здесь мог бы быть заголовок вашего вопроса ;)

1. Класифікація зелених насаджень.


Загального користування	Обмеженого користування	Спеціального призначення
У середині міста	На сельбищних територіях	Міські й районні парки, сади житлових районів і мікрорайонів, сквери, бульвари, набережні	На ділянках шкіл, дитячих установ, суспільних будинків, спортивних споруд, установ охорони здоров'я	На вулицях, ботанічні сади, території виставок
На позасельбищних територіях	Міські лісопарки й лугопарки	Озеленені території у виробничих зонах	Насадження цвинтарів, крематоріїв, територій зовнішнього транспорту і складів, санітарно захисні і водо-охранні зони, розсадники, насадження заповідників та ін.

Насадження в межах приміської зони	Заміські парки і лісопарки, зони масового відпочинку, ліси	На територіях установ заміського відпочинку, плодові сади колективів Заміські парки і лісопарки, зони масового відпочинку, ліси На територіях установ заміського відпочинку, плодові сади колективів

2. Основні поняття про проектну документацію для переносу проекту в натуру.

Перенесення проекту в натуру - це прокладання і закріплення на місцевості меж ділянок, шляхів, лісосмуг та інших об’єктів, запроектованих на плані. Перенесення проекту в натуру є початком його здійснення, виконується із застосуванням сучасної вимірювальної техніки (електронні тахеометри тощо), методом лінійних вимірювань (мірним приладом); кутомірним методом (теодолітом і вимірювальним приладом); графічним методом (мензулою); за матеріалами аерофотознімання. Застосування того чи іншого методу перенесення проекту в натуру залежить від виду планово-картографічного матеріалу, використаного при проектуванні, технічних вимог до точності площ і паралельності та перпендикулярності сторін запроектованих ділянок, виду проектних ліній, способу проектування, застосованого при складанні проекту, топографічних умов місцевості тощо. Об’єкти (елементи) проектів землеустрою сільськогосподарських підприємств в окремих частинах землекористування можуть бути перенесені в натуру різними способами. Для перенесення проекту в натуру необхідно вибрати найбільш прості методи, що вимагають менших витрат часу, робочої сили і забезпечують точність, яка задовольняє економічні і технічні вимоги. При цьому треба мати на увазі, що знімання, проектування та перенесення проекту в натуру виконуються з погодженою точністю. Перенесенню проекту в натуру передує комплекс підготовчих робіт, у процесі яких визначають способи перенесення в натуру різних господарських ділянок і об'єктів проекту; виконують необхідні графічні побудови на проектному плані з метою одержання додаткових опорних точок (згущення геодезичного обґрунтування); визнача- ють геодезичні дані для перенесення об’єктів і елементів проекту в натуру; складають розбивне креслення і планують організацію робіт щодо перенесення проекту в натуру; визначають потреби в інструментах, матеріалах, транспорті, спеціалістах і підсобних робітниках.

4. Проект вертикального планування, склад і зміст.

Підготовчі роботи на об'єктах входять в загальний комплекс робіт з інженерної підготовки територій для будівництва, благоустрою та озеленення об'єктів. Інженерна підготовка територій - це комплекс робіт щодо створення умов для проведення основних робіт з благоустрою та озеленення. Залежно від розмірів об'єкта, його значущості, виконуваних функцій, а також з урахуванням впливу природних факторів середовища, ступеня антропогенних навантажень склад і зміст робіт з інженерної підготовки територій може бути різноманітним. Основними завданнями інженерної підготовки територій є: - осушення ділянок, захист від затоплення, захист від зсувів, від вітрової ерозії, від змиву родючого шару грунту; - підготовка території під будівництво доріг, споруд, малих архітектурних форм, павільйонів, вирівнювання поверхні ділянок по проектних позначок, тобто «вертикальне планування», що безпосередньо пов'язано з організацією поверхневого стоку дощових і талих вод; - зміцнення берегів і схилів річок, водойм, озер, ярів; - осушення заболочених ділянок і зрошення (обводнення) в посушливих умовах; - заходи щодо усунення селів, явищ карсту, зсувів; - рекультивація - технічна та біологічна - території; - вертикальне планування чи організація поверхні, створення нових рельєфу з різними його формами. Підготовчі роботи на об'єктах включають: - розрахунок обсягу земляних робіт; - вертикальне планування; - організація рельєфу на порушених територіях. Основними завданнями вертикального планування озеленення територій є: - забезпечення відведення надлишків поверхневих вод - дощових, паводкових, талих; - створення умов для зручного руху пішоходів і транспорту дорогами, садово- паркових доріжках, алеях, а також перебування, відпочинку, ігор на майданчиках; - створення пластично виразних форм рельєфу відповідно до задуму проектувальника, або максимальне пристосування існуючого рельєфу; - створення сприятливих умов для зростання цінної рослинності - дерев, кущів, трав'янистих асоціацій; - організація рельєфу з метою усунення явищ ґрунтової ерозії, зміцнення схилів, крутих берегів водойм шляхом влаштування спеціальних споруд; - організація рельєфу на пересіченій місцевості шляхом влаштування спеціальних споруд-сходів, підпірних стін, укосів, терас. Основними методами вертикального планування є: ü Метод проектних - поздовжніх і поперечних - профілів. Цей метод використовують при вертикальному плануванні великих лінійних споруд, таких, як вулиці і магістралі, проїзди, паркові алеї і дороги. ü Метод проектних - «червоних» - горизонталей. Цей метод використовують, як правило, при проектуванні окремих об'єктів та їх ділянок. Його сутність полягає в проектуванні нового рельєфу у проектних горизонталях у відповідності з поставленими завданнями. При цьому на кресленні перетину рельєфу даються в залежності від масштабу плану і рельєфу території. Так, при масштабі плану території 1: 2000 перетин рельєфу складає 1,0 або 0,5 м; при масштабі 1: 1000 - 0,5 або 0,2 м; при масштабі 1:500 - 0,5 або 0, 2; 0,1 м. При рельєфі з одноманітними ухилами наносять проектні горизонталі з перерізом рельєфу в 0,5 м. У практиці розробки проекту вертикального планування територій парків, садів, скверів, бульварів, а також їх окремих планувальних елементів - майданчиків, алей, садово-паркових доріжок, - як правило, метод проектних горизонталей застосовується в поєднанні з методом поздовжніх і поперечних профілів. Проект вертикального планування озеленюється території виконується на основі загального проекту вертикального планування території міста, району, прилеглих магістралей і вулиць. Озеленена територія повинна бути «прив'язана» по вертикальних позначок до прилеглих елементам міського планування. Для того щоб приступити до розробки проекту вертикального планування території, необхідно знати: - типи і форми рельєфу озеленюється території - пагорб, сідловина, бугор, тальвег та ін.; - зображення рельєфу горизонталями і «читання» рельєфу за планом топографічної зйомки; - основні показники рельєфу - перетин горизонталей, ухили поверхні території і окремих ділянок; - прийоми знаходження існуючих відміток рельєфу між горизонталями і обчислення ухилів поверхні на різних ділянках території. Проектування вертикального планування об'єкта озеленення ведеться, як правило, в такій послідовності: 1) проектування алей, паркових доріг, доріжок, майданчиків різного призначення; це - планувальні елементи території, що вимагають суворого дотримання допустимих ухилів поверхні; 2) проектування ділянок, призначених під зелені насадження, тобто під газони, квітники, посадки дерев і чагарників; це - планувальні елементи, що допускають різноманітні ухили поверхні і «перебивання» рельєфу укосами і підпірними стінками. Проект вертикального планування озеленюється території - саду, бульвару, скверу, парку - виконується поетапно, в три стадії. За основу береться креслення генерального плану об'єкта.

6. Поздовжні і поперечні профілі. Проектні ухили.
Поздовжній профіль визначає висотне положення вулиці, і його проектування полягає в нанесенні проектної лінії і визначенні поздовжніх ухилів. Поздовжні профілі звичайно проектують по осі вулиці, але можуть складатися та полотка проїжджої частини. Вихідним матеріалом для проектування поздовжніх профілів служать схема чи проект вертикального планування міста або житлового району, що встановлюють відмітки на перехрестях і в місцях зміни рельєфу. Саме на основі цих оцінок проектують поздовжній профіль вулиці. На плані вулиці наносять вісь проїзної частини або інше положення одного або декількох подовжніх профілів, потім план і поздовжній профіль розбивають на пікети (за якими будуються поперечні профілі) через 20-50 м. Поздовжній профіль проектується в масштабі горизонтальних відстаней, відповідному масштабом плану вулиці, а саме 1:2000, 1:1000 або 1:500, а вертикальні відстані приймаються в 10 разів більшими (1:200, 1:100, 1:50 відповідно).
Відмітки існуючої поверхні для поздовжнього профілю визначають методом інтерполяції між горизонталями по лінії даного профілю (чорні відмітки); лінія з'єднує ці відмітки і відображає існуючий рельєф, називається чорною лінією. Відмітки точок проектованого поздовжнього профілю називаються червоними позначками, а лінія, їх з'єднує, - червоною лінією.

Поперечний профіль
Поперечні профілі по вулицях складають, як правило, в межах червоних ліній. На робочих поперечних профілях наносять позначки існуючої поверхні та проектні відмітки в характерних точках, поперечні ухили і відстані. Поперечні профілі проектують за розрізами перпендикулярно осі міській вулиці або дороги по пікетах, відповідним подовжньому профілю, як правило, в масштабах: горизонтальному-1:200 і вертикальному-1: 100. Вертикальне планування їх слід проектувати в ув'язці з відмітками поздовжнього профілю.
У поперечному профілі вулиць і доріг з метою забезпечення стоку поверхневих вод всіх елементів (проїзної частини, тротуарів, смугах зелених насаджень) надається поперечний ухил, спрямований до лотків проїзних частин. Поперечний профіль вулиці проектують з урахуванням організації стоку поверхневих вод з територій мікрорайонів і інших ділянок на вулицю, тому позначки по червоній лінії повинні бути вище відміток лотків.

10.Осушення території. Відкритий і закритий дренажі. Загальні принципи устрою.

Дренування і осушення ділянки має на увазі ряд заходів і заходів, спрямованих на відведення рідини з поверхні землі або грунтових вод в підготовлений дренажний колодязь або найближче водоймище.

Осушення потрібно в наступних ситуаціях:

рівень грунтових вод піднімається близько до поверхні з глибиною залягання до 1-2 метрів;

рівень грунтових вод піднімається до нижньої позначки підлоги підвального приміщення або вище;

грунт глинистий або суглинних, з пиловими пісками, погано вбирає атмосферні опади і танення снігу;

значна площа зайнята будівлями або вимощеними доріжками, майданчиками, від чого більший обсяг атмосферних опадів потрапляє на що залишилася площа відкритого грунту;

ділянка розташована в низині, вода надходить з верхніх територій;

заболочування ділянки з близьким розташуванням водойми.

Відкритий дренаж. Ето канави, прориті по ділянці із загальним ухилом в одну сторону. У них накопичується основна частина атмосферних опадів з поверхні грунту і транспортується в дренажний колодязь або вбирається в нижні шари грунту, не уявляючи загрози заболочування.

Варіант ідеально підходить для глинистих ґрунтів, слабо пропускають вологу. В першу чергу відкриті канави рятують від рясних опадів і великого обсягу талих вод, використовуються для перенаправлення води, що надходить з територій, розташованих вище.

З облаштування та складності реалізації відкритий дренаж найкраще підходить в питанні, як осушити ділянку від води своїми руками.

Глибина канави підбирається в залежності від розташування і призначення. Ширина канави береться приблизно на третину менше глибини.

Поруч з конструктивними елементами і забудовою глибина дренажного каналу повинна бути нижче основи заглиблених опорних елементів на 250-350 мм.

Так як істотно посилити стінки канави не можна, то їх не можна розташовувати по периметру будівель, щоб не спровокувати деформацію фундаменту.

закритий дренаж

Розподіляється мережу перфорованих дренажних труб з поглибленням не менше за рівень промерзання грунту, щоб їх не деформувало і не рвало взимку. Укладаються труби в траншеї на підготовлену піщану подушку і насип фільтруючого гравію.

Щоб дренажна система не замулюється, застосовують геотекстиль, який обмотують навколо труби, шару гравію або по контуру траншеї. Вибирати потрібну комбінацію фільтрів слід виходячи зі складу грунту і завантаженості дренажу.

Практичний варіант, щоб виконати осушення ділянки з високим рівнем ґрунтових вод, до того ж не псуючи вигляд прибудинкової території канавами.

Бажано скористатися готовими рішеннями з перфорованими трубами і геотекстилем без залучення таких матеріалів, як азбестові або старі сталеві труби, які швидко засмічуються до повного виходу дренажної системи з ладу.

Порядок робіт наступний:

На плані ділянки відзначте оптимальний шлях укладання дренажу. По периметру будівель і грядок і між деревами саду на мінімальній відстані від стовбура не менше 2,5 метрів. Визначте позицію дренажного колодязя в найнижчій точці. При наявності вуличної ливневки або водойми поблизу до них можна вивести і свій дренаж;

Перенесіть планування дренажу на ділянку, відзначаючи маршрут кілочками з натягнутою мотузкою з відступом від центру майбутньої траншеї трохи більше половини її ширини - 50-60 см;

Вирийте траншеї нижче рівня промерзання по території ділянки і нижче основи фундаменту будинку для дренажу по його периметру. До встановленої глибині додайте 15 см;

Засипте в підставі траншеї пісок великої фракції на висоту 10-15 см з заливанням водою, але без особливої трамбування. По верхній кромці подушки виведіть в рівень все траншеї, щоб від самої верхньої точки до дренажного колодязя дотримувався постійний ухил 1-2 см на кожні 10 м;

Покладіть геотекстиль так, щоб він виступав за межі траншеї не менше 25 см з кожного боку і частина гравію для фільтрує прошарку на 5-10 см;

Покладіть дренажні труби. Краще використовувати готові полімерні гофровані перфоровані труби, захищені шаром геотекстилю від замулювання. Перевірте ухил труб і його рівномірність по всьому маршруту;

Засипте труби гравієм великої і середньої фракції, щоб до верхньої межі траншеї залишалося приблизно 20-30 см. Для траншей по ділянці зі свідомо малим заглибленням гравій засипається по верхню кромку траншеї;

Краями геотекстилю закривається гравійний фільтр і засипається зверху декоративним дрібним щебенем або шаром грунту під газонну траву.

12.. Види каналізації. Устрій каналізаційно-зливової мережі.

Надійна і безперебійна робота системи каналізації, особливо в заміських будинках, забезпечує необхідний рівень комфорту і зручність проживання.

Типи каналізаційних систем

Існує три основних види каналізаційних систем:

промислова система каналізації, яка призначена для збору та очистки стічних вод на виробництві;

зливова каналізація служить для відводу стічних вод, які утворилися внаслідок атмосферних опадів;

господарсько-побутова система, яка буває централізованою (для цілого населеного пункту) і автономної (для одного або декількох приватних будинків).

Крім цього, всі перераховані вище види систем каналізації поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішня система - комплекс пристроїв і трубопроводів сантехніки побутового призначення, які змонтовані всередині приватного будинку. Зовнішня каналізація включає в себе труби, насосні станції і очисні споруди, тобто те, що розташоване за стінами будівлі.

Зовнішня система каналізації, в свою чергу, підрозділяється на:

общесплавная систему, де господарські, побутові та дощові води відводяться разом;

роздільну систему, в якій дощові потоки виводяться окремо від господарських стоків;

полураздельную систему - в ній висновок стічних вод відбувається окремо, а потім всі види стоків з'єднуються в одному колекторі очищення.

Типи каналізації, використовувані в заміських будинках або дачах, рідко обладнуються централізованою системою збору, зберігання і видалення стічних вод і відходів.

Автономні системи каналізації

При будівництві автономних систем відведення стічних вод в заміських будинках широко застосовується самопливна каналізація. Принцип її роботи полягає в природному русі стоків під дією сили тяжіння. Труби необхідно укладати з невеликим ухилом. Подібна система недорога в будівництві, експлуатації і обслуговуванні. Її використання зручно, не треба для відводу вод використовувати додаткову енергію.

Перед будівництвом пристрої відведення стічних вод необхідно провести гідравлічний розрахунок каналізаційної мережі. Розрахунок цей є досить складним, тому його виробляють фахівці. Існують громіздкі формули, за якими визначається обсяг передбачуваних стоків. Точний розрахунок каналізації проводиться тільки в великих або централізованих системах. У заміському будинку необхідно знати і ретельно продумати наступні величини:

діаметр зливних труб;

ухил трубопроводу;

швидкість і ступінь наповнення накопичувальної ємності, які залежать від кількості проживаючих і кількості точок і вузлів водовідведення.

Вигрібна яма є недорогим і простим засобом для виведення стічних вод з будинку. Для цього в заздалегідь викопаний котлован необхідно помістити резервуар або побудувати його з цегли або інших матеріалів. Ще простіше - купити готову пластмасову ємність потрібного розміру і закопати її в землю. Попередньо до резервуару необхідно підвести трубопровід з певним ухилом.

При будівництві заміського будинку слід передбачити і побудувати зливову каналізацію. Основним завданням ливневки є збір і відведення талих і дощових вод для захисту фундаменту і стін будівлі. Стічні води з даху і ділянки надходять в накопичувальну ємність, виливаються на грунт, так як не є небезпечними для екології, або збираються в спеціальні резервуари для поливу городу і саду. Відомо три види зливової каналізації:

дренажна система, при якій вода надходить в труби і відводиться в потрібне місце;

води від будинку відводяться за допомогою спеціальних лотків, але взимку ці місця промерзають;

під кожну трубу встановлюються приймачі води, які об'єднані в одну загальну систему збору стоків.

13.Штучне освітлення садів і парків. Види паркових освітлювачів, норми освітлення.

Штучне освітлення парків, скверів і садів принципово відрізняється від освітлення магістралей. На проспектах, вулицях і площах використовують освітлювальні установки великої потужності з тим, щоб забезпечити достатньо світла для безпечного руху пішоходів і транспорту. Для цієї мети освітлення повинно відповідати суворим вимогам, наприклад, розраховується його рівномірність і яскравість з урахуванням відбивної здатності дорожнього покриття.

Завдання штучного освітлення в садово-парковій зоні зовсім інші. З його допомогою створюються вражаючі ландшафтні картини. Підкресливши пучками світла окремі групи дерев і чагарники, підсвітивши фонтани і водоймища вдається створити справжній арт-об'єкт, покликаний радувати погляд тих, хто вирішив подихати на ніч свіжим повітрям. Другий не менш важливим завданням, яке вирішується освітленням садових територій в темний час доби, є створення приємної атмосфери і хорошої орієнтації в просторі, що особливо важливо в великих парках. Для вирішення цих завдань не потрібне використання могутніх освітлювальних установок.

Особливості висвітлення садово-паркових територій

Сади і парки дуже часто займають величезні території, окремі ділянки яких виконують різні завдання і висвітлюються по-різному. Так, зона активного відпочинку, в якій можуть знаходиться виставкові павільйони, атракціони, ресторанчики і кафе, повинна створювати враження парадності. Світло дозволяє виділити деякі будівлі, акцентувавши на них увагу відвідувачів. У зоні тихого відпочинку світло виставляється диференційовано.

Освітлення вибудовується за допомогою різних типів світильників:

Високі ліхтарі здатні забезпечити достатньо світла при невеликій кількості.

Світильники на невисоких опорах дозволяють підкреслити окремі елементи. Їх часто встановлюють уздовж доріжок, перед входом в павільйони.

Гірлянди і ліхтарики доречні в зоні атракціонів.

Дизайн освітлювальних приладів для парків і садів. Форма і вид світильників і опор вносять свій внесок у сприйняття панорами. Освітлювальні установки не повинні ставати основними зоровими домінантами. Для цих цілей, як правило, вибирають обладнання з нейтральним класичним дизайн.

. 14.Засоби перенесення проекту в натуру по робочих кресленнях

. 15.Класифікація доріжок та майданчиків і їх призначення.

Дороги, доріжки, стежки, майданчики - одні з найважливіших елементів об'єкта садово-паркової архітектури. Аналіз проектних рішень та натурні обстеження садово- паркових територій показують, що дорожня мережа та майданчики займають від 10...15 і, в ряді випадків, до 20 % від всієї площі об'єкта, а відносна протяжність доріг становить 300...400 м на 1 га. Велику роль відіграють протяжність дорожньої мережі, габарити доріжок майданчиків у різних частинах території, їх конструкції, міцність, довговічність і декоративність покриттів.

