здесь мог бы быть заголовок вашего вопроса ;)

Числівник — частина мови, яка означає число, кількість або порядковий номер при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий?

1. Разом  пишуться  складні  кількісні  і  порядкові  числівники (в  усіх  відмінкових  формах):  дванадцять  (дванадцятьом, дванадцятьома), шістдесят  (шістдесяти, шістдесятьма), двісті  (двохсот,  двомастами),  тринадцятого  (тринадцятим, тринадцятому), чотирьохсотий  (чотирьохсотого, чотирьохсотому). У кінці першої частини складних числівників м’який  знак не пишеться: п’ятнадцять, дев’ятнадцять.
2. Через дефіс пишуться порядкові числівники при  їх буквеноцифровому позначенні: 9-й, 5-та, 7-ме.
3. Окремо  пишуться  складені  кількісні  і  порядкові  числівники: дві  тисячі  сто  п’ятдесят  дев’ять,  один  мільйон  чотириста вісімдесят три тисячі  сорок  п’ять, триста  вісімдесят  четвертий.
4.  Складні  порядкові  числівники,  які  закінчуються  на  -сотий,   -тисячний, -мільйонний, -мільярдний пишуться разом, і пер- ша  частина  в  них  стоїть  у  формі  родового  відмінка:  двадця-тип’ятимільярдний, двохсотп’ятдесятимільйонний.
5. Числівник один у складних словах має форму одно-: одноак-товий, однолюб, числівники два, три, чотири мають форму дво-, три-,  чотири-  у  складних  словах,  друга  з  яких  починається  на  приголосний:  двовуглекислий, трилисник,  чотириденний, форму двох-, трьох-, чотирьох- — другий компонент яких, як правило, починається голосним: двохатомний, чотирьохелементний,  а  також  двохсотліття,  двоокис,  двоутробний, двооксид

​6.Написання префексів (роз) (без) (через) (з) (с)

У кінці префіксів роз-, без-, воз-, через-, між-, від-, під-, над-, од-, пред-, об- завжди пишеться буква, що позначає дзвінкий приголосний:розписка, безтурботний, возвеличувати, черезсмужжя, міжпланетний, відкривати, надходження, представник.

Для милозвучності мовлення після кінцевого приголосного префікса перед коренем, що починається двома приголосними звуками, з’являється голосний звук [і], тобто префікс видозмінюється: розі-, піді-, віді-, зі- (ізі-):розірвати, підібрати, відімкнути, зіставити.

Префікс с- пишеться лише перед глухими приголосними к, п, т, ф, х: скошлатити, сфабрикований, спочинок, сховатися.

Префікс з- пишеться перед усіма іншими буквами: зцілення, зніяковіти, загітувати.

При додаванні префіксів роз-, з- до кореня, який починається двома приголосними, вживаються префікси розі-, зі- або зо-: розіграти, розіслати, зібрати, зігнутий, зостатися.

7.Написання префіксів (пре) (при) (прі).

Пре- — виражає найвищу ознаку (його можна замінити прислівником дуже): премудрий, прехитрий, прекрасно.

При- пишеться у дієсловах зі значенням наближення, приєднання: прийти, прилетіти, присунути;

— в іменниках і прикметниках зі значенням розміщення поруч: приморський, присадибний, прибережний;

— у словах, що означають неповноту ознаки, дії чи її результат: присісти, примусити, пригубити, прикиданий, приглушений, привільний.

Пишемо і в префіксі прі-: (з колишнього про-): прізвище, прізвисько, прірва.

8.Ненаголошені голосні е и о.

В українській мові ненаголошеними голосними називаються такі, що складають ненаголошені склади. Їх вимова є нечіткою й невиразною. Тому ненаголошені е, и, о наближаються до близьких за вимовою звуків [еи], [ие], [оу].

У складах з ненаголошеними е та и пишеться та сама літера, що й під наголосом: велИкий, величЕзний, бо вЕлич; держУ, бо одЕржати; клекотІти, бо клЕкіт; несУ, бо принЕсений; шепотІти, бо шЕпіт;
кривеЄ, бо крИво; тримАти, бо отрИмувати; ширОкий, бо шИроко.

Е завжди пишеться:

а) у сполученнях -ере-, -еле-: берег, передмістя, ожеледь, селезень;
б) якщо е при зміні випадає або чергується з і: осені - осінь, серпень - серпня;
в) у суфіксах -ець, -ень, -тель, -еро, -елезн-, -ен-, - енн-, -еньк-, -есеньк-, -ечок-, -ечк-: кошеня, запрошення, батенько, малесенький, подушечка, учитель.

2. Буква и пишеться:
а) у сполученнях -ри-, -ли- між приголосними у відкритих ненаголошених складах: бриніти, гриміти, стриміти;
б) у суфіксах -ик, -иц(я), -ищ(е), -иськ, -ив(о), -ин-, -инн(я), -ичок-, -ичк-: братик, хлопчик, мереживо, чудовисько, палиця. вуличка.

3. Буква о пишеться:
а) у звукосполученнях -оро-, -оло-: боротися, волосся, молотити;
б) у словах: гончар, корявий, погано, лопата, монастир, богатир (силач), борсук, отаман.

9 и 10.Правопис апострофа у власних назвах.Апостроф у словах іншомовного походження.

Апостроф у словах іншомовного походження та похідних від них пишеться перед я, ю, є, ї:

а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: б’єф, комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю, прем’єр, торф’яний...

б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад’юнкт, ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктура.

Апостроф у прізвищах:

Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Захар’їн, Луб’янцев, Лук’янов, Пом’яловський, Прокоф’єв, Рум’янцев, Юр’єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов. 

Апостроф у географічних назвах:

Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, Прокоп’євськ, П’ятигорськ,  перед йо апостроф не пишеться: Муравйово. 

