Різновиди іграшок
Існують різні типології українських народних іграшок. Наприклад, у своїй класифікації А. Макаренко послуговувався критерієм взаємозв'язку їх технологічної готовності з виховними, розвивальними можливостями, які виникають при використанні іграшок. Це дало підстави виокремити серед них такі три типи:
— готові іграшки (ляльки, машини та ін.), які ознайомлюють дитину з предметами навколишнього світу, розвивають уяву;
— напівготові іграшки (розрізні картинки, кубики, конструктори, розбірні моделі), що сприяють розвитку логічного мислення;
— іграшки-матеріал (пісок, глина, дерево, картон, папір), використання яких забезпечує творчу діяльність дитини.
Також іграшки можна класифікувати за матеріалом, особливостями формування, функціями тощо.
У нашій роботі ми розглядаємо такі різновиди іграшок:
• лялька-мотанка;
• керамічна іграшка;
• іграшка з тіста;
• дерев’яна іграшка;
• іграшка з сиру.
Лялька-мотанка
Мотанка відрізняється від звичайної іграшки відсутністю обличчя. За уявленнями язичників через обличчя в ляльку вселяється душа. А душа буває доброю чи поганою.
Матеріалами для виготовлення служать натуральні матеріали (сіно, солома, дерево, трави, сухе листя, насіння, зерна). Прикрашали мотанку народними орнаментами та вишивкою. На обличчі такої ляльки різними нитками намотується хрест. Обов'язкова умова – іграшка повинна бути хрестоподібної форми, щоб не нагадувати собою реальної людини.
Народ вірив, що в мотанці знаходиться дух предків і що вона може передавати досвід з покоління в покоління. Українці вважали, що цей символ приносить їм багатство та успіх.
Секрети виготовлення ляльок передавалися в родині від матері до дочки. Коли дівчина виходила заміж, мати дарувала їй ляльку-мотанку як оберіг для нової домівки.
Хворій дитині давали пограти з лялькою. Після чого її знищували. У народі вірили, що вона вбере в себе її недугу. Коли дитина виростала, її місце в колисці займала лялька. Вона охороняла це місце від нечистої сили до народження наступної дитини.
На Різдво виготовляли спеціальних ляльок із зерна. Вони символізували добрий урожай.
Існувало три типи ляльок-мотанок: немовля, баба-берегиня, наречена.
При народженні дитини українці виготовляли ляльку немовляти. Лялька виконана у вигляді немовляти в пелюшках. Її укладали в ліжечко поряд з дитиною для охорони її сну та здоров'я.
Баба-берегиня допомагала оберігати достаток сім'ї. У середину ляльки вкладали монети, зерно, вовну для збереження домашнього тепла, отримання хорошої вовни овець та грошового достатку.
Лялька-наречена захищала дівчат від пристріту і підтримувала їх. Цю ляльку багато одягали і прикрашали, так як вона символізувала придане нареченої і привертала багатого нареченого.
Сьогодні, серед розмаїття сучасних ляльок, народні ляльки з тканини є особливим видом з неосяжною енергетикою, які цілюще впливають на психіку й здоровий розвиток дитини.
Керамічна іграшка
Глина – матеріал ламкий і недовговічний. Незважаючи на великі масштаби виробництва глиняних іграшок, їх дійшло до нас мало, адже вони легко ламались, розбивались і зникали з поколіннями людей.
Колекції глиняних забавок не великі і майже не вивчені: інтерес до глиняної іграшки виник доволі пізно, а вивченню її перешкоджає особлива традиційність, одноманітність і сталість форм і образів.
Іграшку робили скрізь, де були поклади глини і займалися гончарством. Вона була побіжною, другорядною справою в гончарному виробництві. І ліпили її, поряд з мисками, глечиками і горщиками, зазвичай не гончарі-чоловіки, а жінки і діти. Ліпили для себе, для забавки, а з часом – на продаж, приурочуючи до ярмарків і веселих народних свят. Лише в кількох місцевостях глиняна іграшка стала самостійним промислом, підвладним впливам моди і міським потребам. Але зазвичай вона народжувалась і розвивалась у селянському середовищі. Саме тому в ній знайшли яскраве виявлення характерні риси селянського народного мистецтва.
Технологія виготовлення іграшок, підготовка глини майже всюди були однаковими, хоча й мали місцеві особливості. Червону, сіру або білу глину змішували з дрібним просіяним піском і розводили з водою, перетворюючи у в’язке тісто. З нього й ліпили іграшки. Спочатку їх висушували, а через кілька днів обпалювали. В залежності від якості і складу місцевих глини й піску, поверхня іграшок набувала певного кольору і фактури, які відігравали велике значення в їх декоративних властивостях. Для прикраси в різних центрах використовували кольорову поливу або розпис.
