Неможливо уявити собі Київську Русь без могутньої фігури Ярослава Мудрого, котрий нібито є втіленням моральних цінностей і ідеалів наших предків. Цікава й складна, дуже суперечлива фігура. Жорстокий полководець і мудрий книголюб. Творець першого зводу російських законів – «Російської правди» і князь, що залізною рукою карав у міжусобній боротьбі навіть найближчих родичів. Лукавий політик і натхненний будівельник. Доля всіх героїв, їхньої думки, надії й прагнення, їхні ідеали й моральні цінності неодмінно переплітаються з долею всієї слов’янської землі. А Російська, слов’янська земля – це Ярослав Мудрий, котрий намагається захистити неї від ворогів, відбудувати її.
Помисли, думки й дії Ярослава спрямовані на те, щоб возвеличити Київ, зібрати під його корогви всю Русь, зміцнити князівську владу. Мріяв він також «нарядити» свою державу, освітити його, прикрасити чудовими храмами, будинками: Там на поле бою Новий чудовий Київ я побудую, Величний, пишний, як краса сторіч. Для цього привозив «митецьких» майстрів із греків, учив своїх людей будувати, купував і переписував у монастирях книги, та й сам любив читати, щоб «від книг зерно добра й любові у своїй душі посіяти й виростити». Але щоб це зробити, потрібно жити у світі, «меч важкий поклавши й шолом». Не хоче більше воювати князь, тому що більше по душі йому мирне будівництво, чим дзенькіт шабель у шаленому бої. Щедрий душею ця людина, що робить усе заради щастя Батьківщини. Він, насамперед захисник своєї Вітчизни: «…все століття воджу в походи рать…Раніше закон…а потім благодать», – не раз повторює Ярослав афоризм знаменитого Иллариона, автора «Слова про закон і благодать». У цьому полягає гострий конфлікт між прагненням помсти й почуттям патріотизму, твердження необхідності науки й мистецтва в житті. Таке, здавалося б, природне почуття, як любов до Батьківщини, жило в душі Ярослава дуже складно. Воно загартовувалося у внутрішніх розбіжностях, у боротьбі. Князь рішуче виступає проти варягів, які служили Києву, а при нагоді грабували його. Ярослав Мудрий застерігає: «кожний, хто порушить справу миру, На правду хто на росіянку зазіхне – Того вразить безжалісна сокира…». Це людські ідеали наших предків, це їхні моральні цінності. Київ у думках, Київ у мріях не тільки Ярослава Мудрого, а й Журейко, і Свечкогаса, і ченця Микити, так, як говорить Сильвестр: «Хто вип’є раз Дніпровської води. Ніколи Київ не забуде». Люблять герої драми й природу рідної землі, і храми, любуються красою й мистецтвом:
