- Гарячий батик. В якості резерву в гарячому батику використовується віск. Віск наноситься за допомогою спеціального інструменту, званогочантінгом. Місця, покриті воском, не поглинають фарбу, а також обмежують її поширення. Гарячий батик називається гарячим тому, що віск використовується в «гарячому» розплавленому вигляді. Цей спосіб використовується в основному для розфарбовування бавовняної тканини. По завершенні роботи віск із поверхні тканини видаляється. Ефект розпису досягається завдяки пошаровому нанесенню фарби.
- Холодний батик. Холодний батик в більшій мірі використовується при нанесенні фарби на шовк, хоча можливо використовувати й інші тканини. При цьому роль резерву виконує спеціальний матеріал. Його можна приготувати в домашніх умовах, але є й готові резерви. Він являє собою густу масу гумового походження. Існують як кольорові, так і безбарвні резерви. Холодний резерв наноситься або спеціальними інструментами – скляними трубочками з резервуаром, або використовується резерви в тюбиках, які оснащені подовженим носиком.
- ТРАДИЦІЇ РОЗПИСУ ТКАНИНИ В КРАЇНАЇ СВІТУ
- Розпис тканин розпочався ще понад 2000 років тому в декоративно- ужитковомумистецтві різнихкраїнсвіту. Так, найдавнішізразкитканин, розписаних у техніці батик, знайдені археологами на територіях Західної та Центральної Африки, Єгипту, Ірану, Індії, Китаю, Японії, Індонезії йостровів Океанії. Найбільшого розвитку ця складна техніка набула в декоративно- ужитковому мистецтві населення індонезійського острова Ява. Із часом, у зв’язку з розвитком міжнародних відносин різних країн світу, індонезійське мистецтво “батика” широко розповсюдилось у декоративно-прикладному мистецтві інших народів, набуваючи при цьому характерних національних особливостей змісту, форми й стилістики самого розпису. В Україні мистецтво розпису тканин у техніці “батик” не стало суто національним. Однакпротягом останньогочасудедалі більше зростає кількість митців, які захоплюються цією технікою. Саме тому сучасний етап розвитку мистецтва розпису тканин, збагачуючись інтернаціональними традиціями, набуває своєрідного, суто українського забарвлення. Цей феномен став предметом ряду наукових досліджень. Зокрема, Т. І. Печенюк, досліджуючи історію розпису тканин в Україні, відзначає особливості національної інтерпретації та вплив мистецтва розпису тканин на інші традиційні види декоративного мистецтва. Як твердить дослідниця, й технологія розпису, що потребує великого обсягу професійних знань, навичок, а отже, школи, і сам виріб, що за допомогою цієї технології реалізує мистецьку ідею й починає виконувати естетичну функцію, ставлять розпис тканин у розряд мистецької спеціалізації. Свідченнямтомує тенденції останньогодесятиліття, щовиявляють станкові можливості розпису на тканині, посилення їхнього впливу на інші традиційні види декоративного мистецтва