Дорожньо-стежкова мережа, майданчики, алеї зазвичай поділяються на класи в залежності від їх функцій і класифікуються за типами покриттів. Виділяються 6 класів доріг, доріжок, алей: I клас - головні дороги та алеї, за якими розподіляються основні потоки відвідувачів об'єкта; вони зазвичай передбачаються як основні маршрути руху по об'єкту і сприймають великі навантаження від відвідувачів. Так, головна алея в міському парку повинна забезпечити пропускну здатність до 400...600 чол. / год. у вихідні дні; ширина алеї має бути не менше 30 м, а її конструкція дуже міцною, виконаної з малозношуваних матеріалів; покриття головних алей і доріг влаштовуються міцними і декоративними - з плит, каменю та ін.; II клас - другорядні дороги, доріжки, алеї, призначені для з'єднання різних вузлів об'єкта і більш рівномірного розподілу відвідувачів, підведення їх до головних маршрутів руху, площадки відпочинку і спорту, видовим точкам об'єкта та іншим елементам планування. Інтенсивність руху по другорядних доріжках, їх пропускна здатність нижче, ніж на головних. Однак покриття таких доріжок повинні бути декоративними, оскільки вони за своїми функціями виконують важливу планувальну роль; III клас - додаткові дороги, доріжки, стежки, служать для з'єднання другорядних планувальних елементів об'єкта, грають роль переходів, підходів до споруд, до квітників, є «відгалуженнями» від головних і другорядних маршрутів руху. Інтенсивність руху на додаткових доріжках знижується в порівнянні з доріжками перших двох класів. Конструкції та покриття таких доріжок робляться спрощеними; IV клас - велосипедні прогулянкові дороги і стежки, що передбачаються зазвичай в парках і лісопарках у відокремлених смугах головних алей і доріг за спеціальними маршрутами руху з метою прогулянки, огляду визначних пам'яток, в ряді випадків, спортивних змагань; велодоріжки повинні мати міцні стійкі конструкції; V клас - дороги для кінної їзди, в екіпажах, на санях, верхи, передбачаються по спеціально прокладених маршрутах руху; призначені для прогулянок, огляду визначних пам'яток, занять кінним спортом; проектуються у великих парках, лісопарках, спорткомплексах; повинні мати спеціальні типи покриттів; VI клас - господарські шляхи і проїзди, призначені для обмеженого руху автотранспорту, засобів механізації, поливомийних машин, для перевезення матеріалів та обладнання з поточного та капітального ремонту парку, для підвезення товарів до торгових точок і т. п. Конструкції та покриття таких доріг влаштовуються з міцних твердих матеріалів, що витримують великі навантаження. Для великих за площею об'єктів характерні всі 6 класів алей і доріг. Для невеликих об'єктів - скверів, озеленених ділянок перед громадськими будівлями та ін. - зазвичай передбачаються садово-паркові доріжки перших трьох класів.

18. Підготовка існуючих ґрунтів, минулих сміттєвих територій, ґрунтів з під сільськогосподарських угідь для озеленення.

Однією з основ життєвого середовища зростання рослин є ґрунт, до якої висуваються наступні агротехнічні вимоги: - наявність достатньої кількості пір для проникнення вологи та повітря; - наявність пухкої дрібнокомковатої структури - «зерна» ґрунту - розміром в 0,5...7см; - наявність поживних речовин; - видиму відсутність злісних бур'янів та побутового сміття. Підготовка ґрунтів для ведення озеленювальних робіт відповідно до зазначених вимог включає систему агротехнічних заходів, виконуваних за спеціальним проектом на стадії вишукувальних робіт. При розробці проекту на стадії вишукувань проектувальники встановлюють наявність родючого шару ґрунту. Після проведення агротехнічного обстеження складають ґрунтову карту. На малих площах розробляють ґрунтові розрізи. За цими даними намічають різні заходи щодо поліпшення існуючого ґрунту.

Підготовка ґрунтів на територіях колишніх звалищ. У містах території смітників, як правило, містять побутове сміття товщиною в кілька метрів. Часто для відторгнення від таких територій площ під забудову звалище локалізують одним або кількома високими пагорбами із забезпеченням кільцевого дренажу, що має витік звалищних вод в очисні споруди. Такі звалищні маси попередньо ретельно обстежують з точки зору санітарної гігієни і встановлюють ступінь їх зараженості епідемічними захворюваннями. Потім після отримання спеціального дозволу від санітарно- епідеміологічної служби при невеликому шарі побутового сміття на території сміттєзвалища, відведеної під озеленення, проводять роботи в наступній послідовності: - територію планують, очищають від крупного сміття і розпушують; - нарізають плантажними плугом мережу канавок, глибиною 50 ... 60 см, на відстані 0,5 м один від одного для посилення аерації, видалення шкідливих газів і вилуговування надлишку шкідливих мінеральних солей атмосферними водами і снігом при таненні; - через рік всю площу знову планують, переорюють на глибину 25 ... 30 см і боронують; - після цього за проектом озеленення та благоустрою приступають до посадки дерев і чагарників і посіву насіння газонних трав. Озеленені території колишніх звалищ в перші 2-3 роки обмежують для відвідування. Проводять постійні дослідження їх впливу на навколишнє середовище.

19. Підготовка намивних територій для садіння дерев та чагарників. Компостування

Підготовка ґрунту на намивних територіях. Ґрунти на намивних територіях створюються штучно за рахунок рефулювання пульпо-подібної маси шляхом застосування спеціальних машин і механізмів-рефулерів. Такі ґрунти містять в основному піщані частинки з невеликим відсотком лесових і суглинних вкраплень і потребують додавання компостів. Компости закладаються на глибину до 40 см по всьому ґрунтовому горизонту, що поліпшується. Це досягається оранням ґрунту за допомогою навісних плугів на тракторах по всій території. При тривалому освоєнні намивних територій для окультурення ґрунтів необхідно застосовувати сидерацію. При цьому до посіву насіння сидератів вносять суперфосфат (90 кг на 1 га) і калійну сіль (100 кг на 1 га). Після відростання травостою і його заорювання такий ґрунт можна знову засіяти травами. Таку операцію можна проводити протягом двох-трьох років. Як показує досвід, це дозволяє отримати високопродуктивний ґрунт з великим запасом поживних речовин, який можна використовувати як на місці робіт, так і з перевезенням на інші об'єкти для озеленення територій.

Компостування. Компостування - це біологічний процес, в результаті якого в масі відходів розкладається органічна речовина, і відбувається накопичення поживних речовин. На розвиток і хід цього процесу впливають ґрунтові мікроорганізми. У практиці приготування земельних сумішей відомі три найбільш цікаві групи ґрунтових мікроорганізмів: 1) мікроорганізми, що беруть участь в розкладанні рослинних залишків з утворенням перегною - зимогенів мікрофлори (гнильні бактерії, що засвоюють білкові, рослинні і тваринні залишки) і аутохтенної мікрофлори А (АМА) (маслянисто-кислі бактерії розпаду клітковини, пектинорозпадні бактерії, грибкові мікроорганізми); 2) мікроорганізми, що беруть участь в розкладанні і мінералізації гумусу (аутохтенна мікрофлора Б (АМБ) аеробне; фіксатори азоту; нітроніфіцируючі, аммоніфіцируючі бактерії, що розкладають і мінералізують органофосфати); 3) силікатні мікроорганізми, що руйнують мінеральні ґрунтові з'єднання і утворюють засвоювані форми калію і фосфору. Всі організми беруть участь у процесі поліпшення ґрунтів для забезпечення життєдіяльності рослин. Компост, внесений у ґрунт, є тим енергетичним матеріалом, який посилює біологічну активність ґрунту. Одночасно правильно підготовлений компост є джерелом стимуляторів росту рослин, які взаємодіють з біологічно активними метаболітами-речовинами, що містять гумінові сполуки і мікроорганізми. У роботі садово-паркового господарства мається практичний досвід підготовки компосту з відходів, що містять органічні речовини. Відходи збираються і складуються в бурти. При компостуванні в буртах під впливом мікроорганізмів відбувається мінералізація органічних речовин до доступних і корисних для рослин сполук. Початок процесу компостування характеризується підйомом температури до 50...70° С, потім відбувається її зниження до 30...40° С. Найкраще розкладання органічних речовин проходить при вологості субстрату 60...80 %. У результаті компостування утворюється сипучий продукт з багатим вмістом поживних речовин, який добре утримує і віддає воду. Внесення компосту в ґрунт підвищує запас органічних сполук. У результаті відбувається накопичення шару перегною.

23. Посадка стандартних саджанців дерев і чагарників.
Саджанці мають бути здоровими, без зовнішніх ознак пошкоджень ‒ механічних чи хворобами, а також мати цілком визрілі бруньки і здерев'янілі пагони. Коренева система рослин має бути розвинутою, особливо її мичкувата частина з усмоктувальними корінчиками. Стандартами для листяних дерев повинні бути такі параметри саджанців: ü висота і діаметр штамба; ü діаметр штамба на висоті 1,3 м; ü кількість скелетних гілок; ü діаметр і довжина кореневої системи. Саджанці залежно від розмірів і віку можуть бути з оголеною кореневою системою, із глибою ґрунту різної величини, які також регламентує стандарт. Для саджанців хвойних порід регламентується: ü висота; ü діаметр крони; ü розмір глиби ґрунту. Обов'язковою вимогою є одновершинність і симетричність крони саджанців. Для саджанців кущів, які переважно висаджують у віці 3-5 років, стандартом визначаються такі параметри: - висота; - кількість скелетних гілок; - довжина кореневої системи; - симетричність крони; - симетричний штамб. Кущі мають бути здорові, без видимих пошкоджень і захворювань. Посадковий матеріал дерев та чагарників, який висаджується на озеленювальних територіях населених пунктів, повинен відповідати державним стандартам.

26. Технологія пересаджування багатомірних дерев.

Способи садіння великорозмірних дерев. Оптимальний вік пересаджування дерев листяних порід ‒ 30 років, хвойних ‒ 25 років. У практиці садово-паркового будівництва застосовують різні способи пересаджування великорозмірних дерев: - з оголеними коренями; - із замороженою грудкою; - з незамороженою грудкою. Садіння з оголеними коренями застосовується для листяних порід. Технологія садіння звичайна. При садінні з замороженою грудкою кореневу систему дерева можна не впаковувати. Найчастіше так пересаджують хвойні дерева та інші морозостійкі породи. Восени викопують яму, діаметр якої має бути більшим від діаметра грудки. Яму наполовину засипають родючим ґрунтом, а зверху покривають пухким матеріалом від промерзання. Взимку, коли коренева грудка достатньо промерзне (при температурі не нижче мінус 12 °С), дерево транспортують на нове місце й саджають. Садіння з незамороженою грудкою потребує значних витрат на підготовчі операції, оскільки в цьому разі, коренева грудка землі має бути упакована. Діаметр садивної ями повинен на 0,4…0,5 м, а глибина ‒ на 0,2…0,3 м перевищувати діаметр грудки. В яму спочатку засипають родючий ґрунт. Упаковку знімають з грудки після встановлення дерева на постійне місце. Потім засипають кільцевий просвіт навколо грудки, одночасно ущільнюючи грунт. Після садіння стовбур дерева закріплюють у вертикальному положенні трьома дротяними відтяжками, які розміщують на стовбурі нижче від крони й направляють до кілків, забитих за межами садивної ями. Зимове пересаджування практикують лише для великорозмірних дерев віком 12…15 і більше років. Заготівлю, перевезення і садіння проводять при температурі не нижче мінус 15…20 °С. Стовбури і скелетні гілки слабоморозостійких дерев із гладкою глянцевою корою обгортають мішковиною з метою запобігання утворенню морозобоїн. Хвойні для недопущення сонячних опіків, обмерзань і обламувань снігом і льодом слід повністю обгортати мішковиною або крафт-папером, обв'язувати шпагатом, обгороджувати кілками.

27. Доглядові роботи за деревами і чагарниками.

Догляд за деревами і кущами. Несприятливі умови урбанізованого міського середовища призводять до передчасного старіння насаджень і зниження їх життєздатності. Для встановлення ступеня життєздатності деревних рослин балансоутримувачу необхідно провести діагностику стану зелених насаджень і на основі діагностичних ознак планувати агротехніку догляду за зеленими насадженнями. Догляд за деревами і кущами здійснюється протягом року і включає: поливання, внесення добрив, вкриття, обприскування крон дерев, догляд за ґрунтом, боротьбу з бур'янами, обробку дупел і механічних пошкоджень, формування крон дерев і чагарників. У містах і селищах поливання є однією з основних умов нормального росту і розвитку рослин. Поливання має забезпечувати постійну оптимальну вологість коренезаселеного шару ґрунту до глибини 60…70 см. Найкраще розвивається дерево при вологості ґрунту 60…80% повної вологоємності. Норми та кратність поливання залежать від кліматичних і погодних умов, механічного складу ґрунту та його вологості, ступеня вологолюбності й посухостійкості порід, віку дерев. Терміни та кратність поливань залежать від пори висаджування рослин, фази їхнього розвитку й зовнішніх умов. Хвойні та листяні вічнозелені рослини (особливо у перший і другий рік після садіння) вимагають більш інтенсивного поливання в суху погоду. Це стосується також вуличних посадок. Пересаджені дерева старшого віку, крім поливання, слід дощувати. На піщаних і супіщаних ґрунтах норма одноразового поливання дерев (30…50л/м2 ) нижча, ніж на важких глинистих і суглинкових ґрунтах (50-80 л/м2 ), а кратність поливів вища. Для посушливої зони норма одноразового поливання на одне дерево ‒ 100 л води, на одне дерево з глибою ґрунту ‒ 200 л води, на один кущ ‒ 30 л води. Частіше треба поливати дерева в першій половині вегетаційного періоду (травень-червень), який є періодом їхнього інтенсивного росту. За сухої та жаркої погоди насадження у віці 5…15 років поливають через 3…5 днів, тобто 18…20 разів протягом вегетаційного періоду. Дерева старшого віку (15…25 років) поливають через кожні 7…10 днів. Восени, коли довго не було дощів, за 2…4 тижні до середнього строку настання мінусових температур дуже важливо провести вологозарядне поливання рослин. Удобрення деревних рослин потрібно проводити на основі агрохімічного аналізу. Необхідно своєчасно удобрювати дерева та чагарники після їхнього обрізування. Головною видимою ознакою «ґрунтового голоду» рослин є їхні слабі прирости, здрібнене листя та зміна барв. Дерева і кущі, які не переносять низьких температур, вимагають захисту в зимовий період. Дуже чутливі до морозів молоді рослини. Окремі види магнолій, кипарисовики, троянди, які потрібно вкривати матами, мішковиною, крафт-папером, лапником. Якщо довго немає дощу, листя дерев покривається досить товстим шаром пилу, що призводить до закупорювання їхніх продихів, погіршення фотосинтезу, сповільнення обміну речовин. З метою змивання осілого на листки пилу слід проводити освіжаюче поливання крон дерев. Вони особливо необхідні в спекотні літні дні (у липні, серпні). Обмивання крон слід проводити в ранкові часи (не пізніше 9-ї години) або ввечері (після 19-ї години) в міру їхнього забруднення пилом, але не рідше 4…5 разів за вегетаційний період ‒ для листяних порід і 8…10 разів ‒ для хвойних порід.

32. Доглядові роботи за газонами різних типів.

Догляд за газонами. Залежно від цілей використання газони поділяються на: ü декоративні; ü спортивні; ü спеціальні. Декоративні газони створюють у садах, парках, скверах, лісопарках, лугопарках, у системі насаджень житлових районів та на інших озеленювальних об'єктах населених місць. Декоративні газони залежно від їх місця у садово-парковому ландшафті і складу рослинності поділяються на класи. Партерні газони. Їх створюють у головних вузлах архітектурної композиції: у партерних композиціях парків, площ, поблизу громадських будівель, біля фонтанів, пам'ятників, скульптурних груп, декоративних водойм. Вони слугують основою для влаштування партерів, відіграють суттєву роль у їхньому квітковому оформленні. Трави, які використовують для створення партерних газонів, мають бути довговічними і впродовж усього вегетаційного періоду утворювати низький, густий, рівномірно-зімкнений травостій із однаковим яскраво-зеленим забарвленням. Найкраще цим вимогам відповідають багаторічні низькорослі злакові трави із тонкими стеблами, відносно вузьким листям, з високою інтенсивністю кущіння (вівсяниця /костриця/ червона і різнолиста, тонконіг лучний, польовиця тонка і, меншою мірою, райграс пасовищний, польовиця пагононосна тощо). Звичайні садово-паркові газони. На території парків, скверів, бульварів, міжрайонних і внутрішньоквартальних насаджень, центральних частин лісо- і лугопарків цей тип газону займає більшу частину дернового покриву. Головними якостями цих газонів є їхня декоративність, довговічність, стійкість до частого скошування, витоптування та тіньовитривалість, а також за певних умов посухостійкість і морозостійкість. Створення міцної стійкості дернини можливе при сумісному вирощуванні видів трав з різними типами пагоноутворення, тобто таких, які належать до різних життєвих форм (кореневищних, кореневищно-кущових, рідше ‒ щільнокущових і стрижнекореневих). Для створення садово-паркових газонів підходять усі види трав, що застосовуються в партерних газонах, але можуть бути використані й інші ‒ вівсяниця валійська (типчак), лучна, овеча, східна; тонконіг вузьколистий, сплюснутий і звичайний, райграс багатоукісний; житняк гребінчастий, пустельний і сибірський. Лучні газони. Переважно поширені в лісопарках і лугопарках, а також на великих галявинах великих парків. Лучні газони влаштовують із різнотрав'я, що складається з трав багатьох родин (злакових, бобових, осокових тощо). До складу травостоїв лучних газонів додатково вводять багато злакових видів (гребінник звичайний, лисохвіст лучний, польовиця болотна і лучна, тимофіївка лучна, стоколос безостий тощо); бобові (конюшина біла, червона і гібридна, лядвенець рогатий, люцерна синя і жовта, еспарцет, астрагал тощо); осокові (осока рання, лучна), а також багато ґрунтопокривних). Трави на лучних газонах скошують рідко, в основному після їхнього масового цвітіння. Мавританські газони. Їх створюють на місці звичайних садово-паркових чи лучних газонів, рідше окремі квіткові групи і плями можна влаштовувати також на фоні партерних газонів. Мавританські газони влаштовують із суміші малокущуватих злаків (однорічних і багаторічних) з квітковими рослинами (гіпсофілою, іберісом, аліссумом, льонком, нагідками, настурцією, маком, портулаком, багаторічним льоном тощо). Можна широко використовувати рослини природної флори: гвоздики- трав'янки, герань лучну, конюшину червонувату й білу, дзвоники, жовтець їдкий, незабудку тощо. Спортивні газони. Газони цього типу мають бути покриті дерниною, яка відрізняється високою зв'язністю, доброю несучою здатністю, особливою стійкістю до механічних пошкоджень і швидко просихає. Спортивні газони створюють на однорідному за структурою і потужністю рослинному шарі землі завтовшки не менше 20 см. Ґрунт має бути добре дренованим, характеризуватися високою зв'язністю і збалансованим співвідношенням основних поживних речовин. Нахил ділянки газону може бути спрямований в один, два або чотири боки і становити 0,005…0,01 або 5…10 мм на 1 м довжини. Після вирівнювання основи газон ущільнюють шляхом прикочування котками масою 15…20 кг. Для спортивних газонів слід влаштовувати дренаж. На важких ґрунтах дренажі закладають частіше (4…8 м) і ближче до поверхні (60 см), але не нижче глибини промерзання; на середніх ‒ більш рідше (10…12 м) і глибше (90…100 см). На важких водонепроникних ґрунтах краще влаштовувати суцільний дренаж із щебеню (фракція 20 мм) шаром 10…15 см, гравію чи керамзиту (фракція 8 мм) шаром 5…7 см та крупнозернистого піску шаром 7…10 см, нахилом не менше 0,008. Газони спеціального призначення ‒ це дернові покриття, які відіграють важливу роль у рекультивації девастованих земель, задернінні відкосів шосейних доріг і залізниць, золовідвалів електростанцій, териконів, відкосів каналів, водосховищ та інших гідротехнічних споруд, у дернуванні аеродромів тощо. Під час оформлення виставок квітів, меморіальних пам'ятників і комплексів, проведенні разових святкових заходів використовують рулонні газони. Дернина рулонна ‒ дернина газонних трав, яка вирощена посівом насіння на спеціальні мати пухкої структури із рослинного або штучного волокна. У міру готовності дернина скручується рулонами, зручними для транспортування. У процесі експлуатації газонів проводять поливання, боротьбу з бур'янами, підстригання, поверхневе удобрення, захист рослин від шкідників і хвороб, аерацію дернини, землювання, регулювання росту трав з використанням фізіологічно активних речовин, а також механічну обробку і ремонт дернини. Щоб забезпечити нормальний ріст і розвиток газонів протягом усього вегетаційного періоду, їх регулярно поливають, змочуючи поверхневий шар ґрунту на глибину 15…20 см. Кратність поливань залежить від ґрунтово-кліматичної зони, у якій розташований населений пункт. В Україні за вегетаційний період звичайні газони поливають у середньому 16 разів, партерні ‒ 30 разів. За біологічними вимогами на легких піщаних ґрунтах у посушливий період газони достатньо поливати через кожні 3 дні з нормою 20-30 л/м2 , на глинистих ґрунтах ‒ один раз на 7…10 днів з нормою 35..40л/м2 . Знищення бур'яну на газоні проводять скошуванням та прополюванням. Скошування ‒ основний прийом догляду за газонами. Режим скошування повинен відповідати типу, призначенню газонів і складу травосуміші.

49. Інвентаризація, облік та охорона існуючих насаджень.

Облік проводиться з метою: - одержання достовірних даних щодо кількісних і якісних характеристик зелених насаджень на територіях населених пунктів; - визначення відповідності діяльності власників озеленених територій установленому функціональному призначенню території; - створення інформаційної бази для організації раціонального використання озеленених територій; - посилення відповідальності за збереження насаджень підприємствами, організаціями і установами; - використання даних обліку для розроблення органами місцевого самоврядування програм, заходів розвитку зелених зон населених пунктів; - розроблення заходів щодо реконструкції об'єктів благоустрою зеленого господарства. Обліку підлягають усі види зелених насаджень: дерева, кущі, газони, квітники. Облік зелених насаджень проводиться органами місцевого самоврядування на основі матеріалів інвентаризації зелених насаджень, матеріалів лісовпорядкування в приміських лісах і лісопарках.

