиль — Карпилівка; з Росією — традиційний кордон; з Туреччиною і Кримом — через так зване «Дике поле» ».
Політико-адміністративний устрій. На всій території, яку зайняла козацька армія, були знищені органи влади Речі Посполитої. Замість них започатковано сотенно-полкову систему, яка виникла ще на Запорізькій Січі. На місцях керували сотенний та полковий уряди. Полковий уряд складався з полковника та його урядовців. Сотенний уряд складався із сотника та його помічників. На вершині козацької ієрархії стояв гетьманський уряд (гетьман та його помічники, які утворювали раду генеральної старшини при гетьмані).
Великі міста мали магдебурзьке право, влада в них належала магістратам, у найважливіших — отаманам. Більшістю міст керували городові отамани, що обиралися, а селами — сільські отамани.
Найвищим органом влади залишалася генеральна (військова) рада, яка розв'язувала політичні, військові та господарські питання.
Українська держава вже в перший рік свого існування здобула широке міжнародне визнання. Уряд Богдана Хмельницького налагодив зв’язки з представниками Московії, Криму, Туреччини, Польщі, Трансільванії, Молдови. Пізніше Україну визнали Венеція, Валахія, Швеція та ін. Незважаючи на дипломатичну протидію Польщі та її союзників, Україна, по суті, виступала на міжнародній арені як незалежна держава.(Це і є внут. політика.)
У своїй боротьбі проти Речі Посполитої Хмельницький створив, одну за однією, три коаліції.
Першою була українсько-кримсько-турецька коаліція, утворена в 1647–1648 pp. Вона паралізувала небезпеку з боку польсько-московського союзу А. Киселя 1647 року й допомогла Україні здобути великі мілітарні успіхи, завершені Зборівською угодою 1649 року. Але, внаслідок трикратної зради кримського хана (Зборів — 1649, Берестечко — 1651, Жванець — 1653), й пасивності Туреччини, Б. Хмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Польщею.
Друга коаліція — українсько-московська, з царем Олексієм I Михайловичем, укладена в Переяславі 1654 року (додатково затверджена березневими статями 1654 р., які козацьке посольство уклало з московським царем у м. Москва), згідно з якою Україна увійшла до складу Московської держави на конфедеративній основі, й скерована також проти Польщі.
Текст угоди так і не вдалося знайти, а представники Росії спираються лише на чернетки.
Не з вини Б. Хмельницького ця угода не принесла Україні всіх тих воєнних і політичних успіхів, задля яких її було створено. Частина вищого українського суспільства, козацька старшина, а також духівництво та київський митрополит не підтримали угоди й відмовилися присягати цареві. 1656 року російський цар підписав у Вільно договір між Московією та Польщею, без участі українських представників, і фактично зрадив переяславські домовленості.
Якщо перші дві коаліції мали на меті завдати Польщі військово-політичної поразки й забезпечити та ґарантувати цілісність і незалежність козацької держави, то третя антипольська коаліція (1656–1657) — союз між Україною, Швецією, Семигородом та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія), — за планом Хмельницького, мала створити незалежну Руську державу (Велике князівство Руське) в межах цілої етнографічної території України та Білорусі під владою гетьмана й Війська Запорізького. Також у планах союзників була цілковита ліквідація польської держави («снести б Коруна вся, будто Коруна Польская и не бывала»), що дуже збентежило московський уряд, який доклав усіх зусиль, щоб перешкодити успіхові цієї коаліції (Віленська угода 1656 року між Москвою і Польщею без участі України, й війна Москви зі Швецією, союзником України). Московія, після підписання миру з Польщею, розпочала війну зі Швецією. Одночасно на теренах Речі Посполитої вирувала війна, що увійшла в історію під назвою«Потоп». Однак військові невдачі та нереалізація дипломатичних планів Б. Хмельницького прискорила його смерть.(Зовнішня)
