Верстання — це процес формування (монтажу) книжкових, журнальних та газетних сторінок заданого формату з підготовленого складання різних видів текстів та ілюстративного матеріалу. Це один з основних процесів поліграфічного виробництва, в результаті якого друковане видання набуває завершеного вигляду.Цей процес при дотриманні обов'язкових технічних пра-вил забезпечує стильову і технічну єдність оформлення та художню цілісність видання, відповідність кожної сторінки, кожного розвороту як їх змісту, так і загальному принципові оформлення видання. Складні завдання верстки виникають майже на кожному розвороті. Авантитул (від французького avant —перед і латинського titulus — напис, заголовок) — це перша сторінка книжкового блока, один з композиційно-декоративних елементів книги. Авантитул розміщується у виданні при наявності в ньому контртитула чи фронтисписа. Наавантитулі поміщають прізвище автора, назву видання або видавничу марку, інколи назву видавництва чи декоративний малюнок або надзаголовкові дані однієї чи декількох організацій, які видають книгу, а також дані про серію.Верстають елементи оформлення на оптичній середині сторінки, інколи у верхній частині сторінки з виключкою вправо чи посередині.Тексти на авантитулі, як правило, тієї ж гарнітури, що і титул, але меншого кегля — не більше 12—14 пунктів. Авантитул може ще іменуватися фортитулом або вихідним листком. Колонцифру на авантитулі не ставлять.Контртитул (від латинських contraь —проти і titulus— напис, заголовок) —додатковий титул, як правило, в багатотомних чи перекладних виданнях.Розміщується на лівій стороні титульного розвороту. В багатотомних виданнях на контртитулі поміщають дані, які належать до всього видання, а на титулі — дані, які відносяться лише до окремого тому. В перекладних творах на контртитулі дають ті ж дані, що й на титулі, мовою оригіналу. В розкішних та подарункових виданнях контртитул роблять «дзеркальним», тобто він повторює титульний аркуш. Верстають контртитул згідно з композиційним задумом видання, узгоджуючи з титулом. Колонцифру на контртитулі не ставлять.Фронтиспис (від французькогоfrontispice, від латинських frons, frontis— лоб і spicio — дивлюся) — як правило, ілюстрація в книзі, розміщена на лівій стороні розвороту титульного аркуша. На фронтисписі розміщують відтворений в різних техніках портрет автора або особи, про яку йде мова в творі. Інколи на фронтисписі поміщають ілюстрацію, яка відображає головну ідею твору або вузловий епізод. В наукових виданнях на фронтисписі можуть бути поміщені фотографії, карти, схеми.Верстають фронтиспис згідно з вказівками художника чи художньо-технічного редактора. Коли таких вказівок не-має, тоді зображальні елементи розташовують на оптичній середині сторінки, узгоджуючи зображення з титульним аркушем. Колонцифру на фронтисписі не ставлять.Титульний аркуш (від латинського titulus— напис, заголовок) — заголовний лист видання, основний титульний елемент книги, на якому даються головні відомості про неї — прізвище автора, назву, жанр, місце і час видання, видавництво, марку видавництва, марку серії, номер тому і т. п. Як правило, титул розміщують на першій сторінці видання і він займає всю сторінку. За наявності авантитула, фронтисписа чи контртитула титул верстають на третій сторінці. Титульний аркуш повторює та доповнює відомості, поміщені на обкладинці, дає повніше уявлення про видання.Сучасний титул за своєю структурою може бути одинар-ним, тобто перша сторінка книжкового блока зі зворотом; розворотним, коли частина відомостей чи зображення по-дається на другій сторінці блока, а частина — на третій без переходу з сторінки на сторінку; двійчастим, коли текст чи зображення починаються на лівій сторінці розвороту, а закінчуються на правій.При верстці титульного аркуша особливу увагу слід звернути на:1.Подзаголовкові дані, в які можуть входити назва організації чи декількох організацій, від імені яких видається видання, або заголовок серії, ініціали і прізвище редактора всієї серії, номер випуску серії, заголовок підсерії, порядковий номер випуску підсерії. Частина цих даних може бути перенесена на авантитул чи контртитул. 2.Відомості про авторів, тобто ім'я і прізвище подаються в тій формі і повноті, які встановлені автором. При верстці вказують спочатку ініціали чи ім'я, а потім прізвища. Імена і прізвища авторів можуть бути поміщені на титульному
