Вперше свої позиції щодо цього висловила у вірші "Мужчинам". Вважала його для себе програмним, бо включила (єдиний із своїх творів) у нею ж підготовлену збірку віршів українських поетів "Буде буря!", яка мала вийти в Празі 1941 року і повинна була сприяти патріотичному вихованню молоді.
Вірш "Мужчинам" побачив світ у четвертій книзі "Літературно-наукового вісника" за 1932 рік. У ньому звучить передчуття бою, в який жінки зберуть своїх чоловіків.
Найвища мета жінки — дарувати чоловікам свою ніжність, віру в їхню міць і цим підтримувати бойовий дух. Братися за спис — не жіноча справа… Але коли це потрібно буде для здобуття перемоги, то жінка стане поряд із чоловіком і піде з ним до кінця.
Олена Теліга прагнула до поєднання "найкращої жіночності з найвищою мужністю", і коли це вдавалося, раділа. Бо вважала, що таке поєднання має бути характерним для української жінки. Переймалася тим, що в українській літературі не створено ідеального образу жінки-українки. Свої роздуми з цього приводу в гострій полемічній формі виклала в рефераті "Якими нас прагнете?".
Теліга підкреслює, що в житті все частіше й частіше зустрічаються жінки, які порвали зі старим шаблоном "жінки-рабині" і новітнім "вампом", які віддають усі свої думки, свою працю і життя хотіли б віддати рідному краю. Але багато з них, на думку Олени Теліги, стали "тепер суворими амазонками, мужчинами в спідниці, позбавленими всякої жіночності.
Для Олени Теліги ідеалом української жінки, який найбільше відповідав добі і до якого вона сама намагалася наблизитися, була жінка, яка вже не хоче бути ні рабинею, ні "вампом", ні амазонкою. Вона хоче бути Жінкою. Лише такою жінкою, що є відмінним, але рівновартісним і вірним союзником мужчин у боротьбі за життя, а головне — за націю.