Відповідно до Інструкції з інвентаризації зелених насаджень у населених пунктах України інвентаризація об'єктів зеленого господарства здійснюється з метою: ü одержання достовірних даних щодо кількісних і якісних характеристик зелених насаджень на території населеного пункту; ü посилення відповідальності за збереження зелених насаджень балансоутримувачів, власників чи користувачів земельних ділянок, підприємств, організацій, установ, на території яких розташовані зелені насадження; ü сприяння створенню та формуванню високодекоративних і екологічно ефективних та стійких до несприятливих умов навколишнього природного середовища насаджень; ü використання даних інвентаризації під час розроблення у населених пунктах програм розвитку зеленого господарства; ü відновлення, реконструкції та експлуатації об'єктів зеленого господарства та проведення в необхідних випадках профілактичних, лікувальних заходів; організації невиснажливого використання озеленених територій; ü установлення відповідності кількості зелених насаджень чинним будівельним та санітарним нормам. Інвентаризація зелених насаджень проводиться суб’єктами господарювання, які проводять технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна, підприємствами, організаціями, які мають на це право, а також балансоутримувачами об'єктів благоустрою державної чи комунальної форми власності, які мають технічні можливості, відповідних фахівців, за погодженням з виконавчими органами міських, селищних, сільських рад раз на п'ять років з квітня до жовтня і передбачає: ü визначення загальної площі, зайнятої об'єктами зеленого господарства, у тому числі деревами, чагарниками, квітниками, газонами, стежками тощо; ü визначення кількості дерев і чагарників за видами насаджень, породами, віком, діаметром на висоті 1,3 м стовбурів дерев та стану їхнього утримання; ü визначення вартості об'єкта загалом і його окремих ділянок; ü вчасне внесення змін, які відбулися в зелених насадженнях, у креслення, паспорти об'єктів зеленого господарства та зведені дані про зелені насадження населеного пункту.

50. Ремонт, реконструкція та реставрація садово-паркових об’єктів.

Основні завдання проведення відновлювальних робіт на територіях парків- пам’яток, історичних ландшафтних об’єктів та сучасних паркових комплексів: 1. Відновлення духу і характерну парку на час його розквіту із збереженням цінних композиційних елементів, ландшафтних утворень, композиційних рішень, дендрологічних угрупувань, які з’явилися у продовж функціонування об’єкту.

2. Пристосування парку до умов сучасної соціальної ситуації, раціональне його використання для організації відпочинку потенційних відвідувачів, проведення науково-дослідних робіт.

Основні методи відновлення паркових комплексів або окремих його елементів: ü реконструкція; ü реставрація; ü консервація; ü відтворення. Реконструкція − метод, що допускає перебудову окремих ділянок ландшафтної території при збереженні головної композиційної ідеї історичного об’єкту та забезпечення спадкоємності нових та збережених елементів композиції. Цей метод застосовується для старовинних парків та інших об’єктів, що сильно пошкоджені, а також для об’єктів, характер використання яких різко відрізняється від первісного. Реставрація – метод відновлення, що забезпечує найбільш повне відтворення в первісному вигляді планувальної структури та композиції об’єкту, його ландшафтів, насаджень, водних систем, архітектурних споруд. Реставрації підлягають найбільш цінні старовинні парки, а також ландшафтні об’єкти, які виконують роль охоронних зон довкола пам’ятки історії, архітектури як загальнодержавного так і місцевого значення. Цей метод доцільно використовувати при відтворенні в первісному вигляді невеликих цінних ділянок або фрагментів ландшафтних об’єктів. Реставрація історичних об’єктів є найбільш складним напрямком ландшафтної архітектури, вона потребує від автора аналізу різносторонніх аспектів аналізу – містобудівельної ситуації в сучасному та історичному аспектах, архітектури історії мистецтв, ландшафтознавства, дендрології, ґрунтознавства, меліорації та ін. Необхідність вивчення вищезазначених аспектів необхідно для проведення комплексної оцінки об’єкту та визначення основних напрямів реставраційних робіт з урахуванням особливостей періоду розквіту об’єкту.

5. Формули визначення існуючих (чорних) позначок та проектних (червоних) позначок.

17. Головні матеріали для будівництва дорожнього покриття та їх класифікація. Технологія будівництва доріжок і їх експлуатація.

Покриттям доріжок і майданчиків у садах і парках, на об'єктах ландшафтної архітектури міських центрів, житлової та промислової забудови надається дуже велике значення у зв'язку із загальним композиційним рішенням об'єкта. Покриття повинні бути різноманітні по своєму малюнку, забарвленню, матеріалами. Спостереження в садах і парках показали, що при прогулянках відвідувач витрачає до 30 % часу на сприйняття і огляд того, що знаходиться у нього під ногами або на горизонтальних площинах при найближчому розгляді. Поверхня доріжок і майданчиків сприймається відвідувачем з різних точок - з видового майданчика, з плоских дахів будівель або з терас. Покриття несуть істотну інформацію для відвідувача об'єкта; наприклад, великий орнамент покриття з кольорових плит на майданчику входу в сквер або парк створює особливий "настрій", начебто готує відвідувача до сприйняття території об'єкта, його пейзажів і споруд. Малюнок покриття головної алеї парку може "направляти" рух відвідувачів, викликати інтерес, створити настрій. Різноманітність типів покриттів на невеликому об'єкті може створити ілюзію масштабності і нібито збільшити його площу. Величина, габарити алей, доріг, стежок, майданчиків, малюнок їх покриттів, форма і пропорції їх елементів, сам матеріал, з якого зроблені покриття, повинні відповідати загальному композиційному рішенню об'єкта і закономірностям побудови пейзажу.
Технологія будівництва садової доріжки має кілька етапів. Для початку потрібно зробити розмітку території. З допомогою кілочок і натягнутої мотузки намітити розташування доріжки. Далі лопатою пройдемося по всьому периметру доріжки на наявність коріння кущів і дерев. Якщо цього не зробити, корені можуть завдати шкоди покриттю. Після того, як земля викопана, поглиблення утрамбувати трамбуванням . Потім на кожен метр доріжки пісок висипається. Щоб поверхня піщаного шару була рівною, слід використовувати правило. На пісок виливається вода, для кращої утрамбовування. Бажано утрамбовувати невеликі ділянки по 10 див. В кінцевому рахунку, поверхня повинна бути опуклою щоб краще стікала вода. Піщана подушка повинна досягати 8-15 см в товщину. Наступним етапом в будівництві доріжки є укладання піщанику. Для зручності його можна привезти на тачці. Викладають камені по-різному, наприклад, маленькі камінчики по середині, а великі з боків. Не забувайте залишати зазор між ними. Піщаник можна укладати двома способами: сухий спосіб і укладання на бетонну основу. При сухому способі беруть цемент і змішують його з піском. Викладають цю суміш на добре утрамбований пісок. Плити пісковику викладаються один за іншим. Маленьке простір між плитами слід добре утрамбувати пальцями. Потім потрібно рясно полити укладені камені. Накриваємо доріжку плівкою, щоб розчин не потріскався і не так швидко твердів. Ходити по готової доріжці можна буде через тиждень. Практично будь-який матеріал укладається таким способом. Можна використовувати камені різних кольорів і розмірів, робити красиві візерунки, але для цього потрібно багато часу.

20. Джерела одержання посадкового матеріалу. Стандарти на декоративні дерева і чагарники.

Посадка дерев і чагарників на об’єкт озеленення — основний виробничий процес, від правильності виконання якого багато в чому залежить успіх створення об’єкта озеленення в цілому. У сучасному зеленому будівництві застосування машин і механізмів дозволяє в короткі за часом терміни здійснити посадки дерев і чагарників і досягти відчутного декоративного та санітарно-гігієнічного ефекту, що особливо важливо в умовах сучасного міста. Основне джерело отримання посадкового матеріалу в міському озелененні — декоративні розсадники; другорядними джерелами є: лісові культури в межах приміської зони; лісові насадження; паркові насадження та інші види міських насаджень, де посадковий матеріал береться в куртинах і масивах в порядку проріджування; існуючі природні і штучні насадження на територіях, відведених під забудову; розплідники різних видів (наприклад, лісового господарства).

В даний час в нашій країні декоративні розсадники випускають для міського озеленення наступні види посадкового матеріалу:

Стандартні саджанці кущів у віці від 3 до 5 років II школи розплідника — найбільш масовий посадковий матеріал; відпускається з розплідників зазвичай в природному обезлиствеином стані, з оголеною кореневою системою, у весняний і осінній час; застосовуються для масових посадок в парках, садах, на територіях новобудов в групи, куртини, живоплоти.

Чагарники зі школи тривалого вирощування у віці 6-10 років; відпускаються з грудкою землі навколо кореневої системи в будь-який час року при дотриманні спеціальних вимог агротехніки; застосовуються для одиночних посадок, в невеликі групи на відповідальних місцях і т. п.

Дерева-саджанці у віці 6-8-11 років (6-8 років — швидкорослі породи, 9 — 11 років—зростають повільно породи); листопадні породи саджанців відпускаються з розплідників і висаджуються іа об’єкти озеленення р оголеною кореневою системою в весняний і осінній час; плодові, різні види беріз, дуба, а також хвойні завжди пересаджують з прикореневим комом землі, який упаковують; застосовуються в основному для масових посадок в лісопарках, садах, парках і обмежено — у скверах, на мікрорайонних територіях, в групах, куртинах, масивах.

4. Дерева у віці 12-16 років (12-14 років — швидкорослі породи, 15-16 років — зростають повільно) випускаються розплідниками з прикореневим комом землі, який упаковують з дотриманням спеціальних агротехнічних вимог; пересаджують протягом усього року; посадковий матеріал в цьому віці найбільш широко застосовується для озеленення мікрорайонних територій, створення скверів, садів і парків; застосовують при посадках у алеї, групи і куртини.

5. Великі дерева школи тривалого вирощування (ШДВ) до віку 17-20, 21-25, 26-30 років; пересідають виключно з прикореневим грудкою землі і з дотриманням спеціальної агротехніки; пересадку можна здійснювати протягом усього року; застосовуються як акценти композицій на всіх видах об’єктів міського озеленення, особливо при озелененні вулиць, створення бульварів п скверів з целыо отримання швидкого декоративного ефекту.

6. Унікальні, дерева і кущі різних видів і форм, екзоти, особливо цінні за своїм декоративним якостям; пересаджують виключно з прикореневим грудкою землі і з дотриманням підвищених агротехнічних вимог.

Посадковий матеріал для озеленювальних робіт повинен відповідати певним вимогам за якістю і своїм стандартам. В табл. 2 наводяться дані за стандартами випускається розплідниками садивного матеріалу залежно від призначення об’єктів озеленення. При відборі садивного матеріалу з лесокультур, лісонасаджень та інших місць всі передбачені для пересадки рослини повинні бути життєздатними, з добре розвиненою кореневою системою, кроною і рівномірно розташованими скелетними сучками, з рівним стовбуром і нормальним штамбом.

