Невелика (за обсягом, та не змістом) лірична поема “Слово про рідну матір”, покликана до життя початком Великої Вітчизняної війни, уперше прозвучала 29 листопада 1941р.
Ідейно-емоційний пафос твору – в утвердженні безсмертя України і впевненості в перемозі над кривавим ворогом. Рідна земля вічна, адже у пам'яті мільйонів вона постає в багатстві й красі своєї природи. “Степів широчина бездонна”, котра “зеленим океаном” пливе “круг білого Херсона”, котра “свій дівочий гнучкий стан до Дніпрового тулить лона”, - це один з чарівних образів, якими передається краса України.
Поезія “Слово про рідну матір” відображає події високого громадянського звучання і написана у патетичному ораторському ключі.
Всіма помислами своїми поет линув до рідної України, яка знемагала у нерівній боротьбі, але не падала на коліна перед окупантом. В уяві постають чарівні картини природи України, з її зеленими океанами степів, гаїв та дібров, синню чистих озер і тихоплинних річок. Прекрасною була наша земля навіть тоді, коли її поливав “дрібними росами-сльозами” великий Кобзар.
Ніякій силі не осквернити тієї землі, “...що освятив Тарас своїми муками-ділами...що окрилив Тарас громовузкими словами”.
Підкреслені тропи (метафори та епітети) передають суть Шевченкової творчості. В роки смертельної сутички з фашизмом “гаряча дума Кобзаря” стояла на сторожі радянського народу.
Поет гордий з того, що на історичних роздоріжжях Україна не самотня, що силу і певність черпає вона з цілющого джерела, ім’я якому – дружба народів. Це поняття спільності передано гарним поетичним образом (“гроно світле сестер”).
Щира дяка вірним побратимам за солідарність і допомогу звучить у десятій строфі. Як не радіти, коли “на ясні зорі й тихі води” творчого життя йдуть, відчуваючи плече один одного, брати на чолі з “російським сміливим королем”.
Глибокий патріотичний зміст “Слова...” втілений у досконалу художню форму. Як і більшість творів Рильського, ця поема захоплює нас красою думки і почуття. Поет живописує словом, беручи зі своєї мистецької палітри найтонші барви та відтінки. Завдяки його умінню це майстерно робити, ніби живу бачимо Вітчизну-матір, її великих синів та дочок, чуємо її слово-пісню.
Органічно вплітає поет у барвисту мережу своєї мови деякі мотиви та образні звороти з давньоруської поеми “Слово о полку Ігоревім”. Дух нашого народу невмирущий, ворог не годен порвати “золоту струну” його волі, вбити “дух Боянів” – дух патріотизму і національної гордості.
Поему пронизує ліричний струмінь, вона сповнена емоцій – то задушевно-ліричних, то по- ораторському піднесених. Переможним акордом закінчується поема: “Встає народ, гудуть мости, рокочуть ріки ясно воді!...”
Високою майстерністю позначена звукова організація твору. У поемі точні повнозвучні рими: бездонна – Херсона – лона, благовісне – пісне – висне, благословен – клен – знамен, Боянів – туманів – Канів. Мелодійної виразності мови досягає поет з допомогою асонансів та алітерації. Для прикладу розгляньмо першу строфу. Часто повторювані голосні о та и роблять мову дзвінкою, співучою, приголосний л створює враження м'якості, плавності, адже йдеться про красу рідної землі, яка “прослалась килимами”. Але вона скроплена гіркими сльозами генія. Тому-то звук с насторожує, а р, який під кінець строфи дає про себе владніше знати, підсилює гіркоту і трудність життя. Крім алітерації, асонансу, тавтологій, згадаймо анафоричний повтор слова благословен, яким починається сім строф. З його допомогою поет наголошує на щирій і ніжній любові до Вітчизни, до трудового народу.