11.Зміни приголосних при додаванні суфвксів ськ ств

При творенні слів за допомогою суфіксів -ськ-, -ств- при­голосні на стику твірної основи й суфікса можуть зазнавати різних змін.

У вимові зливаються в один звук такі приголосні, і це по­значається на письмі:

г, з, ж + с = з: Кривий Ріг — криворізький, Прага — празь­кий, Кавказ — кавказький, француз — французький.

я, й, ч + с = ц: козак — козацький, Вінниця — вінницький.

х, с, ш + с = с: чех — чеський, Одеса — одеський.

Винятки з цього правила на письмі й у більшості випадків у вимові становлять деякі прикметники, утворені від іншо­мовних слів: баски — баскський, тюрки — тюркський, Мекка — меккський, казах — казахський, Ла-Манш — ла-маншський.

12.Правопис займенників.

1. Прийменники із займенниками пишуться окремо: до нас, у мене, з ким-небудь, ні до кого.

2. У прийменникових сполуках прийменник ставиться між часткою і займенником, розділяючи їх. Частка, прийменник і займенник у таких випадках пишуться окремо: де в чому, ні до кого, ні з ким, будь з ким, хтозна до кого, казна на чому.

3. Неозначені займенники, утворені від питально-відносних за допомоги префіксів (часток) аби-, ані-, де-, сь-, пишуться разом:абихто, аніщо, деякий, чийсь тощо.

4. Неозначені займенники, утворені від питально-відносних за допомоги префіксів (часток) будь-, хтозна-, казна- пишуться через дефіс: будь-хто, хтозна-чий, казна-чим, та часткою-суфіксом -небудь: хто-небудь.

5. Частка ні з заперечними займенниками пишеться разом: ніхто, ніякий, нікотрий, ніскільки.

6. Частка не з усіма займенниками пишеться окремо (за винятком неабиякий, неабихто, неабищо).

13.Правопис м.якого знака.

М.якийзнак пишеться:

1) після м’яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова, складу, середині складу перед о:

вісь, виходьте, виносьте, Грицько, дзьоб, тьохкати і т.д.

2. У середині складу перед о: льотчик, сьомий, тьохкати; 

3. У прикметникових суфіксах -ськ(ий), -цьк(ий), -зьк(ий) : український, ткацький, ризький; 

4. Після букви н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк_, -ісіньк-, -юсіньк-: серденько, тихесенький, малюсінький, повнісінькій; 

5. У буквосполученнях льц, ньц, ньч, льч, що походять із льк, ньк: ляльці, ляльчин (лялька); доньці, доньчин (донька); 

6. Після букви л перед буквами, що позначають м'які приголосні звуки: рибальський, сільський. 

М'який знак не пишеться: 

1. Після букв, що позначають губні та шиплячі звуки: степ, плач, сімсот; 

2. Після р у кінці слова та складу: бібліотекар, календар (але Горький); 

3. Між двома однаковими буквами, що позначають м'які подовжені приголосні: знання, стаття; 

4. Між двома м'якими приголосними - м'якість першого з них виникає як результат впливу наступного м'якого приголосного: ніжність, майбутнє; 

5. У буквосполученнях лц, нц, лч, нч, які походять від лк, нк: матінці (матінка), рибалці (рибалка); 

6. Після н перед шиплячими та суфіксами -ськ(ий), -ств(о) : менший, тонший, громадянство. 

14.М.який знак у словах ншомовного походження.

1. М'який знак в іншомовних словах пишеться після літер д (де), т(те), з (зе), с (ес), л (ел), н (ен):

а)    перед я, ю, є, ї, йо, о: конферансьє, альянс, монпансьє, ві­ньєтка, вольєр, браконьєр, коньяк, павільйон.

б)    відповідно до вимови після л (ел) перед приголосним: ас­фальт, мультфільм.

в) відповідно до вимови в кінці слів:шампунь, мечеть.

 М'який знак не пишеться:

а)    перед я, ю, коли вони позначають сполучення напівм'якого приголосного з [а, у]: тюль, люкс, Цюрих, Аляска.

б)    в абсолютному кінці слова після ц (це), у тому числі в кін­ці власних імен, прізвищ.

15.Творення  активних і пасивних дієприкметників.

Дієприкметники відмінюються, як прикметники твердої групи. Дієприкметники бувають активні та пасивні.

Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, тобто означуваний дієприкметником предмет діє сам або перебуває у певному стані: згасаюче світло, в’януча трава.

Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за стосунком до дії, тобто пов’язаний із дієприкметником предмет підлягає дії іншого предмета: виконана вправа, посаджені квіти.

Активні дієприкметники теперішнього часу творяться від основи дієслова теперішнього часу за допомогою суфіксів -уч-, -юч- від дієслів першої дієвідміни: читаючий, думаючий; -ач-, -яч- від дієслів другої дієвідміни: лежачий, стаячий. Активні дієприкметники минулого часу творяться від основи неозначеної форми неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса –л-:спорожнілий, посивілий. Якщо в неозначеній формі дієслова є суфікс –ну-, за творення дієприкметника він випадає: засохнути — засохлий. Від дієслів на -ся дієприкметники не утворюються.

Пасивні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів -н-, -ен-, -єн-, -т-: злитий, крашений, сказаний. При творенні пасивних дієприкметників за допомогою суфікса -ен- може відбуватися чергування прикінцевих приголосних основи неозначеної форми дієслова: пекти — печений, виїздити — виїжджений.

16.Правопис складних прикметників.

Разом пишуться:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом: електросиловий (електросила), картоплесаджальний (картоплесаджалка).

б) складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника:загальноосвітній (загальна освіта), легкоатлетичний (легка атлетика).

з) складні прикметники з другою дієслівною частиною: волелюбний, деревообробний.

