Об'єднанню Галицького і Волинського князівств
значною мірою сприяли тісні економічні та культурні
взаємини, які здавна підтримувалися між ними,
незважаючи на міжусобні війни поміж окремими
князями. До єдності спонукала також і необхідність
спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку
Польщі та Угорщини, а згодом — монголо-татар. Уже
невдовзі по смерті Ярослава Осмомисла волинський
князь Роман Мстиславич на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там закріпитися. Лише у
1199 p., після кончини князя Володимира, останнього
представника династії Ростиславичів, він зміг
повернутися в Галичину та силою об'єднати ЇЇ з
Волинню. Водночас Роман здобув Київ (1202), де
посадив залежного від себе князя, і фактично
зосередив під своєю владою всі, за винятком
Чернігівського князівства, українські землі від Карпат і
Дунаю до Дніпра. Утворення об'єднаної Галицько-
Волинської держави з центром у Галичі було подією
великої історичної ваги, оскільки сформувався міцний
політичний організм, що мав перейняти та продовжити
державницьку традицію Київської Русі. Оволодівши
значною частиною давньоруської спадщини, нова
держава на рубежі XII —XIII ст. за розмірами своїх
володінь не поступалася Священній Римській імперії, її
володаря величали «великим князем», «царем»,
«самодержцем всея Русі».Галицько-Волинське
князівство спиралося на міцну економічну основу. На
його території, не спустошеній зовнішніми ворогами,
інтенсивно розвивалося господарське життя. Галицько-
волинське населення розбудовувало старі і закладало
нові міста, успішно займалося ремісництвом та
сільським господарством, освоювало нові соляні
родовища, колонізувало степові простори між Бугом та
Дністром, між Галичиною, Волинню та Київщиною.
Активною й цілеспрямованою була зовнішня політика
галицько-волинського князя. Здійснивши вдалі походи
проти Литви, Польщі, Угорщини, половців, він посилив
свій вплив на Русі, підніс міжнародний авторитет
держави, яка поступово входила в західноєвропейський
світ як його органічна складова. Проте галицько-
волинському князю не вдалося об'єднати всю Русь. У
1205 р. він загинув під польським містечком Завихостом
у битві з військом краківського князя Лешка Білого. Але
династія Романовичів, яку започаткував Роман
Мстиславич, майже 150 років утримувала українську
державність, залишивши добрий слід у нашій історії.
Данило Романович (1201–1264) — руський князь з
династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського
князівства. Князь волинський (1211–1264), галицький
(1211–1264), київський (1240). Син князя Романа II
Великого та (як припускають) візантійської принцеси,
доньки імператора Ісаака ІІ Ангела — Єфросинії-Анни.
Належить до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів,
династії Романовичів (Рюриковичів).Після тривалої та
напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-
Волинську державу, створену його батьком. З
перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій
експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби
західних сусідів втручатися у внутрішні справи його
держави.Сприяв розвитку міст, залучаючи туди
ремісників і купців. За його правління були побудовані
Холм, Львів, Кременець, Переніс столицю Галицько-
Волинського князівства з Галича до Холму.Час його князювання був добою найбільшого економічно- культурного піднесення та політичного посилення
Галицько-Волинської держави.
