МАРІЯ ПРИЙМАЧЕНКО
Приймаченківська «звірина серія» — явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Сюжетні твори Примаченко — при усій їхній самобутності — мають деяку спільність з народними картинками. А ось фантастичні звірі — це витвір уяви художниці. Таких звірів не існує у природі — порівняння тут зайві. «Дикий чаплун» — від слова чапати — таку назву придумала Примаченко одному із звірів, акцентуючи увагу на його лапах, що здатні продиратися крізь таємничі хащі життя.
Приймаченківські фантастичні звірі — це і пересторога («Будь проклята війна!»), і заклик до дружби, до миру. Укрупнені форми небачених звірів, справжня злива кольорів у поєднанні з орнаментальною розробкою тулуба слугують створенню вражаючого своєю емоційною силою образу. Вступає у дію магія справжнього мистецтва: звірі ніби ворушаться, дихають, ростуть у нас на очах.
Вона творить квіти-роздуми, квіти-присвяти: «Людям, що пашуть хліб і Батьківщину кохають», «Молодим матерям, що народили сина або дочку», «Квіти на ялинку», «Лесі Українці», «На честь польоту космонавтів» і «На честь народження правнучки». Персоніфіковані фантастичні квіти (наприклад, «квіти-оченята») і ті, що легко вгадуються, — соняшник,бузок, рожі. Композиції з квітів — декоративні і монументальні, вони нагадують стінопис. У них неповторний ритмічний лад, що тримається саме у цьому кольорі, саме у цьому розмірі. Ритмічно довершені квітково-пташині композиції: «Веснянки-роговички — веселі птички», «Чайка над полем пролітала», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Кочубарки на маках». Примаченко володіє бездоганним відчуттям ритму, її форми завжди добре узгоджені одна з одною. І водночас вони не статичні, а якісь особливо рухливі: рослини, навіть пелюстки квітів подані у взаємодії. Всі елементи утворюють своєрідний ансамбль зі своїм ритмом і формами.
ГАННА СОБАЧКО
Все життя вона малювала тільки квіти. Вона створила їх тисячі. І жодна не повторилась. Кожна була іншою за своєю кольоровою мелодією, за формою.
Композиції творів дочки української народу, художниці Ганни Феодосіївни Собачко-Шостак тримаються на великих кольорових плямах, на варіації квітів, різних за величиною і різноманітних за формою.
Квіти-птахи, квіти-риби, квіти — веселки — цільні за формою, одна квітка органічно переходить в іншу, безперервно змінюючись і перетворюючись. У ряді композицій пелюстки квітів переходять непомітно в птахів, риб, інколи в зображення людей. Усі ці зображення сплетені воєдино. Це походить ще від стародавніх слов'янських народних традицій тератологічних орнаментів, у яких в одну композицію зливались мотиви живих істот і рослин. Так може творити лише той хто зріс біля землі, все життя ходив біля неї.
«Твори Ганни Собачко — золота сторінка в історії українського мистецтва», так сказав про них відомий український письменник і шанувальник народної творчості Михайло Стельмах. Розписи художниці, позначені високою культурою форми, характерною для народного мистецтва, становлять велику історичну й естетичну цінність і можуть бути предметом серйозного й уважного вивчення.
Квіти у творах Ганни Собачко не безіменні — це квіти добра і мрій, надій і роздумів, діяння і щастя українського народу, вони правдиво передають колорит української природи, її багатство.
/
