.Декоративнi розписи
Розписування стін хат, а часом і господарських будівель, було дуже популярне на українських землях в давнину, а місцями збереглося й донині. Стіни в українській хаті майже завжди білилися, як і піч, тому в хаті було багато вільних площ для прикрашування вішаними образaми або ж мальованими різнобарвними орнаментами. Господині чи інші члени родини - жінкu розмальовували стіни орнаментами різних кольорів. Найчастіше це були фантастичні дерева з птахами, півниками, щигликами тощо. Зовні розмальовували обрамування вікон та віконниці (задля кольорового узгодження житла із зеленню дерев та квітів довкола хати). Традиція розписування формувалася протягом тисячоліть і була тісно пов'язана з маґічними віруваннями та діями. Символіка цих орнаментів сьогодні вже призабута, особливо ж їхнє апотропеїчне значення (охоронні засоби). Самі ж мотиви "дерева життя" ("райського дерева", дерева-"гильця") не мають в собі нічого натуралістичного чи реалістичного, але як в цілому, так і в деталях є чистим витвором фантазії з певними абстрактними оздобами, вигаданими птахами тощо. Таким чином, це "дерево життя" є не природним, але надприродним, святим, таким, що має маґічну силу приносити щастя, відвертати нечисть, всяку зловорожу силу. Це - своєрідний образ вигаданого дерева, що стоїть десь у Бога в раю, якого ніхто не бачив, але яке повинно бути надзвичайно гарним і чудодійним. Тому й кожне зображення цього дерева повинне бути найбільш фантастичним, а через те й найбільш маґічно дієвим. Таку ж активну апотропеїчну силу мали й інші мальовані символи: хрести (прості і свастикоподібні), зірки, розетки, очі тощо.
У пізніші часи почали з'являтись більш натуралістичні мотиви в розписах (листки дуба, клена, хмелю, барвінка, винограду, вінки й букети, сови і павичі). Орнаменти стінопису в окремих місцевостях наближаються до орнаментів вишивок (особливо в розписах над вікнами), килимів (особливо в розписах над полом), пічних кахлів (на печах), але, як правило, пишніші.
Розписують хати пірцем, пензлями, рогозою, віхтями. Квіти й листки найчастіше малюють пальцем.
Деякі реґіони України, як от Київщина, Уманщина, Катеринославщина, Херсонщина й Одещина, стали визнаними центрами народного розпису. А вже з початку ХІХ століття на основі настінного розпису почав витворюватись розпис декоративний, який виконується на різних предметах повсякденного вжитку: вазах, тарілках, глечиках, карафках, навіть елементах збруї та озброєння (давня традиція мистецтва Запорозької Січі). Нині цей декоративний розпис, що практикується народними майстрами-професіоналами, отримав збірну назву "петриківського" (від назви села Петрівка колишньої Протовчанської паланки земель Війська Запорозького, а нині Дніпропетровської області). Зберігаючи усі традиційні мотиви настінних розписів, петриківський розпис вирізняється розширенням діапазону зображень садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) та польових (ромашки, волошки) квітів, залученням до узорів мотиву ягід (калини, полуниці, винограду) та акантового листу ("папороті"), також бутонів. Крім того, петриківські орнаменти і мотиви розпису мають більше рис натуралізму. Окрім традиційних фарб рослинного походження, малювання якими потребувало періодичного підновлення (двічі на рік), у петриківському розписі часто використовують олійні фарби.
Для прикрашання стін, вікон, полиць, печей, коминів часто використовують також витинанки. Українські народні паперові витинанки з'явилися у ХІХ столітті. Їх вживають для доповнення внутрішніх оздоб житла, зокрема розмальованих стін і печей. Цей вид декоративного мистецтва є чи не наймолодшим (бо пов'язаний з вживанням кольорового паперу, що був доступний широкому загалові щойно з кінця XVIII століття), але поширеним майже по всіх українських землях. Витинанки, як правило, монохромні, орнамент - геометричний і рослинний. Рідше трапляються антропо- і зооморфні фіґурки, зображення предметів побуту, архітектури тощо. Часом витинанки збагачуються ще додатковими кольорами. У деяких селах витинають з паперу цілі рушники, доповнюють їх аплікаціями або й розмальовують. Здебільшого при витинанні окремих фіґур папір не перегинають, орнаментальні ж узори та прикраси витинають, складаючи папір удвоє, учетверо, увосьмеро і навіть ушістнадцятеро. Від кількості складань залежить розмаїття форми та композиція узорів.
