Герої В. Підмогильного в контексті універсалій буття, в обіймах ночі й проміннях сонця, у природній і онтологічній сферах розв’язують важливі моральн і проблеми: пізнають себе, шукають істини, вивільняються від інстинктів, у піднесенні до зоряних інтегралів і низьких падіннях представляють наскрізну дом інанту людини пореволюційної доби.
Проблема вартості у новелі “Військовий літун” подана крізь призму універсалій буття, перегукується з першими новелами “Добрий Бог” і “Ваня”. Якщо трагедія Сергія Данченка у зовнішній потворності, яка не гармоніює з красою душі, то особист існа трагедія Вані в тому, що він навіть і не усвідомлює вартості життя, дарованого Богом, якому він молиться, а проте легко може віддати його тільки, щоб жив Жучок. І це є гріхом.
У цьому філософському й естетичному контексті весь типаж новелістики В. Підмогильного є співучасником і творцем універсалій буття. Бачення світу в чуттєвій розмаїтості, багатовимірність буття, мотивація соціопсихологічної поведінки людини історичними та духовними процесами, світоглядна свідомість митця реалізуються в слові як форма світогляднодуховного вираження макрокосмосу та етнокосмосу в художніх образах. Емоційно-образне мислення в концептуальній спрямованост і новеліста стверджує контртрадиційний спосіб зображення.
Новела “Перед наступом” відтворює внутрішні переживання героя: перед нами плин думок, зосереджених на прагненні не вбити, а якось пояснити собі, чому і для чого людина йде в наступ. У такому борінні суперечливих прагнень зображено вартового Олексу Стельмаха.
У письменницькому фокусі постає низка провідних синергенних, концептуальних, екзистенціальних проблем: людина у світі є тим, чим вона собі здається, й онтологічно її світ залежить від неї самої, водночас соціальна дійсність вносить в її автономію суттєві психосоціокорективи; онтологічний план людини – змінне віддзеркалення статусу своєї особи, своєрідним часово-просторовим виміром у контексті своєї доби інших в собі і себе в інших; поведінковий алгоритм постає в діалектичн ій суперечності із буттям; зовнішній вплив – не завжди результат внутрішніх змін, вони також певною мірою визначаються спонтанним саморухом психореакцій, асоціацій та ідей, які втілюються в конкретних образах, їх синтезованих аналогах; у діалогічній формі виражається розбіжність між духом і тілом, думкою і ділом, дією і мотивом, що поєднує дві реальності: світ й антисвіт, людину та її антипода; середовище, оточення, часово- просторові координати, природа в найрізноманітніших проявах – сонце, місяць, зорі, земля, вода, вітер, рослинний і тваринний світ, речі в єдиному буттєвісному плині є не тільки атрибутами буття; як категорії існування, вони в новелістиці В. Підмогильного виступають психологічними чинниками-камертонами настрою; не випадково письменник апелює до них у кризові, екстремальні моменти життя героїв, тобто, як онтолог ічний план, вони входять важливими компонентами в аксіолог ічний аспект душі, є своєрідними аналітичними формами визначення вартості людини; людина в контексті авторської інтерпретац ії і психоаналізу пізнається через діалогізм, полісимфон ізм, філософічну розмовність, світ ілюзій та реальний світ героїв, покар і спокут, внутрішньої роздвоєності й сексуальних зближень.