Особливий інтерес становлять розписи іграшок. Вони утворюють певну традиційну, закріплену та логічно зумовлену, систему понять і позначень. в системі цих розписів закладений глибокий зміст, здобутий досвідом життя та праці багатьох поколінь.
Іграшка з тіста
Особливою обрядовістю була наділена іграшка з тіста. Вона не тільки смачна, але й ще допомагає виявити творчу сторону її автора. Фігурки були найрізноманітніші, але найпопулярнішими були іграшки, які виготовлялися до календарно-обрядових свят. В них ігрове призначення поєднується з обрядовим. Так, весною мами та бабусі випікали для своїх малят «жайворонки» з тіста, аби ті закликали з їхньою допомогою з вирію пташок.
Солоне тісто для виробів найбільш оптимальний для занять з найменшими дітками, які можуть вирішити спробувати готовий виріб. Всі компоненти абсолютно нешкідливі для дитячого організму й не принесуть ніякої шкоди.
Фігурне печиво у вигляді інших птахів, баранів, кіз, зайців, білок та інших тварин свідчить про часткове збереження обрядового їх значення. Це печиво нерідко має умовно-образний характер, яскраво розмальоване. Діти спочатку граються ним, а потім з'їдають. На Різдво пекли пряники у формі «півників» і «коників», на свято Миколая – Миколаєвого пряника. Діти долучалися до процесу їх випікання, щоб потім на вулиці разом із своїми ровесниками влаштовувати цілі театралізовані дійства та частувати один одного смачною випічкою.
Дерев’яна іграшка
Переважну більшість дерев'яних іграшок становлять вироби так званого ремісничого характеру — деркачі, вітрячки, фуркала, свищики, торохтушки, сопілочки, змійка, а також фігурки людей, пташок, звірят тощо, які мають лише ігрове призначення. Всі вони яскраво розмальовані.
Ще у повоєнний час їх у великій кількості продавали на базарах і в крамничках. Виробляли такі іграшки ремісники-кустарі та артілі, які утворювалися переважно в невеликих містах і райцентрах сільського типу. Діти лагодили їх, коли вони псувалися, або робили нові за зразками. Більшість цих іграшок, зокрема ті, що пов'язані з шумовими ефектами (торохкала, свистунці, фуркала, деркачі), в давнину мали захисну функцію. Вважалося, що їх торохтіння, хурчання, свист відганяє від дитини злі сили.
Цікавим аспектом дерев’яної іграшки є розпис. Він, зрештою, робить прості столярні вироби творами мистецтва, надає їм художньо-образних якостей.
Дерев'яна іграшка – давня по своєму походженню. В ній відображаються цінні традиції різьби і розпису по дереву. Переваги цього виду народної творчості пов'язані з розвитком дерев'яної іграшки як побічної допоміжної галузі столярної справи.
Іграшки виготовляли з дерева різних порід, які використовувалися у практичній діяльності регіону. Однак перевагу надавали м’яким: сосні, липі, осиці, тополі, ліщині. З твердих застосовували бук, клен, дуб, горіх, рідко грушу. Окрім дерева для виготовлення іграшок, застосовували кору переважно сосни і дуба. За спогадами респондентів-старожилів Переяслав-Хмельницького району у першій половині та середині ХХ ст. хлопчики часто виготовляли собі забавки з природного матеріалу. З гілок верби, липи, клена робили звукові іграшки.
Інтелектуальними іграшками хлопців були різноманітні «мороки», які виготовляли з лози, мотузок, деревини, ґудзиків, тоненьких патичків, дроту. Підкреслюючи хлопчачу вдачу, їх завжди вабила іграшка-зброя. Типовим прикладом етнічної військової іграшки стала рогатка. Її виготовляли з розщепленої гілки дерева, до якої прив’язували гумку. «Кулями» були кісточки вишень, камінці, грудки землі та глини. Граючись рогаткою, діти вправлялися у влучному попаданні в ціль, тренували окомір. Старших хлопчиків приваблювала також «холодна зброя». Вони захоплювалися грою в «ножик». Частенько ножик робили власноруч. Для цього необхідно було вистругати із шматка дерева лезо та колодочку.
Хлопчаки також влаштовували дуелі з мечами. Мечі, звісно, були дерев’яні, виготовлені власними руками. Такі ігри розвивали спритність, влучність, фізичну силу руки. Дорослі виробляли дітям іграшки відомими в деревообробці техніками – вирізуванням, витесуванням, столярними і бондарними прийомами.
Іграшка з дерева – тепла, легка, зручна у грі – обов’язково має супроводжувати сучасне дитинство.
