І.Мазепа увійшов у політичне життя України в тяжку для неї годину. Яскравим свідченням цього є укладення ним з Росією “Коломацьких Статей” (1687 р.). Вони значно обмежували і навіть де в чому ліквідовували самостійну економічну, соціальну та зовнішню політику Гетьманщини. Так, заборонялося вести торгівлю з Кримом та торгувати в Московській державі. Вимагалось карати смертю за відмову приймати гроші без золотого забезпечення, які виплачувались царським гарнізонам в Україні. Абсолютно заборонялись міжнародні відносини України. Листи й документи, які надходили з-за кордону, наказувалося нерозпечатаними посилати в Москву. Також велілося “народ Малороссийский всякими меры и способы с Великороссийским соединять и нерозрывное и крепкое согласие приводить”. Для досягнення цієї мети рекомендувалося дбати, щоб було більше змішаних україно-російських шлюбів. І, нарешті, статті зазначали формулу, яка вже без усяких застережень визначала Україну частиною Московської держави: “Никто б голосов таких не испущал, что малороссийский край – Гетьманского Регименту, а отзывались бы везде единогласно – их Царского Пресветлого Величества самодержавной державы”. Більшу частину свого гетьманування він діяв як політик промосковської орієнтації. Лише за перших 12 років свого гетьманування І.Мазепа відбув 11 літніх і 12 зимових військових походів. А це матеріальні витрати, різке збільшення податків, які лягали важким тягарем на плечі українського народу. Аристократична спрямованість соціальної політики І.Мазепи не сприймалася народом (він володів біля 20 тис. маєтків. У 1701 р. І. Мазепа видав указ про дводенну панщину для селян Ніжинського полку). У боротьбі за владу він вдавався до неабиякої хитрості і не зовсім праведних засобів (це стосується перш за все боротьби з Петром Іваненком (Петриком), який підняв повстання запорожців проти Москви, а також фастівським полковником Семеном Палієм, який встановив на Правобережжі порядки, близькі до ладу Запорозької Січі).1700 — 1721 рр. Росія вела зі Швецією Північну війну за встановлення кордонів над узбережжям Балтійського моря. У боротьбу також була втягнена Україна.
Північна- війна важким тягарем лягла на плечі українського народу. У далеких походах гинули тисячі козаків.
У 1708 р. шведський король Карл XII виступив у похід на Москву
з 35-тисячним військом. На початку жовтня шведи перетнули кордони Гетьманщини. Українське населення зустріло їх як окупантів.
І.Мазепа не сподівався, що війна перенесеться на територію Гетьманщини. Тому він ані у військовому відношенні, ані політично не був готовим зустріти Карла XII як свого союзника.
Вступ Карла XII в Україну поставив І.Мазепу перед вибором: залишатися з Петром І чи приєднатися до Карла XII і почати боротьбу за звільнення України з-під російського панування. Він приєднався до Карла XII. Після того, як Мазепа розкрив козакам свої наміри, багато з них його залишили.
Довідавшись про відкритий перехід І.Мазепи на бік шведського короля, Петро І назвав Мазепу «зрадником укр. народу». Почалися слідства і жорстокі розправи над усіма, кого запідозрили в причетності до справи Мазепи. Майно прихильників Мазепи - «мазепинців» - конфісковували. Також, щоб помститися Мазепі, Петро І хотів знищити Запорізьку Січ і невдовзі він свого
домігся .
Таким чинои знищуючи Запорізьку Січ, московський цар прагнув насамперед підірвати моральний дух запорожців, які приєдналися до Мазепи, а також всього укр. народу, для якого Запорожжя було символом свободи.
Історична роль І.Мазепи полягає в тому, що, усвідомлюючи погрозу централізаторської політики. Петра. 1 для існування української держави, він сміливо підняв прапор національно-визвольної боротьби за волю України. Клеймо «зрадника українського народу», інші форми дискредитації гетьмана царем і церквою сформували негативний образ Івана Мазепи. Однак те, що він зробив, було спробою боротьби за незалежність свого народу.