21. Техніка підготовки посадкових місць для дерев і чагарників.

Технологія посадки дерев і чагарників є найбільш складною в циклі агротехнічних озеленювальних робіт. Перш ніж здійснити посадку, рослини зазвичай готують до цього процесу ще в розпліднику або на місцях, звідки їх беруть. Спочатку рослини необхідно викопати, перевезти з розплідника на об’єкти озеленення, а потім вже посадити на постійні місця. Тому всі посадкові роботи можна підрозділити на підготовчі, пов’язані з підготовкою рослин до пересадки, і основні, безпосередньо пов’язані з самою посадкою на постійне місце. Підготовка стандартних саджанців деревних і чагарникових до пересадження. Викопування саджанців у розсадниках здійснюється зазвичай за допомогою спеціального выкопочного плуга-скоби. Посадковий матеріал слід викопувати ретельно і обережно, щоб максимально зберегти кореневу систему.

Всі саджанці повинні відповідати стандартам і бути здоровими. Викопані рослини сортують за породами, тимчасово прикопують коріння пухкою землею (щоб уникнути їх підсихання) в зручному для під’їзду місці. Потім їх вантажать на автомашини для перевезення на об’єкти озеленення. Розташовувати саджанці слід залежно від їх розмірів вертикально або похило, корінням у напрямку руху автомобіля. Стандартні чагарники вантажать горизонтально. Після завантаження саджанці ретельно вкривають брезентом і зверху брезент стягують міцною мотузкою.

Підготовка до пересадки крупномірних дерев і чагарників. Листяні дерева від 12 років і вище, береза від 6 років і вище, плодові і модрина від б років і вище і, нарешті, хвойні і вічнозелені породи викопують з прикореневим грудкою землі. Форма прикореневого кома залежить від типу застосовуваної упаковки. В даний час в садово-парковому будівництві застосовуються в основному два типи упаковок: м’яка — зазвичай з мішковини і жорстка, яка робиться або з ящиків, збитих з дерев’яних щитів, або із спеціальних металевих вазонів. Найбільш поширена упаковка кома в мішковину і в ящики. Жорстка тара захищає коріння від струсів, обвітрювання і висушування при навантаження дерев, їх перевезеннях і посадках, що сприятливо позначається на приживлюваності рослин.

Дерева у віці 12-16 років, а також середньовікові плодові, хвойні і вічнозелені породи викопують з округлим грудкою (рис. 3, б), який зазвичай упаковують в м’яку тару з мішковини. Більш великі але віком дерева (17-20 років і вище) викопують з прикореневим грудкою землі у вигляді паралелепіпеда (рис. 3, а); практикою встановлено, що кому повинен мати певні розміри. Так, розмір грудки для пересаживаемого дерева визначають шляхом вимірювання діаметра стовбура дерева на висоті 1,3 м і збільшення отриманого значення в 10-15 разів.

Підготовка до пересадження великих дерев полягає в наступному. Спочатку гострою лопатою розмічають розміри кома з урахуванням ширини траншеї навколо дерева. Потім робітники починають обкопувати дерево. Ширина траншеї при обкопуванні повинна бути не менше 45 см, щоб робітникам було зручно працювати. Копають траншеї глибиною, рівній висоті кома плюс 40-50 див. Стінки траншеї робляться строго стрімкими; зустрічаються при обкопуванні коріння перерубують гострою сокирою з зовнішньої сторони траншеї, а з боку кома відпилюють ножівкою. Бічні поверхні кома для щільного прилягання упаковки ретельно зачищають. Зрізи коренів рекомендується присипати товченим деревним вугіллям, а краї кома до проведення пакувальних робіт необхідно змочувати і вкривати мішковиною.

22. Використання добрив і стимуляторів росту при посадкових роботах.

Рослини не можуть рости і розвиватися без таких елементів, як вуглець, водень, кисень, азот, фосфор, калій, кальцій, сірка, магній і залізо. Вони необхідні їм у великих кількостях, тому називаються макроелементами. У малих дозах рослинам потрібні мікроелементи: мідь, бор, марганець, цинк, молібден, кобальт та інші. Вони надають сильну дію на життєві процеси рослин. Всі поживні речовини рослини отримують з грунту, тільки кисень і вуглець - з повітря. Азот - один з найважливіших елементів для рослин. Його потрібно регулярно вносити в грунт, але надмірна підживлення азотними добривами призводить до буйному росту листя, а це зменшує опірність рослин хворобам. Навесні якомога раніше рослинам необхідні підгодівлі азотними добривами, так як в цей час починається ріст пагонів, листя і коріння.

Фосфор - елемент, необхідний для дозрівання плодів, дуже потрібний рослинам під час утворення зав'язі. На противагу азоту фосфор скорочує вегетаційний період рослин. Найбільш поширене фосфорне добриво - суперфосфат (простий, гранульований, збагачений, подвійний). Вносити фосфорні добрива потрібно під глибоку обробку ґрунту - перекопування. Восени вносять фосфоритне борошно, навесні - суперфосфат. При нестачі фосфору навесні у плодових дерев затримується розкриття нирок і цвітіння, листя дрібні, тьмяні. На листі між темними жилками з'являється бронзовий відтінок, бувають світлі плями, іноді відмирають тканини по краях. При сильному фосфорному голодуванні листя стають вузькими, їх черешки і стебла пагонів червоно - фіолетові. Листя передчасно опадають.

Калій - елемент, що сприяє загальному гарному стану рослин. Особливо багато потрібно калію молодим рослинам. При його недоліку у рослин знижується морозостійкість, вони погано переносять посуху. Найпоширеніші з калійних добрив хлористий калій, сульфат калію, колимаг, калімагнезія, калій вуглекислий (поташ), деревна зола. Рекомендується використовувати добрива, що не містять хлор, так як його погано переносять багато плодові та ягідні рослини. На глинистих і суглинних ґрунтах калійні добрива погано проникають з водою в глибокі шари, тому що ці ґрунти мало водопроникні. У зв’язку з цим дані добрива треба вносити восени і глибоко закладати в грунт. На супісках і торф'янистих ґрунтах калійні добрива вносять навесні.

Магній - необхідний елемент в утворенні хлорофілу. Його часто бракує на легких піщаних ґрунтах. Найчастіше магній вносять при вапнуванні ґрунтів, використовуючи магнієвмісні добрива. При використанні таких калійних добрив, як колимаг і калімагнезія, грунт одночасно збагачується і магнієм. При нестачі магнію у рослин блідне і жовтіє листя, на старих листках з'являються світло-зелені, жовті, а потім бурі плями. У дерев навіть влітку опадає листя, причому спочатку з нижніх пагонів. Обсипаються плоди.

Залізо необхідно в утворенні хлорофілу і для інших життєво важливих процесів. Зазвичай рослинам достатньо його природного вмісту в ґрунті. Про нестачу заліза можуть вказувати бліде листя. У цьому випадку фруктові дерева поливають однопроцентним розчином залізного купоросу. За зовнішнім виглядом рослин можна визначити, в достатній кількості в ґрунті містяться мікроелементи.

28. Види садово-паркових споруд, їх призначення.

Садово-паркові меблі та обладнання призначені для забезпечення найбільш комфортних умов перебування відвідувачів у будь-яких куточках паркового об'єкта і поділяються на такі види: - обладнання загального користування - лави, урни, світильники і т. п.; - спеціалізоване обладнання місць відпочинку, дитячих майданчиків, спортивних споруд, водних пристроїв, пляжів і т. п.; - господарське обладнання - будки-битівки, сміттєві контейнери, ларі і т. п.

Лави. Лави без спинок служать для короткочасного, а зі спинками для тривалого відпочинку відвідувачів об'єкта. Вони можуть відрізнятися великою різноманітністю форм і виготовлені з різних матеріалів в різному їх компонуванні. Лави, як правило, роблять однопрогоновими довжиною 1,2...2 м; двох прогоновими - 3,2...4 м. Висота лавок для дорослих - 40 см. Щільність розстановки лавок - 30-60 штук на 1 га території саду або парку. Лави влаштовують з різноманітного матеріалу - з каменю, металу, бетону, дерева, пластмаси, дерева і каменю.

Світильники. Світильники - це садово-паркові споруди, призначені для освітлення паркового об'єкта і складові цілу систему з кількох видів джерел світла. На головних алеях і площах встановлюють високі опори - 10...12 м - з потужними світильниками - від 4 до 16 (кратне 4), спрямованими в різні сторони для яскравого освітлення більшої площі. Відстань між високими опорами на алеях становить 30...40 м. Паркові доріжки висвітлюють світильниками-торшерами висотою 2,5...4 м з відстанню між ними 25...30м. Басейни, підпірні стінки, паркову скульптуру, керамічні вироби, низький чагарник, квітники та газони висвітлюють світильниками висотою від 0,4...0,6 до 2 м, які збирають у вигляді яскравих кольорових мальовничих груп.

Урни. Урни - спеціальні ємності, призначені для збору і короткочасного зберігання випадкового побутового сміття з метою забезпечення чистоти території та дотримання санітарно-гігієнічних умов. Урна повинна бути малопомітною і невеликою: висотою до 80 см при ширині не більше 50 см, складатися з двох частин: оболонки і сміттєзбірника, що виймається.

Кераміка. Декоративна кераміка - це спеціальний вид садово-паркового оформлення, який відрізняється своїми декоративними якостями, є самостійним елементом садово-паркового мистецтва. Кераміка повинна бути властива тільки парковому середовищу і мати більш масивні форми, ніж для інтер'єру. Скульптурні керамічні композиції - вази, чаші, глечики, горщики з їх червоно-охристим кольором - чудово виглядають на зеленому тлі рослинності, на невисоких кам'яних підпірних і декоративних стінках, біля квітників, на плиткових майданчиках і біля невеликих басейнів.

Зелені вази - це спеціальні садово-паркові пристрої з килимово- живцевих рослин. Є прикладом створення незвичайного зеленого споруди при регулярному плануванні партерів і застосовні при реставрації історичних парків і садів.

Квіткові модулі, або квіткарки, - це спеціальні пристрої, які призначені для висаджування рясно квітучих і різноманітних за своєю забарвленні квіткових рослин. Вони можуть бути різної форми: квадратні, круглі, шестигранні, овальні. Матеріал для їх виготовлення - дерево, кераміка, білий бетон, кам'яні блоки, пластмаса.

Альтанка. Альтанки - легкі садово-паркові споруди для тихого відпочинку відвідувачів. Альтанки бувають різних форм. Найбільш поширена альтанка - це споруда у вигляді кола з чотирма або шістьма колонами і куполоподібної покрівлею. У великих парках альтанки будують з бетону, цегли, металу, дерева, каменю на міцній фундаментної основі зі складною куполоподібної дахом, часто покритої покрівельним залізом.

Трельяжні щити - це спеціальні пристрої, що є похилими спорудами різних форм. Щити бувають арочні, Г-подібні, прямокутні, віялові. Виготовляються в основному з дерева.

