Перша стадія розвитку особистости (орально - сенсорна)
відповідає періоду немовляти, виникає довіра чи недовіра до світу. Вона виявляється в легкому кормлінні, глибокому сні, ненапруженості внутрішніх органів, нормальній роботі кишечника.
Друга стадія розвитку (м'язево-анальна) відповідає ранньому дитинству. У цей період різко зростають можливості дитини, вона починає ходити і відстоювати свою незалежність. Зростає почуття самостійності
Третя стадія (локомоторно-генітальна) співпадає з дошкільним віком. Дитина активно пізнає навколишній світ, моделює у грі стосунки дорослих у побуті, на виробництві, в інших сферах життєдіяльності, швидко вчиться всьому, набуваючи нові права і обов'язки. До самостійності додається ініціатива.
Четверта стадія (латентна) відповідає молодшому шкільному віку - передпубертатному періоду. Вона пов'язана з вихованням у дітей працелюбства, необхідністю оволодіння новими знаннями і вміннями. У цей період з'являється також професійна ідентифікація, відчуття власного зв'язку з представниками певних професій.
П'ята стадія розвитку відноситься до підліткового та юнацького віку. Дитинство закінчується і формується ідентичність. Завдання самовизначення, вибору життєвого шляху розв'язується в юнацькому віці завдяки цілісній ідентичності особистості, довіри до світу, самостійності, ініціативності та компетентності.
Шоста стадія розвитку пов'язана з виникненням проблеми близькості (інтимності). В цей період виявляється істинна сексуальність. Близькі стосунки з друзями чи коханими вимагають вірності, самопожертви і моральної сили.
Сьома стадія розвитку особистості- зрілість або середній вік - надзвичайно тривала. Провідним стає ставлення людини до продуктів своєї праці і до своїх дітей, турбота про майбутнє людства. Людина прагне до продуктивності і творчості, до реалізації своїх можливостей передати щось наступному поколінню - власний досвід, ідеї, твори мистецтва тощо.
Остання стадія є пізня зрілість, яка виступає інтегративною: виникають плоди всіх семи попередніх стадій. Людина розуміє пройдений нею життєвий шлях і набуває цілісності особистості. Тільки тепер з'являється мудрість.
Процес засвоєння людиною певної с-ми знань, норм та цінностей, які необх для виконання соц ролей у сусп, наз соц-ю. Це перетворення біо індивіда на соц істоту. Роль соц-ї для особистості – це можливість повніше себе реалізувати, а для сусп – це самовідтвор, бо с-я дає змогу новій генерації зайняти місце старшого покоління.
Фактори соціалізації: 1сукупність ролей і статусів, що їх пропонує суспільство людині; 2Сукупність соц інститутів суспільних організацій соц спільностей у межах яких індивід виконує свої ролі; 3Сукупність цінностей норм, знань, звичок, навиків, якостей, котрі людина набуває, щоб реалізувати свої ролі; 4Соц середовище, яке включає соц інститути і технології виробництва, відтворення і передачі культурних зв'язків; 5Конкретні події, соціальні явища і процеси, у які вкл людина.
2 етапи соц-ї: перший етап - первинна соціалізація, другий - вторинна соціалізація. На етапі первинної соціалізації дитина засвоює соціальні норми, знання, цінності, поступово входить у певну культуру. На етапі вторинної соціалізації доросла людина засвоює соціальні ролі та виконує їх у своїй життєдіяльності. Водночас доросла людина поповнює і поглиблює знання, засвоює нові соціально-політичні й моральні норми, поширює соціальний досвід, удосконалює виконання своїх ролей.Процес соціалізації охоплює все життя, соціалізація дорослих суттєво відрізняється від соціалізації дітей. в дорослих соціалізація спрямована на зміну поведінки в новій ситуації, а у дітей - на формуванні ціннісних орієнтацій. Дорослі, що спираються на досвід здатні оцінити норми і сприймати їх критично, а діти в змозі лише їх засвоїти. Дорослі набувають навичок, а соціалізація дітей пов'язана з мотивацією.
