Поняття «текст» є неоднозначним. Найбільш поширеним є таке визначення: «Текст (від лат. textum — тканина, зв’язок, побудова) — це об’єднана змістовим зв’язком послідовність мовних одиниць, основними властивостями якої є зв’язність і цілісність». Текст має ознаки, що виражають загальні особливості його системно структурної організації. До таких ознак варто віднести архітектоніку тексту, його структурованість і системність, цілісність, просторовочасову дискретністьАрхітектоніка тексту. Це його будова, форма, виражена шрифтовими й нешрифтовими засобами, у вигляді певного співвідношення між елементами й одиницями тексту. Структурованість і системність тексту. Структурованість — це ознака тексту, яка виражає наявність певних зв’язків між елементами та одиницями тексту. Системність — ознака, що вказує на існування певних елементів та одиниць тексту, між якими існують зв’язки. Цілісність. Текст є викінченою графічнознаковою формою, що сприймається як єдине ціле, яке характеризується межею сприймання: текст перетворюється в нетекст за умови, коли графічно знакове оформлення виходить за межу допустимого сприймання певною предмета як тексту. Просторово часова дискрет ність.Текст, що розташований на двох і більше матеріальних носіях, є просторово розірваним (дискретним). Наприклад, дві сторінки, на яких видрукуваний текст, роблять текст протяжним у просторі та часі під час його написання і читання. Одиниці тексту — переліки, цитати, посилання, дати, числа, скорочення, знаки, власні назви, умовні позначення — добре описані у редакційновидавничій літературі. Більшість дослідників, оперуючи терміном «текст», або уникають давати визначення тексту як універсальної мовної одиниці, яку складно точно означити, або дефінують це поняття, актуалізуючи важливу з їхнього погляду ознаку тексту, як наприклад: «писемний чи усний потік, що являє собою послідовність звукових, графемних елементів усинтаксичних структурах (реченнях), які виражають комплекс пов’язаних між собою суджень».Текст служить засобом впливу, що має свою структуру. Ця структура залежить від багатьох факторів, зокрема від предмет ного змісту комунікативної мети — задуму. Текст – головний елемент з яким працює редактор. Крім параграфів, пунктів у тексті виділяються абзаци. Тут треба стежити, щоб кожен абзац розпочинав нову думку чи мікротему. Поділ тексту на абзаци має велике практичне значення. Це допомагає осмислити прочитане і підготуватися до сприйняття іншої підтеми. Абзаци не повинні бути великими. Нормативним можна вважати абзац з трьох чи п’яти речень. Для сприйняття краще, якщо ці речення будуть різні: найкоротші – на початку і в кінці. Абзаци теж вимагають чергування залежно від розмірів. Наприклад, у виробничих документах, де звертається увага на кожну операцію чи деталь, абзаци використовуються для виділення однорідних членів чи сурядних речень в окремі мікротексти. Тут доречні абзаци з одного – двох речень. Найзручніші для сприйняття речення з трьох, п’яти, семи і найбільше – з дев’яти слів. Щодо словосполучень, то слід пам’ятати, що в будь-якому діловому тексті варто використовувати звичні стандартизовані форми. Це прискорює складання і сприйняття документа.
Основний текст − текст твору, що опублікований в певному виданні, передає зміст твору та займає основний обсяг.Додатковий текст − довідково-пояснювальний текст, що доповнює основний текст і займає невеликий обсяг видання. До Д. т. належать довідкові, документальні та інші додатки, що є корисною, але не обов'язковою частиною видання.Довідковий текст – текст апарату видання, який допомагає читачеві ефективно користуватися виданням; містить дані про його джерела, авторів, читацьку адресу, посилання, примітки, коментарі.Бібліографічний текст- текст апарату видання, сукупність усіх бібліографічних записів у виданні.Рекламний текст – текст, у якому видавець рекламує власну чи будь-яку іншу (переважно друковану, поліграфічну) продукцію.Усі ці види текстів присутні в наукових, навчальних, довідкових, академічних літературно-художніх виданнях. Необхідність їх поєднувати ускладнює макетування й оформлення. Є відмінності і в їхньому розташуванні залежно від виду видання. Так, наприклад, у навчальних виданнях і додаткові тексти (фрагменти джерел, цікава інформація), і довідкові (посилання, етимологічні довідки, пояснення) мають розташовуватись безпосередньо поряд із основним текстом. Унаукових і академічних літературно-художніх виданнях їхнє розташування чітко не регламентоване. Якщо додаткові, довідкові, бібліографічні тексти значні за обсягом, їх розташовують у кінці рубрикацій них частин (розділів, параграфів) або в кінці книги (додатки, коментарі, покажчики, бібліографічні списки тощо).Нині дедалі частіше видавці розміщують в кінці книг рекламні тексти. Такі тексти не входять до загального обсягу видання і не повинні ускладнювати пошук Змісту і кінцевого титула з випускними відомостями.Вступ і висновки – це частина твору, основного тексту. Передмова і післямова – частина апарату видання, довідкові тексти.