Іграшка з сиру
Сирна пластика – оригінальний вид українського народного мистецтва, характерний тільки для Карпат. Іграшка з сиру зберігає свою давню символіку, залишається культово–магічним атрибутом, оберегом та особливо причаровує, бо вертає нас у дитинство.
За переказами сивих жителів та за етнографічними джерелами, сирні вироби, фігурки баранчиків, коней, оленів відомі з кінця ХІХ ст.. У слов’ян був поширений культ тварин, тому відтворення коней, баранчиків – це по суті релікти їх архаїчних, світоглядних уявлень і вірувань.
У давнину сирні фігурки і колачики робили пастухи і, повертаючись з полонини додому, роздаровували, особливо дівчатам.
У наш час сирні фігурки виготовляють тільки жінки, і не з овечого, а з коров’ячого сиру, і не в полонинах, а в хаті. Традиційні сирні вироби – баранчики, цапки, волики, із птахів – курочки, півники, лебеді, качечки з каченятами, „оріпки”, „жидівські зозулі”, куріпки.
Фігурки з сиру так чи інакше зберігають залишки давньої символіки певних свят, обрядів та звичаїв, привертають щастя, добро, багате та довге життя. Всі вироби мають спільні стильові риси та кожна майстриня по-своєму бачить світ, по-своєму творить: хто з веселим гумором, хто з коломийкою та примовкою на вустах.
Духовна складова української традиційної іграшки
Іграшка – це феномен культури, виконаний з певного матеріалу, що володіє формою, змістом, значенням і сенсом. Образно кажучи, іграшка – це «грайливе дзеркальце» життя і фантазії, а точніше, буття і свідомості.
Функції іграшки – розвивати, розважати й виховувати, тобто соціалізувати особистість людини. У сучасному суспільстві поширилися іграшки, які становлять загрозу для дітей (маски вампіра, мерця, скелети і т.д.). За їх допомогою дитина прилучається до образів не вписаних у нашу культурну традицію. Їм протиставлені традиційні народні іграшки, які викликають в дітей «вибух радості й оптимізму». Це життєстверджуючі іграшки, у них проявляється радість людини свого буття.
У народній іграшці передається любов і ласка, веселість, знання та вміння – в цьому сила її впливу на дитину, на формування її духовності. У народній іграшці багато тепла, яке виражається у дбайливому її виконанні: колористична глиняна іграшка, сонячна дерев’яна іграшка, смачна іграшка з сиру чи тіста, заворожуюча іграшка з тканини чи соломи.
Іграшкою як явищем масового мистецтва є серійна сучасна іграшка. Це зриме втілення картини світу як машини, механізму. Тут навколишній світ постає не як живий організм, що більш природно для дитини, а як механізований роботоподібний об’єкт. Така забавка відчужує дитину від іншої людини, знижує творчий потенціал гри. Іграшка сьогодення, з якою, на жаль, має справу сучасна дитина, по суті своїй є антиіграшкою: у ній міститься ідея володіння, а не радісного осягнення розмаїття світу, у дитини вона формує тенденцію витіснення розвиваючого компоненту гри і справжньої творчості.
Важливо пам’ятати, що іграшка не тільки об’єкт дитячої діяльності, а й предмет культури, який має самостійну цінність, естетичний аспект і духовне навантаження.
На часі повернення до традиційних народних іграшок, бо вони є пам’яттю етносу, нації, людства про своє минуле, це спадщина, яка подібна до рідної мови, казки, пісні. Вони несуть в собі художню культуру, народну творчість, розвивають самобутні риси естетики свого народу.
Традиційна народна іграшка добра, весела, яскрава, виготовлена з природних екологічно чистих матеріалів, які не зашкодять здоров’ю дитини. Звичайно, вона не виблискує так, як холодна пластмаса, зате має в собі набагато більше – частинку душі цілого народу, код духовності нашої нації.
Народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка: розповідає про історію країни, про звичаї і традиції народу, про її спосіб життя. Тобто вона формує підвалини духовно багатої та емоційно розвиненої особистості у майбутньому.
Сьогодні масово виготовляються такі іграшки які не лише не мають позитивного впливу на дітей, а й становлять загрозу для них. За їх допомогою дитина прилучається до образів, які відображають лиходіїв. Це закарбовується у підсвідомості дитини і несе негативний вплив на подальший її розвиток. Їм протиставлені традиційні народні іграшки, які викликають у дітей захоплення та лише позитивні емоції і впливають на дитину якнайкращим чином. Вони формують духовну основу дітей, сприяють їх залученню до життя в гармонії з природою та оточуючими.
Тож повернімося до минулого, адже воно – поступ у майбутньому. Творімо своє, любімо своє й пишаймося своїм! Пам’ятаймо, що духовна сутність людини – найбільше мірило людяності!
.
.jpg)
.jpg)
