Олександр Довженко безмежно любив свій український народ, доля якого глибоко хвилювала художників. Письменника захоплювало те, що незважаючи на темряву й бідність, українському народу вдалося зберегти чистоту душ, волелюбимость і високу мораль. Про трагізм народної долі, випробування й страждання під час Другої світової війни, з пекучим болем і гнівною пристрастю говорить А. Довженко в кіноповісті «Україна у вогні» і «Щоденник».
Олександра Довженко обурювало й те, що в Україні (єдиній країні у світі) не вивчалася власна історія. Це «де ж і народжуватися, де плодитися дезертирам, як не в нас. Де рости слабким духом і запроданцем, як не в нас», – з гіркотою записує Довженко в щоденнику 14 квітня 1941 року. Як по тимі часам, подібні міркування були більш ніж сміливими. Він розуміє, що незнання історії свого народу є прекрасним ґрунтом, на якій виростають «бездоглядність, люди без роду, без племені». Художника хвилювало чи виживе його народ «у цій страшній війні, або загине від німців, від хвороб… від голоду, знущань і катувань». А коли прийдуть свої, то народ «буде гинути від розстрілів і посилань за участь у співробітництві». Перед очами читачів звичайне українське село Тополевка, у якому живуть численні сім’ї Лаврина Запорожця, Купріяна Хутірного із синами й донею, Мини Товченника, Василя Кравчини, партизан, бійців, а також представників ворожого табору – зрадника Заброди, німецького полковника фон Крауза. В основі «Україна у вогні» – жорстокі будні війни, драматизм переживань людей, прикрита й схована правда про народ і його нещастя, тому що: «Тут боролися безсмертя зі смертю».А. Довженко постійно замислювався над тим, що очікує його рідний народ після війни, «або збереться він знову на Україні, …або залишиться там, а на наші руїни приїдуть чужі народи й утворять на ній мішанину?» Ці питання й дотепер хвилюють багатьох нащадків великого оптиміста. Не обійшла стороною трагедія український народ і в останні часи. Вона відбилася в бездумних проектах перетворення природи, від яких страждає не тільки екологія, але й духовність. Яскравим прикладом є слова письменника, сказані про Каховське море: «Нове наше море – нове наше горе».
