Верстання — це процес формування (монтажу) книжкових, журнальних та газетних сторінок заданого формату з підготовленого складання різних видів текстів та ілюстративного матеріалу. Це один з основних процесів поліграфічного виробництва, в результаті якого друковане видання набуває завершеного вигляду.Цей процес при дотриманні обов'язкових технічних пра-вил забезпечує стильову і технічну єдність оформлення та художню цілісність видання, відповідність кожної сторінки, кожного розвороту як їх змісту, так і загальному принципові оформлення видання. Складні завдання верстки виникають майже на кожному розвороті. Передмова — елемент апарату видання; у ній автор, видавництво чи редактор повідомляють читача про те, що слід мати на увазі, читаючи, продивляючись чи вивчаючи видання. Передмова може містити відомості про значимість теми видання, його призначення та можливості використання, про особливості змісту і форми твору, а передусім про відмінність твору від інших творів на цю чи подібну тему, про принципи побудови та добір матеріалів, про невисвітлені теми та проблеми.При наявності декількох передмов слід дотримуватися такого порядку їх розміщення:передмова видавництва;передмова редактора;передмова авторадо перекладного видання;передмова автора до оригінального видання.
Передмову, як правило, верстають на початку виданняпісля титульного аркуша і набирають шрифтами меншого кегля або відмінного від основного за накресленням. Інколи текст передмов набирають з іншою міжбуквеною чи міжряд-ковою відстанню. Вступна стаття — частина апарату видання, в якій розкривається значимість книги в цілому, її зв'язок з життям, дається її коротка оцінка, відомості про автора, характеристика основних етапів його творчості, епохи. Вступну статтю набирають шрифтом кегля, нижчого від основного, інколи на завужений формат, при певному оформленні збільшуючи чи зменшуючи міжрядкові пробіли. Присвята — напис перед основним текстом видання, в якому автор повідомляє про те, кому він присвячує свій твір і часто чому він це робить. Присвяту, як правило, набирають шрифтами меншого кегля від основного з виділеннями (курсив, курсив півжирний, шрифт іншої гарнітури) на вужчий формат від сторінки складання. Присвяту верстають: На окремій сторінці після титульного аркуша, коли далі розміщується сторінка з початком основного тексту, в верхній частині сторінки складання із спуском 1 —2 кв. і з відступом справа 1/2, 1 1/2 кв. чи на її оптичній середині. На окремій сторінці після шмуцтитула з заголовком твору, якщо між титулом і початком основного тексту розміщена передмова, список скорочень і т. п., чи на звороті такого шмуцтитула.На спуску початкової сторінки видання перед його основним текстом та його початковим заголовком. В кінці тексту посвяти ніколи не ставлять крапку.Епіграф (від грецького epigrahe — напис) — напис, поміщений автором перед текстом твору чи його частиною і який є цитатою з загальновідомого тексту, твору художньої літератури, народної творчості, прислів'я чи виразу. Епіграф в притаманній йому афористичній, короткій формі висвітлює основну тему, ідею чи настрій твору, тим самим сприяючи сприйняттю його читачем. Епіграфи почали застосовувати в літературі з початку IX століття. Набирають епіграфи завжди на вужчий формат — від 1/3 до 2/3 формату рядка основного тексту складання, і шрифтами меншого кегля, з виділеннями (курсивом, півжир-ним курсивом). Коли в епіграфі є іншомовний текст з пе-рекладом, тоді ці два тексти набирають різними накреслен-нями шрифту з відбивкою один від одного у 4—8 пунктів. В епіграфах майже завжди є посилання на джерело, набирають його окремим рядком, з виділеним шрифтом, без крапки в кінці, а також з відбивкою і виключкою до правої її межі. Найчастіше епіграф до всього твору набирають на першій текстовій сторінці над першим заголовком за рахунок спуску. Над таким епіграфом можна розмістити кліше (заставку).Епіграфи до частини чи глав заверстують під назвами цих глав з достатньою відбивкою від рубрик і від тексту.Розміщують епіграфи або в правий край сторінки складан-ня, або з великим відступом зліва, інколи на половину формату рядка основного тексту. В кінці епіграфа завжди ставлять крапку чи інший необ-хідний за змістом знак. В лапки текст епіграфа не беруть. Сигнатура — порядковий номер друкованого аркуша видання; необхідний для полегшення виконання друкарських операцій, а саме: друку, фальцювання, комплектування блоків, перевірки готової продукції. Переважно сигнатуру набирають шрифтами тієї ж гарніту-ри, що і основний шрифт, цифрами кегля 8 п. і поміщають в лівому куті першої і третьої сторінок кожного друкарського аркуша видання. На третій сторінці аркуша після сигнатури, без відбивки від неї, набирають зірочку. У формат сторінки складання сигнатура не входить, її заверстують в одному рядку з нижньою колонцифрою або нижче її з відбивкою 4 п. Сигнатура — це перш за все технічно допоміжний елемент видання, і тому в різних виданнях можна зустріти неоднаковий порядок розміщення сигнатур.При заверстці сигнатур слід пам'ятати, що це перш за все номер друкарського аркуша, і її розташування має відповідати частці аркуша. Для видань, які друкуються в 1/16 частку —через 16 сторінок, в 1/8 частку — через 8 сторінок і т. п. Сигнатуру ніколи не ставлять на титульному аркуші. Норма — коротка помітка замовлення, яка складає прізвище автора, перші слова назви, інколи просто номер замовлення. Встановлюється на першій сторінці кожного друкованого аркуша, крім першого, і служить для полегшення операції комплектування книжкових блоків. Норму завжди набирають шрифтом кегля 6 гарнітурою основного шрифту і поміщають в лівому кутку першої сторінки друкарського аркуша слідом за сигнатурою з від-бивкою 8—12 пунктів. Норму ставлять і на вклейках.На сторінках з художніми ілюстраціями норму бажано заверстувати так, щоб при обрізці блока вона відрізалась.