Прикметники з другою префіксальною дієслівною частиною пишуться через дефіс: вантажно-розвантажувальний, контрольно-вимірювальний;

Через дефіс пишуться:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс: віце-президентський (віце-президент), генерал-губернаторський (генерал-губернатор), дизель-моторний (дизель-мотор), соціал-демократичний (соціал-демократ), унтер-офіцерський (унтер-офіцер);

17.Правопис складних прислівників.

18.Творення чоловічих та жіночих імен побатькові.

1. Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -ович (без будь-яких змін): Михайло - Михайлович, Василь - Васильович, Юрій - Юрійович.

Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лука - Лукич (і Лукович), Сава - Савич (і Савович), Кузьма - Кузьмич (і Кузьмович).

2. Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн(а): Михайло - Михайлівна, Василь - Василівна, Юрій - Юріївна (Юрій + івна), Зіновій - Зіновіївна (Зіновій + івна), Анатоль - Анатолівна, Анатолій - Анатоліївна.

З відхиленням від цього правила творяться лише такі імена по батькові: Яків - Яківна

3. Чоловічі імена по батькові відмінюються як іменники ІІ відміни мішаної групи, жіночі імена по батькові відмінюються як іменники І відміни твердої групи.

19.Спрошення в групах приголосних.

У випадках словотворення та словозміни в українській мові часто виникає збіг кількох приголосних звуків, що утруднює їх вимову. У процесі мовлення відбувається спрощення, тобто один із приголосних випадає. У переважній більшості слів спрощення приголосних засвідчується орфографією.

У сучасній українській мові спрощення спостерігається в таких групах приголосних:

[ждн - жн]: тиждень - тижня, тижневий;

Іздн - зн]: виїздити - виїзний;

[стн - сн]: честь - чесний, користь - корисний, якість - якісний;

[стл - сл]: щастя - щасливий, стелити - слати;

[скн - сн]: тріск - тріснути, блиск - блиснути;

[зкн - зн]: бризкати - бризнути.

[лни] -[ни]: сонце (давньорус. сьлньце);

[рди]-[ри]: серце (давньорус. сьрдьце);

[сткл] - [скл]: скло (давньорус. стькло).

В окремих словах спрощення відбувається лише в усному мовленні, а на письмі воно не передається: шістнадцять [иґісна'ц':ат'], шістсот [ш'іс:о'т], баластний, контрастний, компостний, аванпостний, форпостний.

Аналогічно не вимовляється приголосний [т] у прикметниках, утворених за допомоги суфікса -ськ-, -ств- від іменників іншомовного походження: студент - студентський, інтелігент - інтелігентський, турист - туристський, агент - агентство.

У словах кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, випускний, хворостняк спрощення не відбувається у вимові й не передається на письмі.

20.Подождення та подвоєння приголосних.

Подвоєння приголосних

1. Подвоєння приголосних виникає внаслідок збігу однакових приголосних на межі морфем та у складноскорочених словах: беззахисний, туманний, юннат.

2. Подвоєння приголосних відбувається у прикметниках із суфіксами -енн-, -анн-, -янн-, які наголошені, та в похідних від них іменниках та прийменниках: старанний – старанність – старанно; незрівнянний – незрівнянність – незрівнянно. 

3. У деяких окремих словах: бовван, лляний, овва, Ганна, Алла, Римма, Інна.

Подовження приголосних

Приголосні д, т, з, с, ц, л, н, ж, ч подовжуються, якщо вони стоять після голосного:

а) перед я, ю, і та є в усіх відмінках іменників середнього роду ІІ відміни: колосся, обличчя, життя (крім форми Р.в. з нульовим закінченням: облич);

б) в суфіксах –инн-, -інн-, -енн-, -анн-, -янн-: гарбузиння, зростання, сприяння. Не відбувається в іменниках І відміни жіночого роду на –ин-: княгиня, рабиня. Також подовження не відбувається в іменниках IV відміни: дитя, каченя.

в) перед я, ю, і, е після д, т, л в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (крім форм Р.в з закінченням -ей): суддя, рілля, стаття – але статей.

г) перед ю в О.в. іменників жіночого роду ІІІ відміни, основа яких закінчується на один м’який або шиплячий звук: молодь – молоддю, туш – тушшю, але радість – радістю.

д) перед ю, я у прислівниках: зрання, попідтинню.

е) після є, ю у формах теперішнього часу дієслова лити: ллє, ллють, виллєш.  

21.Подовження та подвоєння приголосних в іншомовних словах.

Подвоєння в словах іншомовного походження
Букви подвоюються у власних назвах та похідних від них: Голландія, голландський, Марокко, марокканець.
Подвоюються букви:
а) у чоловічих іменах: Аполлінарій, Аполлон, Вассіан, Віссаріон, Геннадій, Еммануїл, Палладій;
б) у жіночих іменах: Алла, Аполлінарія, Аполлонія, Белла, Васса, Віолетта, Ганна, Жанна, Елла, Емма, Іванна, Ізабелла, Інна, Маріанна, Римма, Стелла, Сусанна.
Подвоєння відбувається в словах, де збігаються кінцевий приголосний префікса і початковий приголосний кореня: сюрреалізм, ірреальний, імміграція (але еміграція), контрреволюція.
У загальних назвах букви не подвоюються: сума, шосе, піца, хобі, процес. Винятки: тонна, ванна і .т . д.

22.Тире у складному реченні.23.Двокрапка у складному реченні.

Двокрапка ставиться:

1) після узагальнюючих слів перед однорідними членами в простому реченні (Серед садочка на клумбах цвітуть різні-різні квіти: і братки, і гвоздики, і флокси, і резеда (Остап Вишня));

2) між простими реченнями в складному безсполучниковому, якщо друге речення виражає причину, пояснення, доповнення (Чиновники як книжки на бібліотечних полицях: чим вище поставлені, тим рідше до чогось надаються (П. Загребельний));

3) Після слів автора перед прямою мовою (В дідуся затремтів голос: «Ну дивись, Даньку!» (О. Сизоненко)).

