.Почнемо з Полісся. За характером декорування одягу воно ділиться на дві частини: правобережну (Центральне й Волинське Полісся) та лівобережну (Східне Полісся).
На Центральному й Волинському Поліссі пануючим видом декорування було ткання, на Східному — вишивка і ткання. Колорит тканих і вишитих прикрас стриманий, переважала монохромність (червоний колір — на Центральному і Волинському Поліссі, білий — на Східному). Побутувала також і двоколірність (червоний із чорним, білий із червоним), яка на початку XX ст. витіснила монохромність.
Основною технікою вишивання на Східному Поліссі було настилування, а на Центральному і Волинському — занизування, котре імітувало ткацтво. Вишивка визначалася графічною чіткістю узору, високою майстерністю виконання. Переважав геометричний орнамент та українська вишивка: восьмипелюсткові розетки, ромби, трикутники, а також сильно геометризовані рослинні мотиви.
Щодо верхнього суконного одягу, то він прикрашався досить скромно — за допомогою шнурів та нашивок із сукна.
В оздобленні одягу Середньої Наддніпрянщини головне місце належало вишивці. Вбрання правобережної і лівобережної частин цього регіону також мало певні відмінності.
Оздоблення традиційного одягу. Наддніпрянщина
На Лівобережжі у вишиванках переважала монохромія — вишивка білими, сірими чи підсиненими нитками. Найпоширенішою вишивальною технікою було настилування, поєднане з ажурним вирізуванням, яке підкреслювало і відтіняло білу вишивку. Орнамент та українська вишивка мотиви — геометризовані, рослинні, рідше зооморфні. На Правобережжі побутували двоколірність — червоного і синього — та багатоколірність (із початком XX ст. ). Техніки вишивки — набирування, мережка, траплялося вирізування.
З кінця XIX ст. набула поширення вишивка хрестиком, виконувана червоними і чорними бавовняними нитками. Змінилися й орнамент та українська вишивкаальні мотиви: місце геометричного та геометризованого рослинного орнамент та українська вишивка, національна символіка заступило натуралістичне зображення троянди.
В оздобленні безрукавного і верхнього плечового одягу значну роль відігравала аплікація бавовняним оксамитом — плисом. Кожухи оздоблювали вишивкою чи шкіряною аплікацією.
У декоруванні одягу Поділля превалювала вишивка низинкою, яку виконували одним або двома кольорами (червоним і чорним). Були поширені також настилування та вирізування. Орнамент та українська вишивка — переважно геометричний.
Великою кількістю оздоблень (вишивкою і шнуркуванням) визначався кожушаний та суконний одяг. У південно-західній частині Поділля, крім того, широко застосовувалися аплікація та вовняні китиці.
На Півдні України, заселеному вихідцями із Середньої Наддніпрянщини та Поділля, зберігалися способи оздоблення одягу, характерні для цих регіонів. У зв'язку з бурхливим розвитком промисловості тут швидше, ніж будь-де в Україні, поширювались у селянському побуті фабричні тканини, змінювалися крій та декорування одягу. На популярній у цій місцевості сорочці «до талійки» традиційне розміщення орнамент та українська вишивка, національна символіка відсутнє. Часто трудомістку ручну мережку заміняли покупним мереживом.
На Півдні України раніше, ніж в інших регіонах, набула поширення поліхромія у вишивці чоловічих та жіночих вишитих сорочок. Верхній одяг майже не декорували.
Багатством і різноманітністю оздоблення одягу вишиванок вирізнялися Карпати. Велику роль тут відігравала вишивка, поширеними були ткання та аплікація. Колорит — монохромний, двоколірний і поліхромний з перевагою червоного та чорного кольорів.
На Буковині одяг вишивали, крім вовни, кольоровим бісером, срібною або золотою ниткою та металевими пластинками — лелітками. Завдяки цьому досягалася особлива привабливість одягу.
В регіоні панувала вишивка вишиті сорочки низинкою, побутували також хрестик і вишивка по брижах. Орнамент та українська вишивкаальні мотиви — переважно геометричного характеру: ромби (часто з відрогами), трикутники, ламані криві, похилі хрести та ін. Застосовувалися і локальні вишивальні техніки — городоцький, кручений шви тощо.
Надзвичайно мальовничо прикрашався суконний і хутряний одяг. При цьому вживалися різноманітні способи: вишивка, шнуркування, аплікація шкірою і сукном та ін.
Художні особливості традиційного одягу Слобожанщини виразно відбивають давньослов'янське коріння місцевого населення, а також тривалі українсько-російські етнокультурні взаємозв'язки. За наявності спільної загальноукраїнської основи тут простежуються й виразні локальні варіанти: у ткацтві, вишивці, формоутворенні, опорядженні тощо.
Поряд із тканим орнамент та українська вишивкаом і вишивкою одяг густо прикрашався нашивками з тканини, мережива, тасьми, прядива. Колорит оздоблення соковитий, яскравий, із переважанням червоного кольору. В жіночих вишита сорочках зберігався давньослов'янський крій — з видовженими вузькими рукавами, з акцентом декору на вузькій частині рукава. Вишивали їх різнокольоровою вовною, гарусом — технікою дрібного хрестика, двобічним швом і гладдю, доповнюючи нашивками зі стрічок, позументу, срібної бахроми.
Яскраво декорувався й поясний одяг, особливо поньови, різноманітні сарафани, які побутували поруч із запасками, плахтами тощо. їх прикрашали аплікацією з парчі, плису, кумачу. Нагрудний одяг — нагрудники, душогрійки, кофти — рясно декорували швами, оборками, мереживом.
Взаємопроникнення культур відбилося й на головних уборах. Тут були відомі майже всі варіанти східнослов'янських жіночих головних уборів: хустка, повойник, кокошник, ковпак тощо, які по-різному об'єднувалися, завершуючи локальну своєрідність комплексів. Те ж стосується й зйомних прикрас.: бурштину, коралів, фанатів, дукатів та ін.
Дерево життя – як космічне дерево - є символом небесного стрижня і скарбницею життя: поєднує в собі подовженість і короткочасність, стійкість і динаміку, силу і слабкість, верх і низ; це символ безперервного відродження природи. Дерево займає у Святому письмі центральне місце. Із багатьох понять можна виділити найсуттєвіше, а саме: дерево - це сукупність усього доброго й цінного; це образ Божої мудрості, входження в Божу волю і Божу довіру.
