Український футуризм мав наслідувальний характер (такої думки М. Зеров, П. Филипович, М. Неврлий, Ю. Ковалів, В. Пахаренко). Він зневажливо ставився до культурної спадщини, патріотичних почувань. Лідер українського футуризму Михаиль Семенко у маніфесті "Сам" заявляв, що його нудить від заяложених ідей, там, де є культ, немає мистецтва. Досягнувши "вершини академізму та класицизму", мистецтво пішло "деструктивним шляхом", потрібно "добивати його, деструктувати", "з уламків старого мистецтва створювати нове "метамистецтво", "після-мистецтво". "Без остаточної деструкції практично неможливо збудувати конструкцію майбутньої штуки". Заява М. Семенка "Я палю свій "Кобзар" була сприйнята як зневага до національних святинь. М. Семенко виступав не проти Шевченка, а проти нудного хуторянства, провінційності, профанації творчості національного генія.
На відміну від російського кубофутуризму, М. Семенко висував тезу кверофутуризму (кверо-передфутуризм) з орієнтацією на пошуки. Він вважав, що мистецтво — це процес пошуків. Свого роду документами футуризму стали збірки М. Семенка "Prelude", "Дерзання" і "Кверофутуризм". "Кверофутуризм, — відзначає Ю. Ковалів, — спирався на філософську концепцію викладача Петербурзького психоневрологічного інституту К. Жакова — так званий "лімітивний (межовий) кверофутуризм", "як синтез без попереднього знання" та "еволюційного принципу пізнання", суть якого зводиться до заперечення абсолютного мистецтва й інтересу до кінцевого творчого результату, до обов'язкової спатації когось, у даному разі пізніх українофілів, творчість яких втратила програмове значення. Весь художній простір заповнювався рухом задля руху, іноді привертав увагу свіжою словотворчістю, зумисною какофонією, кострубатою тонікою, романтизованим урбанізмом, необароковою метафорикою, курйозними віршами".
У збірці М. Семенка "Кверофутуризм" 25 поезопісень. Це маніфестативні, декларативні вірші, полемічні послання, експерементальні твори (де поезія поєднується з прозою), урбаністична лірика, ситуаційна з ускладненим синтаксисом, ономатопеїстичні експерименти, які передають психоемоційні враження. Метамистецтвом сучасності М. Семенко вважав панфутуризм. Футуризм, на думку М. Семенка, деструктував тканину "буржуазного" мистецтва, внаслідок чого з'явилося полістильове багато-маніття. Поет прагнув синтезувати різні види мистецтва, він створив так зване "поезомалярство". У збірці "Кобзар" (1924 р.) вміщені поезомалюнки "Моя мозаїка", "Каблепоема за океан". М. Семенко — автор поезофільмів "Весна" і "Степ".
У творчому доробку поета особливе місце займає урбаністична тематика, він естетизував техніку, машину. Динаміку сучасного міського життя втілював у форму верлібра без розділових знаків, об'єднував і роз'єднував різні слова.
Ліричний герой М. Семенка іноді грубо і відверто декларував свою агресивність. Потужною зброєю в мистецькому арсеналі М. Семенка є іронія і сатира. У вірші "Всеукраїнське пузо", написаному в традиції антиестетської поезії, автор використовує лайливу лексику. В поезії М. Семенка є відверта еротика, грубії проза життя. У вірші із загадковою назвою "NР" поет звертається до зародка, якого планують позбутися. М. Семенко вітав революцію, руйнування устоїв життя, електрифікацію, механізацію. Соціальні мотиви звучать у його памфлетах, відкритих листах, поезофільмах "Тов. Сонце", "Поема повстання", "Степ".
