І етап (1340—1362) — «оксамитове» литовське
проникнення. Литовське князівство розпочало своє
проникнення на Русь ще за часів Міндовга (1230—1263).
Головним об´єктом тоді стали західноруські (білоруські)
землі. У часи наступника Міндовга — Гедиміна (1316—1341)
— почалося включення до складу Литовського князівства
південно-західних руських (українських) земель. Яскравим
виявом зміцнення литовських позицій у цьому регіоні стало
те, що після раптової смерті Юрія II Болеслава на княжому
столі Волині закріпився син Гедиміна Любарт, який номінально вважався і галицько-волинським князем.
Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в
боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує
Галичину, Литва — Волинь.
II етап (1362—1385) — «ослов´янення» литовських
правителів. Майже до кінця XIV ст. Велике князівство
Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств,
повноцінними, рівноправними суб´єктами якої виступали
землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля.
Збереглася стара система управління, у якій лише руська
князівська династія Рюриковичів поступилася місцем
литовській Гедиміновичів. Оцінюючи ситуацію в Литовській
державі, яка утворилася після 1362 p., Н. Яковенко
зазначає: «Витворений без помітних завойовницьких зусиль
новий державний організм являв собою вельми
неординарний суб´єкт історії — державу, у якій від народу-
завойовника, по суті, зоставалася тільки назва: Велике
князівство Литовське. Фактично ж майже 90% населення
становили русини, тобто білоруси та українці». III етап
(1385—1480) — втрата українськими землями залишків
автономії. Затиснута між Тевтонським орденом та
Московським князівством, Литва отримала наприкінці XIV
ст. від ослабленої Польщі пропозицію: шляхом
династичного шлюбу польської королеви Ядвіги та
литовського князя Ягайла об´єднати сили двох держав. У
1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої була
інкорпорація Великого князівства Литовського до складу
Польської держави. За умовами унії Ягайло, одружуючись з
Ядвігою, отримував титул короля Польщі й зобов´язувався
окатоличити литовців та «навік приєднати всі свої землі,
литовські та руські, до Корони Польської». IV етап (1480—
1569) — посилення литовсько-російської боротьби за право
бути центром «збирання земель Русі». Намагаючись
максимально сконцентрувати сили проти своїх зовнішніх
ворогів, Польща і Литва 1569 р. укладають Люблінську унію.
Утворюється нова держава — Річ Посполита. З цього
моменту українські землі опиняються у складі Польщі.
Починається якісно новий етап їх розвитку. Отже,
перебування українських земель у складі Великого
князівства Литовського тривало декілька віків. У середині
XIV ст. розпочалося м´яке, «оксамитове», але досить
активне литовське проникнення у землі колишньої Київської
Русі. У цей час Литва намагалася толерантно ставитись до
місцевого населення, органічно сприймати його традиції та
досвід. Після укладення Кревської унії (1385) українські
землі остаточно втрачають залишки автономії, а з 1480 р.
потрапляють в епіцентр московсько-литовського
протистояння. Після утворення Речі Посполитої (1569) вони
стають частиною Польщі, що призводить до ополячення та
окатоличення українського люду.