Пергола. Пергола - садово-парковий пристрій, що представляє собою споруду у вигляді арки, навісу, галереї. Пергола перекриває частину майданчика, де розміщуються місця відпочинку, а також садову прогулянкову доріжку.

42. Засоби обробки рельєфу в садах і парках. Підпірні стінки, паркові сходи і пандуси, їх конструкція.

Пандуси та сходи. Пандуси та сходи - це споруди в садах і парках, які служать для зручності руху по похилій поверхні території. По обидва боки сходів або пандуса, як правило, передбачають поручні на висоті 600...900 мм круглого або прямокутного перерізу, зручного для обхвату рукою. Довжина поручнів повинна бути більше довжини пандуса або сходів з кожного боку в середньому на 300 мм.

Пандуси влаштовують при ухилах поверхні ділянки в межах 60...80 °. Вони поєднуються з невисокими бордюрами, укосами і підпірними стінками, найчастіше мають односхилий і рідше двосхилий поперечний профіль. На пологому спуску-підйомі пандуса покриття повинне бути обов'язково шорстким і твердим. Цією якістю найкраще відповідає бетон. Пандуси розрізняються по ширині сходинок. Вони можуть мати широкі сходинки, дуже низькі щаблі й щаблі з похилою верхньою поверхнею. Пандус з похилою верхньою поверхнею щаблі називається італійським пандусом. На краю пандуса необхідно передбачити огороджувальний бортик висотою не менше 70 мм і поручні. Підставою пандуса служить шар піску в 10...15 см, шар щебеню в 20 см (з ущільненням) і шар верхнього покриття з дрібного гравію, гранітних висівок або з плиток з шорсткою поверхнею. Пандус в 3…4 рази довше сходів при одній і тій же висоті закладення. Відкриті садово-паркові сходи є спеціальним пристроєм для переходу з одного рівня рельєфу на інший. Як правило, сходи влаштовуються при ухилах поверхні ділянок території від 90°. Садово-паркові сходи грають важливу, як чисто утилітарну, так і архітектурно-художню роль в парковому ландшафті. За своїм призначенням та оформлення сходи поділяються на: головні, або парадні, зі скульптурою, квітниками, водними пристроями, оригінальними світильниками та поручнями, що встановлюються на головних алеях і мають ширину від 10 м і більше; другорядні, розташовані на бічних алеях і доріжках, шириною від 2,5 до 10 м, з простими бортами та поручнями, але оригінальні за своєю конструкцією та формою; стежкові, або «сходинкові сходи», прокладені по пішохідних доріжках, шириною до 2,5 м, з кількома сходовими маршами або окремими кам'яними сходинками. Ширина сходів призначається залежно від конкретних умов і естетичних міркувань проектувальника, але не повинна бути менше 75 см, тобто менше ширини «смуги руху» однієї людини.

Підпірні стінки. Підпірні стінки - це споруди, які влаштовують на перепадах рельєфу, і призначені вони для сполучення однієї ділянки з іншим. Підпірні стінки при вмілому проектуванні і розміщенні можуть чітко організувати простір, визначити кордон композиційних ділянок, завершити цікаву перспективу, посилити масштабне сприйняття і створити естетично закінчені ландшафтні композиції. Підпірні стінки в садах і парках рекомендується виконувати з місцевих будівельних матеріалів, з граніту, вапняку, піщаника. У ряді випадків використовують цеглу-клінкер, бетонні блоки з облицюванням плиткою під «дикий камінь». Рекомендована висота закладання підпірних стінок в садах і парках становить 0,3 ... 1,5 м і до 2,5 м (не більше). При влаштуванні підпірних стінок висотою більше 1,5 м слід вдаватися до послуг інженера-будівельника. Пристрій підпірної стінки потрібно проводити суворо за проектом вертикального планування території об'єкту. Підпірні стінки включають такі конструктивні елементи: - фундамент; - «тіло» стінки; - водовідведення.

43. Кам’янисті сади, рокарії. Правила розкладу каменю. Укріплення схилів. Рослини для рокарію.

Рокарій. Рокарій – це невеликий кам’яний сад посеред галявини чи газону. При влаштуванні рокаріїв потрібна велика майстерність як проектувальника, так і будівельника. Найчастіше проектувальник повинен сам виступати в ролі творця рокарія. Успіх багато в чому залежить від вибору ділянки під рокарій, від використовуваного матеріалу, рельєфу місцевості, підбору рослин залежно від освітленості. Рокарій рекомендується влаштовувати на невеликих схилах, відкосах, поблизу схилових сходів, по берегах струмків, у декоративних водойм. На відносно спокійному рельєфі камені укладають асиметрично, втоплюючи в грунт, підкоряючись природному ландшафту. Бажано мати камені, покриті мохом, використовувати місцевий матеріал. Для кам'янистих композицій застосовують граніт, піщаник, вапняк. Кожен камінь втоплюють в попередньо підготовлений грунт приблизно на 2/3 його висоти, щоб він «природно» виходив на поверхню. На водонепроникних ділянках перед, тим як укладати камені, влаштовують дренаж з шару щебеню. Товщина дренажного шару повинна бути не менше 15...20 см. Поверх дренажу розстеляють шар пухкої землі для укладання каменів. Укладають камені, погодившись з композиційним задумом проекту. У простір між каменями висаджують рослини залежно від екологічних умов їх проживання.

29. Поняття газон. Призначення газонів. Класифікація газонів.

Газон - ділянка землі з трав'яним покровом; трав'яний покрив, що створюється посівом насіння спеціально підібраних трав, що є фоном для посадок і паркових споруд і самостійним елементом ландшафтної композиції.

Газон є найважливішим елементом озеленення в будь-якому типі зелених насаджень. Він виконує величезну санітарно-гігієнічну роль, затримуючи пил, переноситься вітром, і збагачуючи міське повітря киснем. Газони мають величезне декоративно-планувальне значення. Поєднання відкритих просторів газону з посадками дерев і чагарників багато в чому визначає ландшафт мікрорайону. Поляни, покриті газоном, можуть виконувати роль композиційних центрів того чи іншого типу озеленення.

Існує чотири типи газонів: звичайний, партерний, спортивний (футбольний) і однорічний квітучий мавританський.

ЗВИЧАЙНИЙ ГАЗОН є основним типом газону для внутрішньоквартального озеленення. При його пристрої може бути використана суміш трав або один вид трави.

Партерний газон влаштовують на найбільш відповідальних місцях садів мікрорайонів і ділянок культурно-побутових установ. Для його створення використовують один вид трави або суміш з двох видів трав з листям однаковою структури і забарвлення, що забезпечує найвищий декоративний ефект. Норма висіву насіння на партерному газоні вище, ніж на звичайному, в 1,5 рази. На партерному газоні можлива установка квіткарок. У зв'язку з тим, що партерний газон потребує щоденної стрижці і систематичного догляду, його слід проектувати тільки в тому випадку, якщо є впевненість, що за ним буде забезпечено необхідний догляд.

СПОРТИВНИЙ ГАЗОН в умовах мікрорайону влаштовують на шкільних футбольних полях. Він повинен володіти хорошою стійкістю до витоптування. Для такого газону використовують суміш трав, норму висіву яких збільшують в два рази в порівнянні з нормою висіву на звичайному газоні.

Мавританському газону є сумішшю злакових трав з насінням квітів. Слід зазначити, що мавританський газон на наступний рік перетворюється на звичайний. У мікрорайонах газони цього типу застосовують рідко.

30. Газони. Норма висіву насіння, господарська гідність.

Основним параметром норми висіву насіння газонної трави є норма висіву кожної, що входить до складу травосуміші, культури, оскільки насіння різних культур мають різний розмір, щільність, енергію проростання і схожість.

Як відомо, газонні травосуміші розрізняються за своїм складом і співвідношенням окремих культур. Одні більш невибагливі, з більшою масою насіння, що володіють високою схожістю та енергією проростання, відповідно такий газон буде менше клопоту в обслуговуванні, і більш невибагливий, не вимогливий до постійного поливу, але йому необхідна часта стрижка. У мають більш декоративний вигляд трав, насіння дрібні, енергія проростання у них нижче і вони не відрізняються високою схожістю. Тому травосмеси, складені з таких культур, вимагають більш ретельного догляду, регулярної стрижки і поливу.

Виходячи з усіх умов, для розрахунку норми висіву застосовують формулу:

N = np / D,

в якій N - норма даної травосмеси, n-розрахункова норма висіву насіння в чистому вигляді даного виду трав (кг / га), р - відсоток участі даного виду в травосуміші в чистому вигляді (%), D - фактична господарська придатність насіння%.

В середньому для посіву газонної травосуміші беруть 30-50 г насіння на м2. На легких ґрунтах слід висівати насіння з розрахунку 30 - 40 г / м2, на важких 40 - 50 г / м2 (4-5 кг на 1 сотку). Якщо норма висіву насіння буде сильно перевищена, насіння будуть сходити повільніше і дружних сходів не вийде, тому що рослинам не вистачатиме поживних речовин і води, що містяться в грунті. Якщо ж норму висіву зробити нижче, ніж потрібно, насіння будуть сходити не рівномірно і дуже рідко, що зіпсує зовнішній вигляд газону.

31. Устрій газонів.

Перший етап - підготовка грунта.чіщаем наш ділянку від сміття і бур'янів. Перекопують або просто вирівнюємо ділянку. Завозимо родючий грунт. Це торфо-піщана або торфо-земляна суміш з нейтральним PH, адже газонні трави скоріше не будуть рости на кислому або лужному грунті. На торфо-піщаної суміші газон теж нормально рости не буде, оскільки матеріал досить рихлий і з кожним рухом по ньому Ви будете розривати дернину. І ще: в природі злаки (газонні трави) найчастіше ростуть на суглинках. Розподіляємо торф або родючий грунт, до складу якого він теж входить, по ділянці шаром приблизно 10 см., І переорюють на глибину 20 см. Після ущільнення отримаємо 15 см. Рекультивованих суглинку з хорошим родючістю. Культивація також допоможе збагатити грунт киснем.

Після культивації або перекопування потрібно вирівняти ділянку, щоб на Вашому газоні в майбутньому не було великих ям і горбів, інакше косити газон буде проблематично.

Далі грунт потрібно ущільнити, інакше скоро, після дощу, вона це зробить сама і дуже нерівномірно, з появою купин і ям. Газонний каток тут не підійде - занадто легкий. Він більше годиться для загортання насіння. Нам треба ущільнити сантиметрів на глибину 20-30 см. Якщо не знайдеться віброплити вагою від 50 кг., То можна ущільнити трамбуванням з широкою основою. Після ущільнення з'являться нерівності. Це ділянки з найменшою щільністю ґрунту. Засинайте їх пухким дрібним грунтом, який відклали після культивації, вирівнюйте і знову ущільнюйте. І так до отримання бажаної площині поверхні.

