XII—XIII ст. на Русі — період феодальної роздробленості. Її
причини корінилися у тогочасних виробничих і суспільних
відносинах, які розвивалися на базі піднесення
продуктивних сил у сільському господарстві й ремеслі.
Розвиток феодального ладу і його утвердження на всій
території Давньоруської держави привели до виділення
окремих областей — «земель» — та їхніх центрів, через
натуральний, а отже — замкнутий характер феодальних
господарств, слабо зв’язаних поміж собою. Місцеві
економічні інтереси в умовах натурального господарства
породжували прагнення до відособлення: ставши
землевласниками-вотчинниками, дружинники — колишня
опора великого князя київського — пройнялися
«земськими» інтересами. Вимагаючи служби й
матеріальних витрат, влада Києва почала їх обтяжувати.
Водночас посилення феодального гноблення смердів
боярами-вотчинниками викликало опір трударів. В умовах
розгортання в окремих землях Русі народних виступів —
«коромол» — великий князь київський не мав уже змоги
забезпечити інтереси феодалів на всій території держави.
Удільні князі й бояри створювали апарат влади ближче до
своїх вотчин. Роль центру регіональних політичних сил
почало відігравати головне місто землі. Тут знаходилася
резиденція удільного князя, який в інтересах місцевого
боярства дедалі енергійніше домагався відособлення від
Києва. Отже, роздробленість була природним наслідком
розвитку феодальною ладу. Вона мала й певне
прогресивне значення, оскільки супроводжувалася
піднесенням економіки в окремих землях. Разом з тим
втрата державної єдності й князівські міжусобиці підірвали
міць Давньоруської держави. З цього скористалися зовнішні
вороги — половці, лицарі-хрестоносці, феодали Польської й
Угорської держав, та ін. їхні напади на Русь значно
почастішали. Однак послаблення зовнішньополітичних
позицій не завадило розвиткові внутрішніх соціально-
економічних процесів: у період феодальної роздробленості
на базі зростання продуктивних сил на Русі складалися й
зміцнювалися передумови для нового, міцнішого
об’єднання в майбутньому руських земель у єдиній
державі.У процесі роздробленості в середині XII ст. єдина
до цього Давньоруська держава розпалася на ряд окремих
земель (князівств): Київську, Володимиро-Суздальську,
Новгородську і Псковську, Галицько-Волинську. Рязанську,
Смоленську, Полоцько-Мінську, Переяславську та ін. У
період феодальної роздрібненості вперше в Київському
літопису (1187 р.) з’являється назва «Україна».
