Садово-паркове мистецтво Європи сформувалось за досить тривалий час, його особливості, подібно іншим видам мистецтва (архітектурі, живопису, літературі) були відображенням епохи. До XIX століття сади здебільшого створювалися для знаті і служили «візитною карткою» правлячої еліти.
Саме тому в садах з такою силою і виразністю проявилися національні і релігійні особливості, а також світогляд людини і відношення його до природи.
Проблемою вивчення садово-паркових обєктів займалися такі провідні вчені як Л.П. Александров, Н.І.Архіпов, О.К.Бліновський, І.О.Богова, Ю.О.Бондар, Н.А.Ільїнська, А.П.Вергунов, І.Н.Гегельський, А.С.Залеська, О.О.Кищук, І.А.Косаревський, Е.М.Мікуліна, П.І.Приходько, І.Д.Родичкін, Ю.Ю.Нельговський.
На даний момент садово-паркове мистецтво вивчається переважно істориками архітектури. Тим часом сад - це насамперед своєрідна форма синтезу різних мистецтв - синтезу, найтіснішим образом звязаного з існуючими великими стилями, що розвивається паралельно з розвитком філософії, літератури (особливо поезії), з естетичними формами побуту, із живописом, архітектурою, музикою. Однією з важливих проблем садово-паркового мистецтва є реконструкція садів, збереження їхніх стилів та історичного вигляду.
Історія садово-паркового мистецтва найтіснішим образом повязана насамперед із стилями в поезії і пейзажному живописі. Іноді «садові ідеї» зявляються вперше за межами садівництва - і не тільки в поезії й живописі, а також у філософії, фізиці і навіть в політиці. Тому чисто формальний розподіл стилів у садівництві у відриві від загального розвитку культури на «регулярні» і «нерегулярні» не витримує ніякої критики. У садовому мистецтві ми повинні в основному розрізняти ті ж стилі, що й у загальному розвитку мистецтв, - стилі, звязані з пануючими ідеями й смаками епохи.
Результати досліджень. Європейське садово-паркове мистецтво - це безцінна скарбниця художньої культури народу, що через дивовижні пейзажі природи впродовж багатьох століть несе велич славетної історії багатьох культур і української культури зокрема. Велика кількість садів і парків, що збереглися, отримали статус памяток архітектури, національних та природних заповідників. Завдяки високому професіоналізму та художній майстерності, окремі з них стали взірцями Європейського садово-паркового мистецтва.
Сади чуйно реагують на всі зміни естетичних настроїв суспільства і самі певною мірою організовують їх, особливо в ХУІ-ХУП, і початку XIX століття, тобто періоди панування Ренесансу, Бароко (включаючи Рококо) і Романтизму (включаючи період, що передує Романтизму і звязаний з Рококо та Сентименталізмом).
Варто звернути увагу на порівняльну характеристику основних компонентів садово-паркового мистецтва. Алеї, квіткові клумби, лабіринти, ермітажі присутні в кожнім із садових стилів. Розмаїтість створюються розходженням в призначенні, у плануванні, у використанні. Алеї можуть відкривати види на палац, або слугувати переходом з однієї ізольованої частини саду в іншу, або призначатись для прогулянок, а самі прогулянки поділяються на ранні, полуденні, вечірні, і кожний з маршрутів цих прогулянок повинний враховувати особливості тіней, освітлення, ароматів, відображень у воді, різний напрямок сонячного проміння, тощо.
Між садами епохи Середньовіччя і Нового часу в Західній Європі існував деякий проміжний етап - це сади пізнього Середньовіччя. У пізньому Середньовіччі зявилися «сади любові»: сади, призначені для любовних усамітнень, побачень, а також просто для відпочинку від гучного придворного життя.
Влаштовувалися в садах і невеликі травяні площадки для танців та ігор. Сади пізнього Середньовіччя урізноманітнювались павільйонами, пагорбами, з яких можна було дивитися на навколишнє життя за межами садових стін - і на міське і на сільське. У цей період поширюються лабіринти, що раніше були прийнятні для внутрішніх приміщень, як наприклад, у Шартроському соборі. Доріжки садових лабіринтів оточуються стінами або насадженнями з чагарників.
На зміну садам пізнього Середньовіччя прийшли сади Ренесансу. Ця епоха по-своєму зняла протиріччя між природою та людиною. У садах Ренесансу головною стає людина, яка є дещо підданою природі. Людина не тільки ідеалізувала природу, але й вважала себе спроможною поліпшити її, виявити її ідеальні властивості.
Для садів епохи Ренесансу характерні три властивих риси. Перша - це звернення до Античності, друга - це значна секуляризація символіко-алегоричної системи садово-паркового мистецтва, третя - це розширення на новій основі архітектурної сторони садів. Усі ці три риси відбилися на всіх наступних стилях європейського садово-паркового мистецтва.
Разом з тим ренесансні сади своєрідно розвинули середньовічну архітектуру монастирських садів. Якщо монастирський сад продовжував традиції античних атріумів і містився в середині монастирського будинку, в внутрішньому дворику, то вже в епоху Ренесансу сад розширював палац господаря із зовнішньої сторони, але зберігав огорожу, що значною мірою перестала відігравати роль «огорожі Раю», але почала відігравати психологічну роль - почуття самотності й замкнутості представленого садом мікросвіту. Внутрішні балюстради італійських садів закривали навколишній вид, розділяли сад і сприяли затишку більше ніж парадні. У прямокутних зелених кабінетах ренесансних садів можна було усамітнитися, читати,міркувати або розмовляти з друзями. Вони були ізольовані та присвячені кожен своїй темі. У деяких було влаштовано лабіринт з алегоричним значенням, в інших - плодовий сад, в третьому - запашні рослини і т. д.
Подібно римським садам Античності, сади Ренесансу були прорізані алеями, що перетиналися під прямим кутом (але без колишнього символічного значення хреста), прикрашені статуями й басейнами, насичені рідкими квітами, що й відрізняло їх від садів Бароко.
Характерні риси садового мистецтва Бароко - достаток камяних здобутків на терасах: опорних стін, фонтанів, павільйонів, алегоричних фігур, німф, сатирів, богів й богинь, балюстрад, східців, садових театрів і туфових ніш, складно звитих алей, величезних урн та інших садових орнаментів. Все це відіграло більшу роль, ніж грядки, партери, квіти й окремі дерева в попередніх стилях.