Сонети М. Зерова є зразком нерозривних зв‘язків класичної культури й сучасності. Поетичними творами він прагнув досягнути гнучкості й точності у виявленні своїх думок та почуттів, досить вибагливо підходив до до- бору лексики, виявляв винахідливість у передачі смислових відтінків. У роботі над сонетними формами М. Зеров постійно орієнтувався на вивірені віками закони поетичної творчості. Проте орієнтація на класичні канони не заважала М. Зерову творчо підходити до осмислення традиційних рис сонетописання. Дотримуючись формальних параметрів сонета і подаючи художній твір як зразок єдності форми і змісту, поет намагався узако- нити "саме недодержаність і зрив" [1:164]. "Я знаю, Ви скажете: "Але ж при чому тут форма сонета?" Одповідаю: при тому, при чому фрак на молодих джентльменах в Ітон-коледжі. Джентльмен повинен носити фрак, немовби виріс і народився в ньому. Поет повинен писати сонет, немовби зрісся з його вимогами і трудністю" [2:1071]. Сонети стали справді серйозним кроком у творчих пошуках неокласика. Завдяки М. Зерову була розширена тематика творів, підсилена психологізація змісту. Розвиваючи можливості канонічної строфи, автор дає заголовки своїм творам, використовує епіграфи, що відтворюють головну думку твору. Епіграфи, як правило, використовує із поезій інших авторів, із фольклорних, античних та біблійних дже- рел, частину творів присвячує своїм друзям, зокрема неокласикам. Також бачимо, що поет використовує еле- менти гумору, іронії, сатири та сарказму, завдяки яким розкриває і висміює негативні явища в житті суспільства. Автор наповнює класичний жанр новим, неповторним звучанням, об‘єднуючи більшість творів у тематичні цикли. Завдяки змістовому багатству, М. Зеров далеко вийшов за межі класичного сонета. "Для мене сонет (...) не жанр, а тільки логічна схема" [2:1070]. "Наш теперішній сонет мало подібний до сонетів найстар- ших майстрів – де в ньому Петрарка, дю Белле? Все інше: змінилися думки, теми, образовий добір, ритміка навіть, хоч тут лишаються ті ж чотирнадцять рядків, ті самі катрени і терцети" [2:1067]. В листі до Р. Олексієва М. Зеров стверджує, що "можливості сонета сильно обмежені чотирнадцятьма рядками та традиційною його тематикою. Проте безперечно (...) і те, що сонет належить до жанрових форм "растяжимых". Чотирнадцять рядків сонета, при різному тематичному виповненні та різній синтаксичній організації, справляють враження то довгого, то короткого вірша"
Відзначимо вміння автора поєднувати стислість та чіткість форми із змістом. Поету вдавалося у першому творі сонетних циклів зосереджувати увагу рецsпієнта на мотивах та настроях, що розкриватимуться в наступ- них поезіях. Так, у циклі творів "Ars poetica" М. Зеров розкриває власне розуміння мистецького процесу, а пер- ший сонет "Класики" символізує поетичні настрої, симпатії та впевненість у правильності обраного творчого шляху. Наступні сонети актуалізують увагу на різних гранях мистецького пошуку. Сонетописання свідчить про відповідальне ставлення М. Зерова до розвитку жанру канонічної структури. По-своєму розуміючи проблему традиційності та новаторства, поет змістом своїх творів доводить нерозривність культурних зв‘язків минулого і сучасного. Дотримуючись загалом вимог складної класичної строфи, М. Зеров одночасно вдається до нових тем, ідей та образів, а також наповнює їх новим змістовим навантаженням. Сонет неокласика є строгою фор- мою, що складається з чотирнадцяти рядків. Складовими сонетної форми, як і класичних зразків, є два катрени та два терцети.
Широке використання фонетичних, лексичних, морфологічних та синтаксичних засобів мови помітне у всій поетичній творчості М. Зерова.
