«Зачарована Десна» з'явилася як сповідь змученого митця, як опора для власного духу і для духу свого народу, який у той час гинув у полум'ї Другої світової війни. Тому це не тільки спогади раннього дитинства, це й філософські» роздуми про долю рідного народу.
Олександр Довженко у своїй кіноповісті осмислює життя крізь дитяче сприйняття, тому через весь твір лине добра і мудра посмішка. У творі розповідь ведеться від першої особи, але маємо двох ліричних героїв, два обличчя авторського «Я»: семирічного Сашка як носія спогадів, і зрілого митця, який ці спогади пропускає через овій життєвий досвід. Таким чином, розповідь у творі ведеться в двох планах. До першого плану віднесемо пізнання малим Сашком світу, вічно мінливої природи, намагання осягнути її розумом, яскраві незабутні враження від того, що бачив уперше в своєму житті, пробудження в дитині художника, перші враження від тогочасної соціальної дійсності, злиденного, важкого життя наддеснянських хліборобів. Другий план розповіді становлять авторські відступи, що належать зрілому майстру слова — Олександру Довженку. Це роздуми письменника над історичною долею української нації, її культури і про істинні цінності людського буття, про сімейні традиції, трудове оточення, про красу рідної природи, про високу місію людини, про завдання мистецтва і покликання художника.