2 ЗАВДАННЯ
Витинанка – орнаментарні і фігурні прикраси житла, ажурно витяті ножицями, штампельками, ножем з білого або кольорового паперу.
Витинанка в Україні відома з ХІХ ст.
Витина́нка (від українського слова «витинати», тобто «вирізувати», «вивертати») — це вид давньослов'янського, зокрема українського народного декоративного мистецтва. Включає сюжетні та орнаментальні прикраси житла — ажурні, силуетні тощо.
З появою паперу і перших примітивних ножиць у Китаї з'явилися і перші витинанки. Не відразу папір «перебрався» зі Сходу в Україну. Мистецтво луб'яних виробів існувало паралельно з розвитком кераміки. Так традиції витинання на території України віднаходять у трипільській кераміці. Зустрічаються витинанки в артефактах кочівних народів Алтаю, на півночі Європи, Балканах і у слов'ян. Це, часто-густо, ажурні аплікації зі шкіри та хутра на одязі й предметах домашнього побуту. У VII–XII ст. у Китаї набули широкого поширення паперові прикраси: зображення божеств, духів, драконів, квітів, птахів, риб, які наклеювали на вікна.
У XIII ст. подібні витинанки були розповсюджені в Персії, згодом по всій Європі. У XVI ст. з'явилися кустоди — орнаментальні ажурні шкіряні підкладки під канцелярськупечатку.Українські народні паперові витинанки, як прикраси сільських хат, почали використовуватися в середині XIX ст.
Витинанки кінця XIX — початку XX століття вирізняються високою художньою майстерністю. У кожному регіоні та в багатьох осередках населення вони набули своєрідних локальних рис щодо трактування матеріалу, форми, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, силуетів, багатства орнаментики.
Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний, трапляються також антропо- та зооморфні фігурки, зображення предметів побуту, архітектури тощо. Папір при витинанні складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро, що дозволяло створити сталі структури, композиції. Традиційні витинанки у вигляді сніжинок слугували прикрасами на вікнах на Новий рік.
Типологія витинанок[ред. • ред. код]
За технологічними та художніми особливостями витинанки поділяються на: ажурні — виготовляються з одного аркуша паперу, зображення міститься у прорізах; силуетні — зображення виступає силуетом; одинарні — виготовляються з одного аркуша паперу; складні — аплікаційні з кількох аркушів паперу, тому майже завжди багатоколірні. За технікою виготовлення і способом подачі зображення складні витинанки поділяються на складені (великомаштабні твори, зображення яких утворені з окремих елементів, складених поряд один з одним, гармонійно поєднаних між собою в єдине ціле) і накладні (накладні одна на одну «гіркою»).
За формою витинанки можуть бути різноманітними й нагадувати кола, ромби, квадрати, овали, смужки, і навіть утворювати складні сюжетні композиції.
Витинанки бувають таких груп: фігурки — силуетні витинанки, витяті за контуром, бувають кількох композиційних типів — пташки, вершники, ляльки та ін; розетки — ажурні витинанки, що складаються з розеток, зірок, ромбів, квадратів (усі одинарні) та накладних «сонечок»; дерева — сюжетно-декоративні витинанки, будуються відносно вертикальної осі: дерево, дерево з пташками, гілка, букет, вазон і под.; стрічки — з однобічною або двобічною композицією орнаменту; шпалери — витинанки, які складаються з таких типів композиційної структури: центральна, рядова, сітчаста, вільне заповнення; фіранки — рід паперових прикрас, як ускладнений варіант одинарних стрічкових витинанок; ігранки — витинанки з яскраво вираженим декоративним і тематичним характером; виставочні витинанки — це тематичні твори, пристосовані для експонування на виставках та оздоблення поліграфічної продукції.
