Розкриваючи початки державності в східних слов'ян,
необхідно відзначити, що їхні державотворчі традиції
йдуть здавна і пов'язані з існуванням антського та
склавинського політичних об'єднань. На їхні основі
формувалися об'єднання племен, серед яких
виділялося полянське в Середньому Подніпров'ї. Як
засвідчують літописи, ще до Київської Русі "поляни
жили осібно і володіли родами своїми", а після смерті
Кия, Щека і Хорива "почав рід їх тримати княжіння у
полян". У кінці V — на початку VI ст., тут, на землях
східнослов’янського племені полян, зводиться град Кия.
Хоча Київ і не був тоді ще повноцінним розвинутим
містом, але вже набув значення міжплемінного
політичного та культурного центру. На зламі VIII—IX ст.
у Середньому Подніпров'ї як результат
внутрішньополітичної консолідації дніпровських слов'ян
складається ранньодержавне об'єднання — Руська
земля з центром у Києві. Цю давню офіційну назву
праукраїнської держави вперше вжито в писемних
пам'ятках 842 р. Руська земля стала саме тим
територіальним і політичним ядром, навколо якого
зростала Давньоруська держава. На чолі цього
об'єднання стояла місцева, а саме полянська правляча
династія. Володарем цієї найбільшої країни в Європі,
чотириразовим переможцем Візантії був перший
київський князь Аскольд (II пол. IX ст.), існування якого
зафіксував літописець. За останнього Києвича — князя
Аскольда — ця держава досягла значного розвитку,
утвердила себе на міжнародній арені після доходу на
Візантійську імперію 860 р. Нікому не відома країна
зважилася помірятися силою із світовою імперією
середньовіччя, якою була Візантія, і здолала її. Київська
держава впевнено почала виходити на міжнародну
арену. Часті воєнні походи і хрещення правлячої
верхівки викликали невдоволення племінної
аристократії та волхвів, що призвело до династичного
перевороту. До Києва таємно прийшов, очевидно на
заклик боярських замовників, новгородський правитель
Олег, котрий убив Аскольда і посів київський престол.
Так у Київській державі відбулася зміна династій:
замість Києвичів після смерті Аскольда встановилася
династія Рюриковичів. Відбулося це у 882 p., але й після
захоплення Києва політична форма правління в
Подніпровській державі не змінилася. Більше того, Київ
продовжував відігравати головну політичну роль в усіх
слов'янських землях, які приєднувалися до нього силою
влади великих київських князів. Отже, державне життя в
східних слов'ян почалося задовго до так званого
"закликання варягів" й утвердження династії
Рюриковичів.Оскільки первісним територіально-
політичним осередком Руської землі було полянське племінне князівство, то закономірним є ототожнення в
літописців у 60-х роках IX ст. власне полян і Русі.
На IX ст. припадає завершення тривалого періоду
формування Київської держави. Заключним етапом
цього процесу стало об'єднання на початку 80-х років
північного і південного ранньодержавних утворень
східного слов'янства. Центром цієї держави був Київ,
стольний град усієї Русі. Давньоруська держава в цей
час являла собою своєрідну політичну асоціацію світлих
і великих князів, які перебували "під рукою великого
київського князя". Вона не мала ні централізованого
управління, ні всеохоплюючої бюрократичної системи.
Єдиний зв'язок між володарями і підвладними існував у
формі збору данини.
Щодо назви терміна Русь, то його остаточно ще не
з'ясовано, хоча з цього приводу є різні міркування.
Однак жодне з них не дістало загальної підтримки.
Власне словом Русь, як зазначається в літописах,
спочатку називали варягів, а потім землі полян, котрі
панували в протодержавному утворенні на
Наддніпрянщині, а згодом — територію, яку посідали
русичі, тобто східні слов'яни. Цим самим словом
(варіант Руська земля) називали й Давньоруську
державу. Згодом, у XII — на початку XIII ст. етнічна
назва Русь поширюється на захід від Дніпра — на
Поділля, Волинь і найпізніше — на Галичину.
