Наприкінці IX — Хст. відбувався процес об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва і зміцнення ранньофеодальної держави на Русі, або, як її часто іменують за назвою столиці,— Київської Русі.
Уже перший князь об'єднаної Русі Олег (882—912 рр.) за кілька років підкорив своїй владі придніпровські племена — полян, древлян, сіверян, радимичів. У 907 р. Олег здійснив успішний похід на Візантію. Олег на знак перемоги прибив свій щит над міськими воротами Царграда. Візантійський уряд змушений був укласти з Олегом невигідний для себе торговельний договір.
Наступник Олега князь Ігор (912—945 рр.) приборкав повсталі племена, зокрема древлян, приєднав територію уличів і тиверців (між Дністром і Дунаєм), здійснив два походи на Візантію (941 і 944 pp.). За Ігоря у 915 р. вперше на Русь напали печеніги. З ними Ігор уклав мир.
Ігор загинув у 945 р. під час спроби вдруге зібрати данину з древлян. У літопису розповідається, як древляни, заявивши, що коли внадився вовк до овець, то винесе все стадо, пригнули два дерева, прив'язали до їхніх верхівок Ігоря, а потім дерева відпустили.
Оскільки син Ігоря Святослав був малолітнім, Київською Руссю стала правити його мати Ольга (945—957 рр.). Вона розправилася з древлянами, спалила їх головне місто Іскоростень (сучасне м. Коростень Житомирської обл.). Частина жителів його була вбита, інших перетворено на рабів. Проте Ольга врегулювала збирання данини, визначивши її розміри, і встановила місця для збирання данини — погости.
Значно розширилися межі і зросла могутність та міжнародна вага Київської держави за часів князювання сина Ігоря і Ольги Святослава (957—972), якого літописець змальовує як хороброго, звитяжного і справедливого воїна й князя. Святослав усе життя провів у воєнних походах і боях. Він підкорив в'ятичів на Оці і Волзі, розгромив Хозарський каганат в пониззі Волги, включив у свої володіння землі ясів (осетинів і касогів (черкесів) на Північному Кавказі. Святослав здійснив ряд походів проти Візантії і болгар, намагаючись оволодіти землями по Дунаю.
Найвищої могутності і розквіту Київська держава досягла за князювання Володимира Святославича (978—1015 рр.). Продовжуючи політику свого батька і спираючись на дружини і феодальну знать, Володимир зміцнював свою владу і розширював межі держави. Він остаточно підкорив собі непокірні племена в'ятичів і радимичів, відвоював у польських королів і приєднав до Київської Русі давньоруські червенські міста (Червен, Володимир, Белз та ін.) у верхів'ях Західного Бугу на Волині, оволодів частиною землі литовського племені ятвягів, де було збудовано м. Берестя (Брест), вів успішну боротьбу проти печенігів, захопив м. Корсунь (Херсонес), що перебувало в руках візантійських імператорів. До складу Давньоруської держави в X—XI ст. входили і закарпатські руські землі.
Отже, на кінець X ст. в межах Київської Русі було об'єднано всі східнослов'янські і багато неслов'янських племен, її територія сягала від Ладоги до Таманського півострова і від Закарпаття до приволжських земель і Поволжя.