аркуші незалежно від їх кількості. Якщо авторів чотири і більше, тоді можливе перенесення їх імен і прізвищ на зворот титульного аркуша. В роботах, виконаних колективом ав-торів, їх імена подають в прийнятій ними послідовності. Відомості про почесні звання, вчені ступені поміщають після імені автора. 3. Підзаголовкові дані— відомості, які пояснюють заголовок, літературний жанр, вказують читацьке призначення книги, на вікові особливості читача, про перевидання і переробку. Крім цього, у підзаголовкові дані можуть бути включені відомості про затвердження видання як навчального посібника, підручника чи офіційного видання, про упорядників, про мову, з якої перекладене видання, та прізвища перекладачів, про титульного редактора, про художника-ілюстратора, художника-оформлювача і фотографа в ілюстрованих виданнях.Підзаголовкові дані можуть бути поділені між титульним аркушем та його зворотом. При верстці на зворот титульного аркуша можна переносити:вказівку, для якої категорії читачів призначене видання;відомості про перевидання, переробку; повідомлення про затвердження видання як підручника, навчального посібника чи офіційного видання;дані про мову, з якої перекладено видання, і прізвища перекладачів;прізвища художника-оформлювача і фотографа в ілюстрованих та художніх виданнях.4. Прізвище та ім'я упорядника, повнота і форма якого встановлюється упорядником. Ініціали чи ім'я упорядника повинні передувати його прізвищу. Можливе перенесення прізвища упорядника на зворот титульного аркуша. Перед прізвищем упорядника повинні бути слова чи словосполучення, які визначають характер виконаної роботи. Наприклад: упорядник, впорядкував, записав, автор-упорядник і т, п.; дані про почесні звання упорядників розміщують після
їх прізвищ. 5. Вихідні дані, які включають місце випуску видання,
назву видавництва чи видавничої організації і рік випуску видання, потрібно розташовувати у вказаній послідовності. Ці дані частково чи повністю можуть бути перенесені наавантитул, контртитул чи останню сторінку, особливо у художньо оформлених виданнях, титульні аркуші яких зай-няті малюнками.В малообсягових чи малоформатних виданнях для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку всі дані, які необхідно подавати на титульному аркуші, крім прізвища автора і назви, можуть бути перенесені на третю чи четверту сторінки обкладинки.У виданнях без титульного аркуша титульні дані розташо-вують на суміщеному титульному аркуші на першій сторінці оправи чи обкладинці. Вихідні дані можна переносити на останню сторінку видання, на задню сторінку оправи чи на будь-яку сторінку обкладинки.Зворот титульного аркуша — це місце розміщення цілого ряду вихідних даних. Верстається він завжди на парній сторінці. На звороті титульного аркуша розміщують:бібліотечний шифр (в лівому верхньому куті); відомості про передрук, якщо такі є; імена авторів передмови, вступної статті, післямови,
приміток і коментарів та інших елементів апарату видання.
Рекомендовано всі прізвища та імена подавати в називному
відмінку; макет анотованої каталожної картки, який при необхідності може бути перенесений на останню сторінку видання;реферат чи анотацію. Анотацію набирають шрифтом заниженого кегля на зменшений формат і верстають на оптичній середині з двосторонньою втяжкою; комплексний книготорговельний індекс — шифр в
лівому нижньому кутку сторінки складання;ISBN (в лівому нижньому кутку сторінки складання під комплексним книготорговим індексом-шифром); копірайт — знак охорони авторського права — в правому нижньому кутку сторінки складання.Решта даних, які можуть бути поміщені на звороті титульного аркуша, описана вище в рекомендаціях до титул-ного аркуша. Шмуцтитул (від німецького Schmutztitel, де Schmutz — брудний і Titel — заголовок) — окрема сторінка, де поміщають заголовок частини, розділу чи глави книги, а деколи окремих творів, які входять у збірник. В стародруках — це додатковий титульний аркуш, який розта-шовували перед основним титулом для охорони останнього від забруднення. Шмуцтитули потрібні, перш за все, читачеві. Відділяючи частини чи твори один від одного, вони полегшу-ють пошук і підкреслюють їх відносну самостійність.Художник, завдяки шмуцтитулові, може зробити оформ-лення книги виразнішим, багатшим.Шмуцтитул може бути складеним, мальованим, комбіно-ваним, декоративним і сюжетно-ілюстрованим — залежно від виду видання. Текст шмуцтитулів оформляють аналогічно до оформлення титульного аркуша, шрифтом тієї ж гарнітури, але зменшеного кегля. Композиція рядків шрифту на шмуцтитулі повинна відповідати титульному аркушеві та системі рубрикації всієї книги. Верстають шмуцтитул на непарній сторінці з пустим зворотом. Інколи з метою економії паперу зворот шмуцтитула задруковують. З тією ж метою в деяких виданнях шмуцтитул заміняють «шапкою» — заголовком зверху сторінки складання. Чисту не заверстану текстом сторінку перед шмуцтитулом залишати не можна.Колонцифру, колонтитул, норму і сигнатуру на шмуцти-тулах не розміщують.