Тире ставиться:

1) між підметом і присудком на місці пропущеного дієслова-зв’язки (Жити — Вітчизні служити);

2) після однорідних членів речення перед узагальнюючим словом (Жито, пшениця й овес — все разом поспіло й присохло (І. Нечуй-Левицький));

3) після однорідних членів речення, перед якими стоїть узагальнююче слово, якщо вони знаходяться в середині речення (Усім: і екскурсантам, і простим людям — рекомендується ґав не ловити (Остап Вишня));

4) на місці пропущених членів у неповному реченні (Без хазяїна двір плаче, а без хазяйки — хата (Нар. тв.));

5) з обох боків відокремленої прикладки або перед нею (Над головами в нас сяє маленьке сонце — електрична лампочка… (В. Шевчук));

6) у безсполучниковому складному реченні при протиставленні, а також якщо перше речення означає час, умову або друге вказує на наслідок (Грім гримить — хліб буде родить(Нар. тв.));

7) з обох боків вставного речення, якщо воно виражає додаткове зауваження (Один купець, — забув, як звати, — із ярмарку багато грошей віз (Л.Глібов));

8) після прямої мови перед словами автора або з обох боків від слів автора, якщо вони стоять в середині прямої мови («За що ж, — хто-небудь попитає, — Зозуля Півня вихваляє?»(Л. Глібов)).

9) Перед кожною реплікою в діалозі:

— Привіт!

— Привіт!

— З новосіллям! Можна до вас?

24.Відокремленні уточнюючі члени речення.

Відокремлені уточнюючі члени речення слугують для уточнення, конкретизації, пояснення тих членів речення, до яких вони відносяться. При цьому уточнення спрямоване від більш широкого й загального поняття до більш вузького і конкретного. Якщо ж навпаки, то розділові знаки між такими словами не ставляться.

Уточнюватись може будь-який член речення. Найчастіше уточнюючими членами бувають обставини місця і часу (Звідси, з високої Софіїної альтанки, видно майже весь асканійський степ). Рідше в ролі уточнюючих членів речення вживаються обставини способу дії, означення, додатки, підмети, присудки. Уточненням до підмета та додатка виступає відокремлена прикладка (Обидва, Сергій і Віктор, погодилися з батьком).

Уточнювані та уточнюючі члени речення пов’язуються між собою за допомогою інтонації. Уточнюючі члени речення зазвичай стоять після уточнюваного слова і на письмі відокремлюються комами.

25.Розділові знаки при однорідних членах речення.

1. Між усіма однорідними членами, якщо вони з'єднані перелічувальною інтонацією без сполучників, ставиться кома:

Суворовці завжди йдуть струнко, бадьоро, красиво (Н. Забіла).

Якщо однорідні члени дуже поширені, між ними іноді ставиться крапка з комою: Парубок плівся повагом, позакладавши руки назад себе; позирав навкруги своїми блискучими очима; іноді зупинявся і довго розглядав земне нив'я (Панас Мирний).

2. Кома ставиться між усіма однорідними членами, якщо вони з'єднані повторюваним сполучником: Місяць пливе оглядати і небо, і зорі, і землю, і море (Т. Шевченко);Крик, та гул, та жарт стоять понад річкою (Панас Мирний).

3. Якщо сполучники і (й), та (в значенні і), або, чи не повторюються, то кома перед ними не ставиться: Летів і танув сніг (М. Рильський); Сила та розум — краса людини (Народна творчість); Над дорогою попадалась вся в цвіту груша або кущ черемхи (М. Коцюбинський).

4. Перед протиставними сполучниками а, але, та (в значенні але), що з'єднують однорідні члени, ставиться кома:Не вітер, а буря завіяла (Панас Мирний); Марко озирнувся, але нічого не побачив (Ж. Стельмах); Світить місяць, та не гріє (Народна творчість).

5. Між парами однорідних членів ставиться кома: Наука й труд, знання і школа манливо кличуть до мети (П. Усаченко).

6. Якщо однорідні члени з'єднані парним сполучником, то кома ставиться перед другою частиною сполучника: Не тільки будівельники, а й селяни з довколишніх сіл ще вночі збирались на берег (Я. Ваш).

26.Розділові знаки при прямій мові.

Пряма мова — це чуже мовлення, передане точно (не змінно), з дотриманням інтонації від імені того, хто це сказав або написав. Пряма мова супроводжується словами автора, які вказують, кому вона належить. Пряма мова може стояти після слів автора або перед ними, а може розриватися словами автора.

Розділові знаки при прямій мові:

1. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а пряма мова береться в лапки і пишеться з великої букви. У кінці речення ставиться потрібний за змістом розділовий знак: знак оклику, знак питання, три крапки: А: «П (!?)»

2. Якщо пряма мова стоїть перед словами автора, то вона береться в лапки, після неї ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) і тире. Слова автора пишуться з малої букви: «П», — а.

3. Якщо пряма мова розірвана словами автора, то на початку і в кінці прямої мови ставляться лапки. Інші розділові знаки ставляться так:

- якщо слова автора розділяють пряму мову, яка є одним реченням, то вони з обох боків виділяються комами і тире: «П, — а, — п».

- якщо слова автора розділяють пряму мову на межі двох речень, то після першої частини прямої мови ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) і тире, а після слів автора — крапка і тире. Друге речення прямої мови пишеться з великої букви. Лапки закриваються в кінці прямої мови: «П! — а. — П...».

- коли одна частина слів автора належить до першої частини прямої мови (що стоїть до розриву), а друга — до другої, то після слів автора ставиться двокрапка і тире, пряма мова продовжується з великої літери: «П! — а: — П.».

