69. .Види права спільної власності

Право спільної власності. Право спільної часткової влас­ності. Визначення часток. Поділ (виділ) частки з майна, що є у спільній власності.

 

Право власності — це основне речове право фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користува­лися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності.

Інститут права власності є важливим інститутом цивільного права. Крім Кон­ституції України, норми інституту права власності містить ЦК України, Закон України «Про власність», а також деякі інші законодавчі акти.Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи наріч (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Прийнято розрізняти право власності в об'єктивному та суб'єктивному значенні.

Право власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, що регулюють відносини власності і є юридичною підставою для реалізації права власності у суб'єктивному значенні.

Право власності у суб'єктивному значенні — це право особи володіти, користу­ватися та розпоряджатися річчю за власним розсудом.

Отже, зміст права власності у суб'єктивному значенні складається з трьох правомочностей власника, а саме:

право володіння (можливість фактично тримати річ та фізично впливати на право користування (можливість отримувати споживчі властивості речі);

право розпорядження (можливість визначати фактичну та юридичну долю речі).

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце­знаходження майна.

Стаття 319 ЦК України встановлює загальні правила та межі здійснення пра­ва власності:

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність зобов'язує.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свобо­дам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у ви­падках і в порядку, встановлених законом.

 

Особливості здійснення права власності на національні, культурні та істо­ричні цінності встановлюються законом.

 

Важливим конституційним принципом здійснення права власності є принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправ­но позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

 

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

 

Примусове відчуження об'єктів права власності (реквізиція) може бути за­стосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в по­рядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкоду­вання їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості можливе лише в умовах військового або надзвичай­ного стану.

 

До особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випад­ках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно.

 

Власник несе тягар утримання майна, він зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, здійснюючи свою владу над майном.

 

Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) май­на несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом. Випад­кове знищення або пошкодження майна мають місце у випадку, коли воно стало­ся не з вини учасників договору, а в силу випадкових причин (непереборної сили. випадку, коли вина когось відсутня).

 

Об'єктами права власності можуть бути різноманітні об'єкти цивільних прав, а саме: земельні ділянки, рухоме та нерухоме майно, майнові права, гроші, цінні папери, результати інтелектуальної, творчої діяльності, природні ресурси.

 

Переважним способом захисту права власності є судовий захист.

 

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

 

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

 

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

 

Крім того, власник має право:

 

1.  Витребувати своє майно із чужого незаконного володіння (від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним) (ст. 390 ЦК України).

 

Володіння може бути законним та незаконним. Законне володіння засноване на певному праві. Незаконне володіння може бути добросовісним та недобро­совісним. Добросовісне володіння має місце у випадку, коли володілець не знав та не міг знати про неправомірність свого володіння. Недобросовісний володілець — не особа, яка знала або повинна була знати про неправомірність володіння.

 

2.  Витребувати майно від добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України).

 

Вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та роз­поряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

 

Пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспо­рюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, жкий засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

 

Пред'явити позов про визнання недійсним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власни­ка (ст. 393 ЦК України).

 

Отримати компенсацію у зв'язку із зниженням цінності земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі (ст. 394 ЦК України). Конституція України, а також ЦК України передбачають такі форми власності:

 

право власності Українського народу;

 

право приватної власності;

 

право державної власності;

 

право комунальної власності.