Перші друкарні являли собою дрібні майстерні, в яких працювала невелика кількість друкарів. Один майстер виконував багато робіт: виготовлення шрифту і складання, і правка, і друкування та іншими роботами.
У 1573 р. Федоров створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий “Апостол”. Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К.Острозького переїхав у маєток в м. Острозі. Тут за ініціативи К.Острозького готувалося до друку перше у слов'янському світі повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. У 1581 р. “Острозька Біблія” (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього православного слов'янства. Бурхливого розвитку друкарська справа набула на початку XVII ст. Друкарні поділялись на стаціонарні, пересувні, братські, церковні, приватні, а з кінця XVIII ст. - громадські. У Галичині, крім Львівської, з’явилися друкарні в Рогатині, Крилосі, Угорцях, Уневі, Перемишлі. На Волині засновано друкарні в Луцьку, Почаєві, Дермані, Константанові, Крем´янці, Житомирі. У зв’язку із збільшенням освічених людей зростав попит і на іншу друковану продукцію. Почаївські та львівські видання мали гарне графічне оформлення. Вже в пер. пол. XVII ст. в Україні було близько 20 друкарень, найбільша - в Києво-Печерській лаврі. Ств. на кошти меценатів, Війська Запорозького, братств. Поряд зі стаціонарними друкарнями також були пересувні. Найбільшу питому вагу у друкарській продукції мали релігійні книги, видавалися наукові трактати, довідники, календарі, підручникиякі відігравали важливу роль в освіті. У пер. пол. XVII ст. на Заході України діяли мандрівні друкарні Павла Домжива, Люткевича-Телиці та Кирила Транквіліона-Ставровецького.
1630 р. відновила діяльність друкарня Львівського Ставропігійського братства. Починаючи з того часу вона видавала майже виключно богослужбові книжки, приділяючи багато уваги правильності текстів.
XVIII століття є блискучим етапом у розвитку українського книгодруку, пов’язаного з першими кириличними виданнями Швайпольта Фіоля у Кракові, досягненнями львівських та острозьких друкарів, визначними здобутками, насамперед, у науковому та богослужебному книговиданні, адже упродовж цього періоду українці були визнаними лідерами слов’янського світу в галузі книгодрукування.
Прогресивні друкарські вдосконалення. Одним з основних недоліків рукописно- друкарські го книгописання було те, що в умовах не-вдосконалення розроблення граматики мови, відсутності єдиних правописних норм переписувачі
нерідко покладалися на свій досвід. Окрім цього читання т екст ів ускладнювалося, бо, згідно з рукописною традицією, нерідко кінцеві склади, а то й ціле останнє сл о во в реченні каліграфи писали над попереднім словом. Цю традицію на певний час продовжили і перші друкарі; коли рядок виходив довшим за визначену ширину шпальти, його
закінчення набирали меншим розміром шрифту над попереднім рядком. Нерідко через це опускали окремі літери, зокрема рема ь . Поступово друкарі стали відмовлятися від такої рукописної практики, дбаючи більше про технічну сторону редагування. Серед нововведень, які спонукало друкарство в подальшому удосконаленні видавничої справи і редагування, можна навести такі:
1. Друкарство започаткувало чіткість і послідовність у розстановці в тексті відповідних розділових знаків. На початкуставилася лише крапка. Згодом в арсеналі шрифтових гарнітур стали з ’являтися й інші розділові знаки: коми, тире,оклики, запитання, лапки.
2. На етапі раннього друкарства редактори стали запроваджувати на початку окремих слів вживання великих літер(у рукописній практиці велика літера вживалася лише на початку розділу або я к ого сь цілого уривку).
3. Обов ’язковим елементом друкованих видань стає наскрізна нумерація (пагінація) сторінок. Для виділення основногоі додаткового тексту редактори нерідко нумерували окремо передмови. Водночас творці ранніх друків зберегли напевний час започатковану рукописними майстрами традицію зазначення своєрідних сторожових сл ів — кустодів — н априкінці сторінки і на початку наступної.
4. В наукових виданнях з ’являються посилання. Висловлюючись сучасною видавничою термінологією, з ’являютьсяелементи службової частини видан ня, які роблять книгу зручнішою в користуванні, наповнюють текст додатковоюінформацією. Особливо ця тенденція посилюється після наукових видань Іоаникія Галятовського.