Далі ми удобрюємо газон.По бажанням добрива можна внести вже на етапі культивації. Далі найцікавіше - розподіляємо насіння газонних трав по поверхні. Якщо у Вас немає спеціальної сівалки, це можна зробити вручну. Природно, краще в безвітряну і суху погоду. Акуратно, рівномірно розподіляємо насіння по всій поверхні ущільненого грунту, де вже лежать добрива. Вам знадобитися приблизно 3-5 кг насіння на одну сотку.

Далі акуратно закладаємо насіння і добрива в грунт звичайними граблями. Чи не згрібаємо в купу, а саме рихлимо рівномірно землю з насінням. Чи не глибоко, не більше 1 см. Пам'ятаємо, коли трави висіваються природним шляхом, ніхто їх насіння в землю не закопує. Після закладення насіння все закочує катком, в різних напрямках. Каток пускаємо попереду себе, щоб не залишалося слідів від взуття. Якщо після культивації використовували виброплиту або трамбування, не треба ними вдруге ущільнювати: каток вирівнює, а трамбування тільки ущільнює, що зараз вже не актуально.

Догляд за газоном.

полив газону

Поливаємо по можливості щодня і чекаємо сходів. Полив до речі можна проводити, не знімаючи геоткань, це допоможе уникнути розмиву насіння. Через кілька днів Ви вже помітите довгоочікувані перші сходи. Дочекайтеся сходів, сантиметрів п'ять. Після чого можна зняти геоткань і не забувати в суху погоду здійснювати полив, уникаючи утворення калюж. І ось Ваш газон вже чекає свій перший покіс. Як тільки рослини досягнуть приблизно 10 сантиметрів, викошуйте на висоту 5 см. У перші два місяці ми не рекомендуємо косити коротше 5 см., Тому що скошування - це стрес, а коренева система ще слабка.

34. Значення квіткового оформлення садово-паркових об’єктів. Види квіткових устроїв.

Квітники

За багатовікову історію ландшафтного мистецтва квіткове оформлення посідало помітне місце у різноманітних архітектурно-художніх рішеннях. Поряд з деревно-чагарниковими рослинами, газонами, водними спорудами, каменем і скульптурою квіти формують естетичний вигляд саду.

Оформлення квітників

Існує регулярне та нерегулярне квіткове оформлення. До регулярного квіткового оформлення відносять:

клумби
рабатки
арабески
бордюри
модульні квітники

Клумби- квітники геометричної форми, площа яких зазвичай не перевищує 10-15 м2. Квіткове оформлення впродовж вегетативного періоду змінюється. Весняне і осіннє цвітіння забезпечують дворічні рослини, для літньо-осінньо цвітіння висаджують однорічники. Часто клумби створюються з килимових рослин, формуючи з них різноманітні візерунки.

Рабатка – квітник у вигляді смуги, завширшки від 0.5 до 3м, обрамлений бордюрними декоративними рослинами. Кожна рабатка створюється з однієї культури або суміші одночасно квітучих рослин.

Бордюр – вузька смуга низькорослих рослин, якими обрамляють квітники або доріжки. Він підкреслює лінійний малюнок квіткової композиції.

Модульний квітник – композиція, яка вирішується у вигляді різних геометричних форм, які повторюються у певному співвідношенні.

Нерегулярне квіткове оформлення використовується у пейзажних садах або в нерегулярних частинах саду.

До такого виду квіткового оформлення належать:

солітери
групи
масиви (зарослі)
бордюри з трав’янистих рослин
міксбортери
клумби-острівки

Поодинокі посадки або солітери прикрашають або підкреслюють найважливіші з точки зору композиції місця.
Групи створюються, як правило, з багаторічників одного виду чи сорту, і у випадку цвітіння вся група виглядає як єдина мальовнича пляма. Масиви (зарослі) утворюються з багаторічників, які мають повзуче кореневище та відрізняються від груп значними розмірами.

Бордюри з трав’янистих рослин створюються зі злакових трав, які надзвичайно граціозні та вишукані в будь-яку пору року. Навіть взимку злаки являються прикрасою саду, особливо коли вони покриваються тонкими голочками сяючого інію.
Мальовничі клумби-острівки, оточені газоном чи мощеною доріжкою дають змогу створити яскраві, або, навпаки, розмиті плями в садовому пейзажі.

35. Регулярні квітники. Технологія устрою.

До регулярних квітників ставляться партери, рабатки, клумби, бордюри, арабески і модульні квітники, тобто все, що має строгі геометричні форми, досить складний орнамент, і в більшості випадків включає в ансамбль такі малі архітектурні форми, як вази, скульптури і т.д.

Регулярний квітник відрізняється від інших великими розмірами і складним геометричним візерунком ізразнообразних цветов.Для отримання максимально декоративного ефекту цвітіння має бути одночасним у більшості рослин. Форма такої клумби зазвичай являє собою правильну геометричну фігуру: трикутник, прямокутник, багатогранник.

Регулярні квітники в основному використовують для міського благоустрою скверів, парків, садів. Але якщо територія вашого саду дозволяє, то можна розбити таку клумбу і на заміській ділянці.

Правила створення регулярного квітника:

Перш ніж створити регулярний квітник, його необхідно спланувати, інакше він вийде безладним, неохайним і химерним.

На регулярну клумбу взагалі не повинна падати тінь, оскільки для одночасного цвітіння рослинам потрібно рівномірний розподіл світла.

Щільна симетрична посадка. На регулярній клумбі не допускається одиночних рослин, які вибиваються з композиції.

Рівномірність - відмінна риса регулярногоцветніка. Це справедливо не тільки по відношенню до цвітіння, а й по відношенню до висоти квітів.

Слід мати запас рослин, які висаджені в квітнику. Їх краще висадити в якомусь куточку, щоб завжди мати можливість замінити загиблий з якої-небудь причини квітка.

Кожен вид рослин вимагає регулярного індивідуального поливу і підгодівлі. Крім того, потрібно стежити за тим, щоб рослини не вилазили за межі клумби і не псували візерунок.

Рослини, що використовуються для регулярних клумб, можуть бути як однорічними, так і багаторічними. Якщо вам подобаються багаторічники, то використовуйте троянди, півонії, хости і жоржини. Відмінно підійдуть і цибулинні квіти: тюльпани, крокуси, лілії, нарциси, гладіолуси.

36. Пейзажні квітники, технологія устрою.

Пейзажний квітник складається з рослин, що мають незвичайну архітектурну форму. Тому при підборі рослин для такого квітника важливо приділяти увагу кожній рослині окремо. У композиції квітника визначається акцент, роль якого виконують найвищі, найбільш виділяються рослини. Найчастіше це колірними і вертикальними акцентами стають різні квіти в міру їх зростання і цвітіння. Пейзажний квітник, зазвичай, мають у своєму розпорядженні на газоні поруч з деревами або чагарниками, уздовж доріг, парканів і огорож.

37. Устрій квітників безперервного цвітіння з багатолітників, літників та інших елементів.

Клумба безперервного цвітіння – це чарівне створіння з однорічників і багаторічників, яке радує буйством фарб і ошатністю протягом усього року. Щоб створити такий квітник своїми руками, знадобляться однорічні, дворічні та багаторічні рослини.

Клумба безперервного цвітіння з багаторічників – оптимальний варіант. Її можна доповнювати однорічними квітами, а також декоративно – листяними і злаковими рослинами.

Облаштування всесезонного квітника своїми руками здійснюється наступним чином:

§ Вибір місця і його підготовка. Яскравості і тривалості цвітіння рослинності можна досягти лише в притіненому місці. Створюючи таку композицію на сонячному ділянці, ви ризикуєте втратити багато видів рослин.

§ Планування посадки. Схема розташування визначається з урахуванням розмірів і колористики квітів. На задній план висаджують високорослі екземпляри, на передньому плані мають низькорослі квіти. Що ж стосується колірної гамми, то рослини треба висаджувати таким чином, щоб вони не забивали один одного. Головні кольори – червоний, синій і жовтий. Рослини з рожевими, жовтогарячими і блакитними квітками можна використовувати як проміжні.

§ Посадка рослин. У процесі заселення клумби квітами не варто забувати про першоцвіти, які висаджують на початку осені. Доповнити таку клумбу можна низькорослими хвойними рослинами, які будуть її прикрашати незалежно від погодних умов.

Садова клумба безперервного цвітіння буває декількох видів. Це композиція з декількох видів рослин, квітуча навесні, влітку і восени.

У створенні весняної клумби беруть участь рослини з весняним періодом цвітіння. Такий квітник створюють з цибулинних однорічників і багаторічників – тюльпанів, крокусів, нарцисів, пролесков, віоли, маргариток і братків. З клубневидных і корневидных багаторічників садівники віддають перевагу калужнице, морозника, печеночнице, хохлатке і анемоне.

Термін цвітіння весняних однорічників і багаторічників на клумбах залежить від багатьох умов: зростання регіону, місця облаштування квітника – в півтіні або на сонці, складу і структури ґрунту і т. д.

Річна клумба являє собою неймовірно барвисту композицію, що поєднує безліч фарб і кольорів. Пік декоративності цвітіння більшості рослин припадає саме на цей сезон року. Існує величезний вибір барвистою рослинності для посадки в річних квітниках.

40. Скульптура в садах і парках, їх розташування.

Скульптура. Монументальна скульптура є особливим видом оформлення садів і парків. Монументальній скульптурі відводяться парадні місця на об'єкті. Перед скульптурою зорганізується вільний простір для її сприйняття (в межах кута зору 25...27°), рівний подвійній висоті скульптури. При установці монумента особливо враховують його положення по відношенню до денного освітлення. Паркова скульптура є камерним елементом якої-небудь ділянки парку або саду. Кращому сприйняттю паркової скульптури може служити фон газонів, дерев і чагарників, пишний килим квітучих рослин. Паркова скульптура включає, як правило, наступні конструктивні елементи: - фундамент із залізобетонних блоків; - п'єдестал; - саме скульптурне зображення. Під фундамент виривають котлован глибиною на 100...200 мм нижче промерзання грунту, шириною на 250 мм більше площі фундаменту з кожної з його сторін. На піщану основу, ущільнену шаром 150 мм, в котлован опускають збірні залізобетонні блоки врівень з поверхнею і скріплюють один з одним цементним розчином. Поверхню верхніх блоків підстави вирівнюють цементним розчином і в ній закріплюють кілька анкерів для майбутньої посадки п'єдесталу. Встановлюють п'єдестал і скульптуру досвідчені робітники - гранітники. Матеріал для скульптур і п'єдесталу вибирається довговічний і міцний: граніт, бронза, чавун, алюміній, червона листова мідь, офактурений бетон і т. п. Особливо гармонійно поєднується дерев'яна скульптура, створювана на усихаючих від старості деревах або привезених з інших місць спиляних стовбурах, виконана в образах старовинного фольклору. Залучати для створення таких високохудожніх образів потрібно професійних майстрів з високої художньої кваліфікацією.