Матерям, які вмерли голодною смертю у страшні 1932-1933 роки, присвячується роман У.Самчука „Марія".
Марія — ім’я, що із прийняттям християнства стало традиційним в українській культурі. Вживання його в літературі й релігійному фольклорі пов’язане з асоціаціями, які викликає у свідомості читача Мати Божа. Образ Марії в романі У.Самчука якісно відрізняється і стоїть значно вище від класичних українських покриток, наймичок, утоплених, страчених...
Героїня У.Самчука рівна по духу Марусі Богуславці чи Роксолані, тільки доля випала їй звичайна, буденна і складна. Сам автор на цьому наголошує не раз, показує величезний потенціал духовної і фізичної сили героїні, її прагнення жити, радіти всупереч усім труднощам. Та майже паралельно з оптимістичними нотками вже чуються тривожні удари долі, відлуння похоронного дзвону. Навіть маленьку дівчинку звуть не Марусею, Марійкою чи Марічкою, а тільки Марією, іменем, яке перекладається з грецької „гірка".
Уже на початку роману У.Самчук зауважує, що „коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла і провела двадцять шість тисяч двісті п’ятдесят вісім днів". Щасливі часу не помічають, а вимір життя героїні йде не роками (хоча її земному перебуванню можна й позаздрити – 71 рік і 11 місяців), а днями. Життя, яким не могла впитися Марія, несе їй тільки страждання.
– Чи можна назвати Марію пересічною українською жінкою ?
(Так і ні. Так — виходячи з посвяти роману. Ні — боротьба за кохання, виклик тогочасному суспільству, розлучення)