4. Якщо слова автора розірвані прямою мовою, після слів автора ставиться двокрапка, пряма мова береться в лапки, після неї ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) А: «П», а.

27.Види речень за метою висловлювання.

Мета висловлювання і ставлення до того, про що висловлюється, можуть бути різні.

Залежно від мети й характеру висловлювання усі речення можна поділити на три основні типи: розповідні, питальні та спонукальні.

Розповідні речення містять у собі повідомлення про явища і предмети оточуючої дійсності або відповідь на запитання (ствердження або заперечення): Правди не сховаєш. Згаяного часу і конем не доженеш.

Питальні речення виражають питання або вживаються замість розповідних (риторичне запитання). На письмі в кінці питального речення ставиться знак питання: Хто ж од нас у світі дужчий? Із яких країн? Речення, що виражають риторичне питання: Чи ми ще зійдемось знову? Чи вже навіки розійшлись? Речення, які виражають спонукання до відповіді: Хто по-справжньому піклується підготовкою відповідних спеціалістів?

Спонукальними називаються речення, що у формі наказу, застереження, запрошення, заклику виражають волю мовця з метою вплинути на інших або намір до дії самого мовця. Спонукання найчастіше виражається дієсловами наказового способу і неозначеною формою. Характерною ознакою спонукальних речень є особлива спонукальна інтонація, що супроводжує кожне спонукальне речення: Вставай, хто живий, в кого думка повстала, година для праці постала!

За емоційним забарвленням речення поділяються на окличні та неокличні.

Речення, які можуть вимовлятися підвищеним тоном з особливою інтонацією, називаютьсяокличними, в кінці яких ставиться знак оклику. Окличні речення можуть виражати: здивування, іронію, розгубленість, сумнів, невпевненість, упевненість; жах, злість, гнів, жаль, ніжність, любов, захоплення, докір, осуд, погрозу, наказ, заклик, прохання та ін.: Привіт вам, Карпатські гори, і вам, сріблясті річки!

Неокличні речення можуть бути розповідними, питальними та спонукальними: Пахне хлібом земля, що дала мені сонце і крила — розповідне. Град буде — розповідне. Хто винен? — питальне.Сядь поряд — спонукальне.

28.Види односкладних речень.

Означено – особові(дію виконує певна особа, яку можна встановити).До означено-особових речень належать речення без підмета (який уособлюється з я, ми) та речення зі звертаннями, наказами, проханнями.

Неозначено- особові(дію виконує невизначена особа).

Безособові(дія або стан, що мисляться незалежно від активного діяча).

Узагальнено- особові(дія сприймається узагальнено як властива будь-якій особі).До узагальнено-особових речень найчастіше належать прислів'я та приказки, у яких дієслово уособлюється із займенником ти: Шилом моря не нагрієш.

Називні(ствердження існування предмета чи явища).Називні — речення, у яких стверджується існування якихось предметів чи явищ. Головний член у номінативних реченнях виражений здебільшого іменником у називному відмінку однини чи множини: Арфа вечорова (Л. Костенко).

Не є називними речення, у яких означення стоїть після підмета, бо тоді воно виконує функцію іменної частини складеного присудка.

28.Звертання.

Звертання — це слово або декілька слів, що називають особу чи предмет, до якого звернена мова. Звертання бувають поширені (складаються з декількох слів) і непоширені (складаються з одного слова)

Звертання може знаходитися на початку, в середині і в кінці речення. Звертання виражаються:

- кличною формою іменника: Що, братику, посіяв, те й пожни!

- прикметником, ужитим у значенні іменника: Будь щаслива та здорова, чорноброва. На початку речення звертання виділяється комою або, при окличній інтонації, знаком оклику; в середині речення — комами з обох боків.

Вигуки, що знаходяться при звертанні, відокремлюються комами.

Підсилювальні частки о, ой перед звертанням не відокремлюються комою, тому що становлять єдине ціле  Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче.

29.Пароніми,омоніми та антоніми.

Пароніми:слова досить близькі за звуковим складом,але різні за значенням(економічний-економний)

Омоніми:слова,які однаково звучать,але мають різне значення(кілька-іменник,кілька-числівник).

Антоніми – це слова з протилежним лексичним значенням, однак поєднані певним спільним фактором, наприклад: високий – низький (зріст), товстий – худий (статура).

Багатозначні слова:властивість слова вживатися у разних значеннях називається багатозначністб або полісемією..

Треба відрізняти омоніми від багатозначних слів.Між значенням багатозначних слів існують зв.язки,вони об.єднанні спільним поняттям,схожою ознакою чи подібною функцією(ручка дитини,ручка-дверей).

Коли ж окремі значення різко відрізняються від основного змісту,слова втрачають з ним зв.язок,то це омоніми.

30.Синоніми. 

Синоніми:слова,які мають близьке або тотожне значення,але різні за звучанням(говорити-балакати).

Лексичні синоніми-це такі синоніми,які належать до однєї частини мови і мають певний вдтінок у значенні(поспішти-квапитись)

Контекстуальні синонми-це такі слова або словосполучення слів,які лише в контексті мають близьке значення,а поза контекстом вони не мають загального спільного значення.

Синоніми ряди-синоніми об.єднуються у синонімічні ряди,або гнізда,центром яких є стрижневе слово,що є носієм загального значення і стилістично нейтральне.

31.Неологізми.

Неологізми – це нові слова, словосполучення, фразеологізми, що з’являються у мові.

Види неологізмів:

1) загальномовні неологізми називають нове поняття, виконують номінативну функцію, і, в свою чергу, поділяються на:

а) лексичні неологізми – нові слова, утворені за наявними в мові моделями пострадянський) або запозичені з інших мов.

б) семантичні неологізми – нові значення вживаних раніше в мові слів.

2) індивідуальні (авторські) – дають іншу, емоційно-експресивну назву поняттю. Як правило, ці неологізми «зберігають» за собою авторство й завдяки своїй образності не переходять до розряду загальномовних.

32.Фразеологізми.

Фразеологізм- це стійке поєднання слів, яке виконують роль єдиної лексичної одиниці і, в більшості випадків, його можна легко замінити одним словом.

Види фразеологізмів:

1.с/г та інші трудові процеси(варити воду).

2.різні ремесла:

а)ткацько-прядильне(розмотати клубок).

б)брати глещата.

в)рибальства і ремесла(закладати вудку).

3.театрально-музична діяльність(у своєму репертуарі).

4.військова справа(взяти на озброєення)

5.народні звичаї та обряди(давати гарбуза)

6.вірування і магічні дії

7.усталені казкові звороти(за тридев.ять земель)

8.ознаки і дії пов.язані зі світом тварин і птахів.(курям насміх).

Кліше-звичайний зворот регулярно повторюваний у певних умовах і контекстах,для тотожного означення ситуацій,стосунків між людьми тощо.

Від фразеологізмів відрізняють тим,що їхні компоненти зберігають своє перше лексичне значення і їм невластиве емоційно-експрисивне забарвлення.

33.Діалектизми.
Діалектизми – це слова, функціонування яких обмежується територією певного діалекту.
 

Діалектизми бувають трьох видів:

1) лексичні – слова говору, що називають поняття, для позначення яких у загальнонародній мові використовуються інші назви.

2) етнографічні – назви місцевих реалій, які невідомі або не використовуються за межами певного говору.

3) семантичні діалектизми – слова загальнонародної мови, які в говорах відрізняються значенням.

34.Професіоналізми.

Професіоналізми — слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. 

З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жарґонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни — це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізми вживаються у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератори з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.

35.Застарілі слова:історизми та архаїзми.

Історизми — слова, які вийшли з активного вжитку тому, що зникли позначувані ними речі, явища.
Серед історизмів можна виділити такі семантичні групи слів:
 а) назви давніх суспільно-політичних реалій: смерд, кріпак, вельможа, дворянин, поміщик, князь, княгиня, цар, цариця, боярин, воєвода, війт, жандарм, гайдук, осавула, бурмістр, урядник, становий, возний, виборний, подушне, подимне, чинш, соцький, бунчужний, хорунжий, волость, повіт, ра­туша, магістрат, нарком, політрук, райком, партком;
б) назви колишніх професій: мечник, лучник, списник, кожум 'яка, вугляр, гутник, дігтяр, чумак, камердинер, ла­
кей, козачок;
в) назви застарілих знарядь праці, зброї: рало, соха, ступа, жорна, прядка, кайло, сагайдак, келеп, ратище, рогати­на, мушкет, гаківниця, фальконет, пістоль;

Архаїзми - це застарілі назви існуючих і в сучасності явищ і понять, для позначення яких виникли інші, сучасні назви. 
   Існує кілька видів архаїзмів: 
1) Власне лексичні: слово може зістаріти цілком і повністю вийти з ужитку: зигзиця - «зозуля», десниця  - «права рука», перст - «палець», згуба - «смерть»; 
2) Морфологічні: слово, у якому змінюється закінчення. Наприклад: І піп, гортанію (гортанню) басистий, на Ворсклі робить річку Іордань (Л. Костенко);
3) Лексико-фонетичні: у слові можуть змінитися 1-2 звуки та / або місце наголосу: шкло – скло, сей – цей, вражий – ворожий, глас – голос; 
4) Лексико-словотвірні: застаріле слово може відрізнятися від сучасних приставкою і / або суфіксом (пребути - бути, ресторація – ресторан, вой - воїн); 

36.Документ-основний вид ділового мовлення.Загальні вимоги до складання документів.

Документ-це основний вид писемно-ділового мовлення,що є засобом фіксації на спеціальному матеріалі,інформацї,про факти,події явища,об.єктивної дійсності та результати розумовної діяльності людини.

Вн оформлюється у встановленному порядку і відповідає до чинного законодавства,має юридичну силу.

Функції документів:

1.служать писамними доказами якогось факту,джерелами певної інформації.

2.відтворенні факти діяльності,установи.

3.виступають,як предмет.як результат праці і управлінській діяльності.

Діловодство(справочинство)-це діяльність,яка охоплює питання документування й організацію роботи з документами в процесі здійснення управлінських дій.

Мовні документи повинні відповідати таким основним засадам:

1.об.єктивність

2.стандартність(використання стандартних мовних зворотів,використання канцеряризмів або кліше.)

Канцеряризм-це слово або стійке словосполучення,граматична форма чи конструкція,які визначають специфіку адміністративно-канцеляриського підстилю офіційно-ділового стилю літературної мови.

37.Види документів та їх класифкація.

1. За найменуванням - заява, лист, телеграма, службова записка, протокол тощо.

2. За походженням - службові (офіційні) та особисті документи. Службові документи створюються організаціями, підприємствами та службовими особами, які їх представляють. Особисті документи створюють окремі особи, вони не стосуються сфери їхньої службової діяльності.

3. За призначенням - щодо особового складу (заява, автобіографія, резюме, наказ), довідково-інформаційні (довідка, службова записка, протокол, витяг із протоколу, телеграма, факс, стаття), обліково-фінансові (акт, доручення, розписка, список, таблиця), розпорядчі (постанова, ухвала, вказівка, розпорядження), організаційні (положення, статут, інструкція), господарсько-договірні (договір, трудова угода, контракт).

