Концепція ЦК з цього питання, зафіксована у ст. 319, виходить » того, що зміст права власності у суб'єктивному значенні склада- < і ься з 3 "прав" власника: 1) права володіння річчю; 2) права користування річчю; 3) права розпорядження річчю.
- Право володіння — не юридична можливість фактичного впливу на річ.
У зв'язку з тим, що володіння буває законним — таким, що грунтується на законі, і незаконним — протиправним, іноді в літературі з цивільного права зазначають, що цей поділ може стосуватися володіння взагалі, тобто і володіння як елементу права власності[1]. Проте необхідно мати на увазі, шо оскільки йдеться про право володіння, то воно завжди може бути тільки законним. Поняття "незаконне володіння" може застосовуватись тільки до фактичного володіння.
- Право користування — це юридична можливість видобувати корисні (споживчі) властивості речі.
Користування може здійснюватися шляхом вчинення фактичних дій (користування особистими речами, проживання в будинку, користування автомашиною тощо). Але воно може полягати й у використанні споживчих властивостей речі за допомогою дій юридичних (надання речі в оренду і одержання відповідних прибутків). Слід зазначити, що свого часу у римському приватному праві право на одержання плодів і прибутків розглядалася як самостійна правомочність власника — jus fruendi. Проте, з огляду на українську цивілістичну традицію, можна (з деякою мірою умовності) вважати, то така можливість охоплюється правомочністю користування шляхом вчинення юридичних дій,
3. Право розпорядження полягає в юридичній можливості власника визначати фактичну і юридичну долю речі.
Ви значення фактичної долі речі полягає в можливості зміни її фізичної суті аж до повного знищення. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або шляхом відмови від права на річ.
Варто звернути увагу на те, що розпорядження річчю полягає в передачі права власності, одержання плодів і прибутків (наприклад, надання речі в найом), тому його іноді оцінюють як реалізацію права розпорядження. Проте, передаючи річ в найом, власник не має на увазі передачу права власності. Він передає річ лише у тимчасове користування. Його право власності на річ не припиняється, а реалізується шляхом використання можливості лише тимчасової передачі речі за плату іншій особі. Отже, одержання плодів, доходів, прибутків не може розглядатися як будь-який різновид права розпорядження речами.
Як зазначалося, у сукупності 3 правомочності власника утворюють класичну для українського цивільного права "тріаду", що характеризує право власності в суб'єктивному сенсі.
Слід, однак, зазначити, ЩО такс тлумачення змісту (визначення переліку елементів) права власності не є досконалим з 2 позицій.
Перша з них полягає в тому, що визначення змісту права власності проводиться без врахування загального тлумачення суб'єктивного цивільного права, як такого, що включає 3 правомочності: 1) право на власні дії (поведінку); 2) право вимагати певних дій від інших осіб; 3) право звернутися за захистом у випадку порушення права.
Не важко помітити, що всі елементи традиційної "тріади права власності" практично повною мірою стосуються лише першої правомочності суб'єктивного цивільного права — права на власну поведінку. Такий акцент виглядає достатньо природним, оскільки у багатьох випадках саме поведінка власника дозволяє йому реалізувати його право власності. Звісно, не заперечується, що при цьому власник може вимагати, щоб інші особи не порушували право власності, а також має право звернутися до відповідних органів за захистом порушеного права. Ллє ці вимоги вже розглядаються як такі, що стосуються, головним чином, тієї чи іншої правомочності: порушення права володіння, порушення права користування, порушення права розпорядження.
Отже виникає питання, чи йдеться про право власності як єдине суб'єктивне право, чи кожний окремий елемент тріади розглядається як окреме суб'єктивне право, що включає три правомочності?
Якщо йдеться про єдине суб'єктивне право власності, то маємо ш.і и іувати усі правомочності саме стосовно цього поняття - не лише і u му ноне/инку, але й гіраио вимагати відповідної поведінки під шитих осіб та правомочність вимагати захисту порушеного права и teil ості.
івідси випливає висновок про необхідність розгляду змісту права і; ілсності у 2 площинах: 1) як суб'єктивного права взагалі; 2) як ••місту права на власну поведінку власника, котра у багатьох випадках • вираженням права власності.
Таким чином, зміст права власності в цілому має включати такі іементи:
- право на власну поведінку (право на здійснення права власності на власний розсуд);
- право вимагати "від усіх і кожного" не створювати перешкод у ; ийсненні права власності (не порушувати його);
- право звернутися до суду за захистом порушеного права власності з речовим позовом (віндикаційним, негаторним тощо).
У свою чергу, змістом права здійснення права власності є право володіння, право користування, право розпорядження тощо.
Слід зазначити, що друга неточність стосується визначення переліку елементів права здійснення права власності. Річ утім, що ірадиційна "тріада", як вже зазначалося, є дуже приблизною і не містить згадки про деякі важливі елементи. Наприклад, важливим елементом права власника на здійснення його права є право управління майном.
Свого часу в літературі пропонувалося виділяти правомочність управління власністю (майном) стосовно колективних утворень щодо майна, що належить їм1. Разом з гим, деякі науковці зазначали, що більш правильним с вважати управління не четвертим елементом змісту права власності, а функцією органу управління колективної юридичної особи, яку та здійснює в процесі реалізації права користування або розпорядження майном'.
Як здається правильно виходити з того, що зазначене право не охоплюється ні правом користування, ні правом розпорядження майном. Наприклад, господарське товариство має право власності на майно, передане його учасниками як вклад до статутного капітану (ст. 115 ЦК). Товариство як власник може володіти цим майном, використовувати його як гарантію інтересів кредиторів. Разом з тим, воно не має права повного розпорядження цим майном (наприклад, не може пронести повне відчуження статутного капіталу; зменшувати його нижче рівня, встановленого законом, тощо), а також не
