Розстрі́ляне відро́дження 1920-1930рр. — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 30-х рр. XX ст. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, і яке знищив тоталітарний сталінський режим.
Термін «розстріляне відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 20-30-х рр. За це десятиліття (1921-1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур.
Це Відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (П. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський).
Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», «ВАПЛІТЕ» - засновник – Хвильовий (довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію).
Незаперечним є те, що у 30-ті роки XX століття саме інтелігенція стала головною рушійною силою українського народу в прагненні самоідентичності та у відродженні патріотичного духу. Однак тоталітарний режим Й. Сталіна вважав інтелігенцію потенційною загрозою для держави. Адже діяльність мистецьких та освітніх об'єднань часто суперечила політиці режиму. Саме тому починаючи з 1929 року, з поступовим згортанням політики так званої «українізації», інтелігенція зазнає з боку влади значних утисків.
Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Хвильовий), репресії й концтабори (Б. Антоненко-Давидович, Остап Вишня), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк). Більшість митців була репресована і розстріляна.