4. За формою - стандартні (типові) й індивідуальні (нетипові). Стандартні документи мають однакову форму й заповнюються в певній послідовності й за однаковими правилами. Індивідуальні документи створюються в кожному конкретному випадку для вирішення проблем в окремих ситуаціях. їх друкують або пишуть від руки.

5. За терміном виконання - звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові.

6. Зо ступенем гласності - для загального користування, для службового користування, таємні, цілком таємні.

7. За стадіями створення - оригінали й копії. Оригінал - основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Копія - це точне відтворення оригіналу. Різновидами копії є відпуск, витяг, дублікат. Відпуск - повна копія відправленого з установи документа, яка залишається у відправника. Коли виникає потреба відтворити не весь документ, а лише його частину, роблять витяг. Дублікат - це другий примірник документа, виданий у зв'язку з втратою оригіналу. Юридично оригінал і дублікат рівноцінні.

8. За терміном зберігання - тимчасового (до 10 років), тривалого (понад 10 років), постійного зберігання.

Види документів:

1.Письмові документи-це рукописні і машинописні документи.

Графічні  документи- це документ у якому зображується об.єкти предані за допомогою ліній,штрихів,повних фгур.

Фото і кінодокументи-це документи,що створюються способом фотографування і кінематографії.

Автобіографія-це документ щодо особового складу у якому повідомляють про основні документально зафіксовані факти своєї біографії.

Заява-це документ щодо особового складу за допомогою якого громадяни реалізовують через державні приватні або громадянські організації надані ім права чи захищають свої інтереси.

Резюме-це документ у якому коротко викладаються особисті освітні та професійні відомості про особу.

Наказ-це документ щодо особового складу,який регламентує питання прийняття на роботу,відпустки,переведення на іншу посаду,звльнення з посади, відрядження, заохочення.

Характеристика-це документ щодо особового складуу якому надається оцінка длових і моральних якостей працвника,як члена колективу за переод який він відпрацював на данному підприємстві.

38.Реквізити документів та вимоги їх до написання.

Реквізити документів.Щоб укласти документ,потрібно знати правила формуляра-зразка.

Формуляр документа-це сукупність розміщених у певній послідовності реквізити документа.

Реквізити-це сукупність обов.язкових елементів у документі,без яких він не може бути підставою для обліку й не має юридичної сили.

Реквізити бувають:

• постійні;
• змінні.            

Оформлення реквізитів:

Постійні реквізити наносять, коли виготовляють уніфіковану форму чи бланк документа, а змінні - під час його складання.

Повна назва установи, організації або підприємства - автора документа - розташовується у верхньому лівому кутку. Може наноситися за допомогою штампа або друкарським способом.

Назва структурного підрозділу - розташовується у верхньому лівому кутку. Дозволяється друкувати машинописним способом.

Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпу, номер телефону, факсу, номер рахунку в банку - розташовується у верхньому лівому кутку.

Назва виду документа - розташовується зліва або посередині сторінки.

Дата - документ датується днем його підписання або затвердження.

Індекс - розташовується у верхній частині сторінки зліва.

Посилання на індекс та дату вхідного документа - розташовується у верхній частині сторінки зліва. 

Місце укладання чи видання - розташовується у верхній частині сторінки зліва. Містить назву міста чи населеного пункту, де видається документ.

Адресат - розташовується з правого боку у верхній частині сторінки.

Резолюція - розміщується у правому верхньому кутку. 

Текст - складається з таких логічних елементів: - вступу; - доказу; - закінчення. Розташовується по всій ширині сторінки (від поля до поля).

39.Визначення й укладання доповідної записки.

Доповідна записка - це документ, адресований керів­никові структурного підрозділу, установи, вищої організації, у якому викладається інформація про факти, події, ситуацію, що склалася, виконану роботу тощо, а також наводяться свої висновки й пропозиції.

Доповідна записка складається з таких реквізитів:

1. Назва структурного підрозділу, звідки надійшов документ (розміщується вгорі зліва).

2. Адресат (посада, установа, прізвище, ініціали, розміщується вгорі праворуч).

3. Назва документа.

4. Дата.

5. Номер.

6. Заголовок (Про…).

7. Текст.

8. Посада адресанта.

9. Підпис, ініціали, прізвище адресанта.

Приклад доповідної записки

Кафедра української мови                                                                     Деканові факультету

психології Тарасову Г. Д.

ДОПОВІДНА ЗАПИСКА № 34-12/243 25.03.2006 р.

Про введення курсу української мови.

Мовна культура – один із найважливіших показників нашої духовної культури. Сьогодні, на жаль, писемне мо­влення студентів 1 курсу хибує численними відхиленнями від орфографічних і пунктуаційних норм української мови. Практичні заняття з правопису української мови в межах курсу «Ділова українська мова» (10 – 12 годин) не дають змоги радикально змінити ситуацію на краще.

З метою поліпшення мовної підготовки студентів прошу включити в навчальний план на 2006 – 2007 навчальний рік курс сучасної української літературної мови (36 годин аудиторних занять)

Завідувач кафедрою

української мови                                                          (підпис)                                       М.С.Сіверко

40.Визначення й укладання пояснювальної записки.

Пояснювальна записка-це довідкова інформація документа у якому пояснюють причини певного вчинку,події,факти.

Пояснювальні записки можуть бути службовими (відтворюються, як правило, на бланках) й особис­тими (відтворюються на аркушах паперу за підписом автора).

 Службова пояснювальна записка містить такі рекві­зити:

1. Назва структурного підрозділу, звідки надійшов документ (розміщується вгорі ліворуч).

2. Адресат (посада, установа, прізвище, ініціали, розміщується вгорі праворуч).

3. Назва документа.

4. Дата.

5. Номер.

6. Заголовок (Про…).

7. Текст.

8. Посада адресанта.

9. Підпис, ініціали, прізвище адресанта.

