пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

56. Своєрідність поезії Олега Ольжича

Мова художніх творів митця визначається своєю чіткістю, різноманітністю, багатоплановістю, особливим естетичним призначенням. Завдяки експресивно-емоційним засобам мови, її лексичному, фонетичному багатству і різноманітності граматичних форм, конструкцій та численним стилістичним засобам Олег Ольжич створює яскраву галерею поетичних образів.

Національний поет завжди перебуває в полоні мовно-естетичних знаків народної культури, широко вживаючи народну і просторічну лексику. Це не обов’язково фольклоризми, хоча автор не оминає їх. Поза естетичною функцією поезію не можна розглядати як явище мистецтва, що і доводять твори автора. Його доробок містить яскравий приклад поєднання естетичної функції художнього мовлення з іншими завданнями тексту.

Найбільш продуктивним засобом створення емоційності в Ольжича виступають власне емоційні слова. У цій ролі найчастіше вживано емоційні слова-іменники. Проте для досягнення більшого впливу на почуття читача поет посилює емоційність, використовуючи прикметники-епітети, що виконують функцію підсилення враження від ознаки. Автор не уникає досить характерного для митців уживання складних слів. Це переважно синонімічні слова, які виконують функцію закріплення, уточнення названої ознаки. Іноді поет Ольжич використовує здвоєння іменних слів як своєрідне вираження посиленої якісної характеристики явища.

Авторові притаманна загальновживана, військова та патріотично-патетична лексика. Інколи ця лексика переростає в газетні штампи, яких старанний журналіст намагається уникнути. Наприклад: «потворно оголена суть», «зрада ідеї», «тендітні квітки пансіонів», «дешевий папір», «жалісні жести», «ювіляти культури», «нікчеми з нікчем» тощо.

Отже, пафос національно-визвольної революції, що надихнув поета на складання агітаційної поетики, переродився через застосування газетно-агітаційної фразеології на трафаретну агітацію. Проте попри все вищезазначене його твори містять багато майстерних висловів та афоризмів, високоартистичних строф та цілих досконалих розділів: «найтяжче ще поконати», «їх душі — горіння і криця». Це зайвий раз свідчить про високий мистецький хист Ольжича. Поетичний синтаксис Ольжича — це синтаксис вольової модальності, це структури заклику, в яких чітко вимальовується культ героїчного: «Держава не твориться в будучині, Держава будується нині» [5:85].

Партитура творів Ольжича дивовижно містить у собі традиційне і новаторське, але вивченню ідіостилю митця науковцями приділяється мало уваги. Проте треба віддати належне, з набуттям Україною незалежності, вітчизняна школа намагається відродити ім’я Олега Ольжича — його твори представлені у хрестоматіях старшої школи. Втім і досі літературна критика, що цікавиться Ольжичевими творами, репрезентована переважно літературознавцями з діаспори.

Стиль поета характеризується насамперед поетично піднесеним застосуванням позаобразної лексики — немов через онтологічну тональність дикції: «чорні стріли» або «жовті стіни фортець» не містять метафоричності, чорне або жовте тут подано реальним кольором реальних речей, проте начебто знаходиться в позачасовій сутності.

Чи не ціла Ольжичева образність збудована завдяки використанню стилістичних засобів образності — тропів, стилістичних фігур і художньої лексики, спектр якої досить широкий. Цьому сприяють постійне чергування та взаємодія безпосередніх і переносних значень, багатозначні слова, термінологічна лексика (мається на увазі громадянська і військова), синонімічні ряди та їхні елементи — евфемізми й перифрази. Також для Олега Ольжича характерні антоніми, що є основою антитези.

 


10.06.2015; 23:04
хиты: 122
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
литературная теория
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь