Створюючи фейлетон “Чукрен”, Остап Вишня зосередив свою увагу на окремих, ключових реаліях, які наповнили твір змістом і передають цілісну картину суспільного життя українського народу радянської епохи. Деталі, які є провідними засобами образотворення, притаманними письменницькій публіцистиці гумориста, розкривають внутрішню площину особистості. Остап Вишня намагається дати характеристику української ментальності “не зовсім повну”, як зауважує автор, але досить вичерпну, як на нашу думку. Для втілення своїх авторських інтенцій Остап Вишня обирає жанр казки, яким повноцінно користується у фейлетоні “Чукрен”. Це дає можливість авторові вирішити проблему часопростору. Бо, як зазначає Д.Ліхачов, однією з основних рис казки є малий опір у ній матеріального середовища. Вислів “опір середовища” вчений пояснює таким чином: “Події у творі можуть бути швидкими або загальмованими, повільними. Вони можуть охоплювати більший чи менший простір. Дія, наштовхуючись на неочікувану перепону або не зустрічаючи перепони, може бути то нерівною, то рівною і спокійною… Взагалі в залежності від опору середовища дії можуть бути вельми різноманітними за своїм характером”. Так, характерною у творі є легкість здійснення бажань. Оскільки чухраїнці, як завжди, не встигли виконати задуманого, “так вони що втнули? Хитрий народ був. Рік у їх мав 365 день, так вони взяли й ухвалили: Через те, мовляв, що рік для нас дуже короткий, ухвалюємо, що з цього числа рік у нас має бути на тисячу днів”. Окрім того, що така особливість внутрішнього світу казки як слабкий “опір сердовища” фактично урегульовує, на думку дослідника, надважливі складові внутрішнього світу як час і простір, то вищезгаданий детермінант формує особливості таких “технічних” складових поетики як сюжет, композиція, поетичне мовлення. Витворюваний гумористом світ постійно проглядається з різних точок зору, немовби подрібнений, з частими порушеннями закономірностей.
Зазвичай у сатирі автор приховує себе, тому співвідношення автора й оповідача змодельовано Остапом Вишнею у творі досить оригінально. Художньо відображаючи дійсність, з метою відтворення епохи сатирик створює певний предметний ряд, який візуалізовано так, щоб надати йому більшої інформативності. “Нагадаємо тільки, що розкопані матеріяли сильно потерпіли від тисячолітньої давнини, а деякі з них понадривані так, ніби на цигарки, хоч матеріали ті ні на книжки з сільського господарства, ні на газети не подібні. Одну з книжок, писану віршем, викопано разом із глечиком. Академіки кажуть, що, очевидно, чухраїнці накривали глечики з молоком поезією – настільки в них була розвинена культура. Книжка дуже попсована, вся в сметані…”. Кожна деталь фрагменту глибоко продумана. Фейлетони про чухраїнців рясніють такими зразками, що засвідчують високу художньогенеруючу функцію зображених предметів. Як бачимо, гуморист майстерно оволодів вільною сатиричною формою, створивши художню модель суспільства. Вона дала змогу авторові органічно охопити і сучасний йому, й умовний історичний матеріал. Маємо на увазі “сиву сивезну старовину”, “тисячолітню давнину” – епоху Атлантиди і такі прикметні ознаки радянської доби як індустріалізація, розбудова, помпезне святкування досягнень. Остап Вишня має за мету викликати у читача ту ж картину ментальної репрезентації світу, скерувати у відповідному руслі здогадок та емоцій. Адже загальновідомим є факт, що людина “відчуває, думаючи” і “думає, відчуваючи”.