Приклад службової пояснювальної записки

Відділ капітального                                                                              Проректорові з адміністративно-

будівництва                                                                                          господарської роботи ДДУ

Литовченку Г. О.

Пояснювальна записка

12.11.2008 р.

№ 22-1/18

Про тимчасове припинення електропостачання.

11.11.2008 р. о 18.30 було припинено електропостачан­ня в гуртожитках № 3, 5, 12, 14 по вул. Миру в зв’язку з тим, що шквальним вітром було зламано дерево в районі підстанції № 2, яке впало й пошкодило лінію електропе­редач. Подачу електроенергії було терміново припинено. Пошкодження було усунено протягом наступних двох го­дин. Електропостачання було повністю відновлене о 20.35.

Інженер-електрик                                                     (підпис)                                                 Р. О. Шведов

Особисті пояснювальні записки часто пишуться з такими реквізитами:

1. Адресат (посада, установа, прізвище, ініціали).

2. Адресант (посада, установа, прізвище, ініціали).

3. Назва документа.

4. Текст.

5. Дата.

6. Підпис, ініціали, прізвище адресанта.

Приклад особистої пояснювальної записки

Деканові факультету іноземних

мов ЛДУ проф. Дацишину А.П.

студента курсу факультету

іноземних мов гр. 11-АМ

Чернавського Олега Вікторовича

Пояснювальна записка

Я не відвідував заняття з 24.10 до 28.10.2008 р. у зв’язку з перебуванням у лікарні за місцем проживання батьків. Довідка додається.

29.10.2008 р.                                                      (підпис)                                         О.В. Чернавський

 

41.Визначення й укладання заяви.

Заява-це документ щодо особового складу за допомогою якого громадяни реалізовують через державні приватні або громадянські організації надані ім права чи захищають свої інтереси.

Заява може бути:

— простою (викладається тільки прохання);

— мотивованою (вказується мотивація прохання);

— складною (заява містить додатки).

Особиста заява пишеться, як правило, від руки і в одному примірнику; службова заява пишеться з вико­ристанням технічних засобів і має відповідні реквізити (назва та адреса організації, вихідний номер тощо), мо­же адресуватися кільком посадовим особам чи організа­ціям.

Внутрішні заяви мають такі реквізити:

1. Адресат. З великої літери в давальному відмінку вказується, кому адресована заява: посада, назва підрозділу, установи, звання, прізвище, ініціали посадової особи, якій адресовано заяву. При цьому слід уникати однакових закінчень у на­зві посади й прізвищі:

Директорові… Морозову Т. /.;

Ректору(ові) …Борнагу Л. П.;

завідувачу(-еві) … Сліпцю Л. Г.

Спочатку вказується прізвище адресата, потім ініціали, наприклад: Михайленку Р. Т.

2. Адресант. З малої літери в родовому відмінку вка­зується, від кого подається заява: посада, зван­ня, назва підрозділу, установи, прізвище, ім’я, по батькові (повністю). При цьому прийменник від не вживається.

3. Назва документа (як правило, з малої літери).

4. Текст (з абзацу, з великої літери).

5. Додаток (підстава) у складній заяві: перелік документів, які додаються до заяви. За необхідністю вказується кількість сторінок кожного з документів.

6. Дата.

7. Підпис адресанта (якщо підпис розшифровується, то спочатку слід писати ініціали, потім — прізвище).

Приклад заяви

(шапка зправа)

Деканові економічного  факультету НАУ
Морозову О. М.
студента II курсу економічного
факультету групи 22 МЕ
Петренка Сергія Івановича

(по центру, з малої букви, з крапкою в кінці) заява.

(з нового рядка) Прошу надати мені відпустку з 03.04.2009 р. до 09.04.2009 р. у зв’язку з участю в обласних змаганнях із важкої атлетики.

01.04.2005 р.                                                                                                                       (підпис)

 

42.Визначення й укладання розписки.

Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, доку­ментів тощо від установи чи приватної особи.

Розписки можуть бути приватними й службовими та повинні містити такі реквізити:

1. Назва документа.

2. Текст.

3. Дата.

4. Підпис.

5. Засвідчення (за необхідності).

Розписка

Я, Медведєва Тамара Олексіївна, отримала від Юзв’яка Івана Зиновійовича гроші в сумі 250 (двісті п’ятдесят) гри­вень. Зобов’язуюсь повернути всю суму одноразово до 1 грудня 2009 р.

Домашня адреса: м.Полтава, вул. Лісна, 31, кв. 8.

Пас­порт  серія МА № 630085, виданий Карлівським РУ МУ МВД України в Полтавській області 24 листопада 1998 р.

23 квітня 2009 р.                                      (підпис)                                     Т.О.Медвєдєва

 

43.Визначення й укладання оголошення.

Оголошення-це довдково інформаційний документ у якому повідомляється про час і зміст зборів(засідань нарад),про потребу в робочій силі чи заміщених вакантних посадах,про потребу в послугах чи можливість їх наданню.

Реквізити оголошення:

1. Назва виду документа.

2. Час проведення заходу.

3. Дата й місце проведення заходу.

4. Назва заходу.

5. Порядок денний (якщо це засідання) або тематика секційних засідань (якщо це конференція).

6. Адреса, способи проїзду.

ОГОЛОШЕННЯ

Поліграфічна фірма "Світ" оголошує конкурс на заміщення вакантних посад:

Укладач текстів Вимоги до кандидатів: вища філологічна освіта, досвід роботи в рекламі, власні розроблення в галузі написання рекламних текстів.

Художник-дизайнер Вимоги до кандидатів: вища художня освіта, досвід роботи в галузі поліграфи не менш ніж 1 рік.

Контактні телефони: 446-2196,446-9124.

Резюме надсилати на адресу: svit@polygraphknyga.com.ua

до 25 березня 2008 року

44.Визначення й укладання довідки.